"Я впала на диван і сказала, що більше нікуди не поїду", - історія мешканки Слов’янська, яка повернулась додому з евакуації

Катерина з сім’єю виїхали зі Слов’янська у березні. На початку січня вони вирішили повертатись. Яким жінка побачила місто, які у ньому особливості, та як триває там життя.

10 місяців Катерина не бачила свого міста. Назад у Слов’янськ вони повернулися вночі. Через те, що ліхтарі та освітлення вечорами у місті не працюють, багато побачити не вдалося. Але що відмітила жінка, дорогою додому вони побачили кафе, яке працює. Це здивувало. 

Катя із сім’єю живуть на Лісному. Їх квартира на дев’ятому поверсі. Щоб з самого початку не лякатись і не хвилюватись, вони вирішили провести ніч у квартирі батьків, яка на першому поверсі. 

"Заходиш в квартиру і такі дивні двоякі відчуття... Рідні стіни, рідні речі... Місце, де ти народився і провів своє дитинство. Перший день я взагалі не могла зрозуміти свої емоції. Ми нарешті спали на своєму ліжку. На наступний день ми піднялися у свою квартиру, я впала на диван і сказала, що більше нікуди не поїду".

У перші дні Катерині здалося, що людей у місті дуже мало. А потім вона почала приглядатися. Знайомі у супермаркеті, продавці на ринку, черги на зупинках, сусіди по під’їзду, які активно повертаються. Насправді людей у Слов’янську немало.

Коли Катерина вперше виїхала з Лісного до центру, то побачила, що ж насправді довелося пережити нашому місту. Розбита школа, будинки по Ярослава Мудрого, Карамболь.

"Було дуже шкода. Тим паче, коли бачила, що інші міста живуть, як нічого і не траплялося. А наше місто застигло".

Попри те, що у міста досі залишаються "болючі рани" обстрілів, майже всі сфери активно працюють. Тут є і великі супермаркети, і маленькі магазинчики, працює майже вся сфера б’юті-індустрії, пошта, є засоби гігієни, усі продукти, одяг. Разом з тим ціни на це - значно вищі за інші міста.

Наприклад, ковбаса і сири можуть бути дорожчими на 50-100 гривень за такі ж самі у більш-менш спокійному місті. Засоби гігієни можуть бути дорожчими ледь не вдвічі.

Громадський транспорт у Слов’янську ходить. Безкоштовно їздять тролейбуси. Ними у більшості користуються пенсіонери. Маршрутки коштують 20 гривень. Багато людей їздить своїми машинами.

Немало і молоді у місті. Син Каті повернувся на заняття дзюдо. Тільки його група складається з близько 20 дітей. 

Звичайно, у Слов’янську є багато військових. Але це не дивина і не новина для прифронтових місць.

Для Катерини стало великим здивуванням те, як працюють комунальники у місті. Вулиці прибирають. Вичистили навіть посадку на Лісному. Жінка жартує, що такою чистою вона не була навіть до війни.

У Слов’янську є електроенергія, тепло, газ і вода. У поштові скриньки вже навіть почали розносити платіжки. Світло вимикають один або два рази за добу. Зазвичай у загальному підрахунку це не більше 4 годин на день. Раніше, коли вимикали світло, тепло продовжувало поступати. Останній раз вимкнули і теплопостачання. Схожа ситуація і з водою. Зазвичай вона є. Але можуть виключати через аварії.

Щодо безпекової ситуації, звичайно, варто зважати на те, що зовсім поруч триває війна. У сусідній Краматорськ ледь не щодня прилітають ворожі ракети. Час від часу чути вибухи і стрілкотню. Сирени гудять кожного дня. При цьому за останні два тижні Катя жодного разу не була у сховищі і не лякалася від вибухів. Ба більше, по приїзду із заходу України, далекі вибухи не лякали. 

"Чутно було і навчання. І літаки літали. Але страшно не було, бо ми вже знаємо, що це таке. То на самому початку ми не розуміли, що відбувається, а зараз - все очевидно".

Попереду у Каті - навести лад у квартирі. За 10 місяців їх відсутності, багато що вийшло з ладу. Треба повністю змінювати крани на батареях, які пересохли за цей час. І така проблема у багатьох.

У місті ловить 4G інтернет, зв’язок також працює без перебоїв.

Тисячі людей чекають моменту, коли можна буде повертатись додому. Тож хай цей момент скоріше наступить.

Читайте: 

• У мене було чотири дні народження, окрім самого Дня народження. Історія волонтера, який займається евакуацією
• "Найбільшим страхом було, що віддадуть Донбас”. Волонтерка зі Слов’янська про початок війни та небайдужих містян