Слов'янськ: життя за крок до фронту

Слов'янськ дихає близькістю фронту. Місто, чия назва вже багато років асоціюється не лише з керамікою та солоними озерами, а й з безпосереднім сусідством з війною. 

Жити тут – означає існувати у просторі контрастів, де буденність щодня виборює право на існування у тіні війни, а тривога стала майже непомітним фоном для повсякденних справ. Цей фоторепортаж – спроба зазирнути у шпарини цього життя, побачити його таким, яким воно є – складним, стійким, вразливим і незламним водночас.

Пройдімося його вулицями.

Центральний ринок зустрічає своєю брамою та пам'ятником першому підприємцеві – вічний символ руху та торгівлі. На перший погляд, вулиці живуть своїм ритмом. Ось люди йдуть тротуаром, віддзеркалення золотих куполів церкви тремтить у калюжі після дощу, працюють крамниці. На першому поверсі житлового будинку працюють заклади – кафе та магазини, де люди можуть зустрітися, випити кави, на мить відволіктися від тривожних новин. Звичайні міські сцени: пішохідний перехід, рух автівок, діти граються на майданчику. Навіть яскравий банер над дорогою, що рекламує доставку суші та піци, свідчить про прагнення до звичних атрибутів мирного життя.

Але варто придивитися уважніше, і місто показує свої рани. Фасади деяких житлових будинків понівечені – вікна та балкони забиті фанерою та дошками. Це прямі наслідки ворожих обстрілів, шрами, залишені на тілі міста. На інших вулицях вітрини крамниць та навіть аптеки щільно закриті ролетами. Вони не відкриються завтра вранці, їх закрила війна, залишивши на вулиці порожнечу там, де нещодавно вирувало життя.

Та попри все, життя бере своє. У доглянутому парку, де навесні яскраво зеленіють верби та червоніють декоративні кущі, акуратна бруківка запрошує на прогулянку, даруючи мешканцям такий необхідний острівець спокою та краси. На огородженому спорт-майданчику під похмурим небом ганяє м'яча молодь. Їхні вигуки та сміх – найгучніший виклик війні, свідчення того, що прагнення жити, дружити, радіти – сильніше за страх.

Слов'янськ сьогодні – це місто контрастів. Тут повсякденне життя з його звичними ритуалами – роботою магазинів та кав'ярень, дитячим сміхом на майданчиках, прогулянками в парку – існує пліч-о-пліч із постійним нагадуванням про війну, що триває зовсім поруч. Забиті вікна на будинках сусідять із доглянутими клумбами, а гул ринкової торгівлі може перериватися звуками повітряної тривоги.

Слов'янськ – це вміння знаходити радість у малому, ремонтувати побите, виходити на вулиці, саджати квіти і грати у футбол, коли зовсім поруч гуркоче війна. Це життя «за крок», де кожен новий день – це вибір на користь надії.

Текст і фото: Лоліта Казарян 

Факультет систем і засобів масової комунікації 

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара