Пісні що стають минулим, спогади що гріють - як війна змінила музику Донеччини

Під час повномасштабної війни українська музика переживає період ренесансу. Війна подарувала Україні страждання, руйнування та трагедії, та водночас - нові імена виконавців, назви гуртів, та пісні, які стають саундтреками життя.

Донеччина під час повномасштабної війни зазнала чи не найбільше руйнувань. Цілі міста та села стерті з поверхні землі. А люди покинули свої домівки в пошуках безпечного місця та розпорошилися по всій Україні. І серед них є багато тих, хто продовжує створювати музику або вирішив, що саме зараз треба залишити все зайве а зосередитись на тому, про що давно мріяв - на створенні пісень.

Сайт 6262.com.ua має три історії музикантів зі Словʼянська, які ми розкажемо у цьому матеріалі.

Delirium: Все пронизане війною і ностальгією

У 2017 році кілька молодих людей зі Словʼянська заснували постпанк (жанр музики, що з’явився 70-х роках минулого століття, фактично одне з темних відгалужень рок-музики) гурт Delirium. З того часу склад гурту кілька разів змінювався, але його постійним учасником є вокаліст і автор пісень Іван Приходченко.

Delirium з латинської перекладається як “безумство”, “маячня”, “марити”, “біла гарячка”. Ідею назви гурту підкинула знайома. Але тут немає відсилки до заборонених речей. Гурт перебуває на лейблі “electricity”, який просуває українську інді-музику.

Під час повномасштабної війни гурт не припинив своє існування, а навпаки - почав випускати нові пісні вже українською мовою. Потроху стали знову повертатися концерти - кошти з них тепер ідуть на допомогу Збройним силам.

Для вокаліста гурту повномасштабне вторгнення почалося о 5 ранку 24 лютого 2022 року. Він прокинувся від, як йому здавалося, грому. Але за цією думкою миттю прийшла контрдумка: 

“Який може бути грім у лютому?”

Через декілька секунд послідував новий гуркіт. Тоді Іван впізнав вже знайомий з минулого звук вибуху. Відкрив Телеграм, написав у чат: 

“Ребята, стреляют” 

І у відповідь одразу полетіли повідомлення від друзів із Харкова, Києва, Одеси. Страху і паніки не було, тому що музикант це вже переживав у 2014 році. Більше того дня він не спав, натомість переписувався у чатах, читав новини. Потім сів працювати, ввечері сходив у перукарню, магазин – життя йшло своєю чергою.

“Слов'янці, котрих я зустрічав у той день, здається, були більш спантеличені, ніж налякані. Усе відчувалося як у дурному сні, ніхто з мого оточення до останнього не вірив, що дійде до повномасштабної війни, хоча розмови були”

У перші тижні “повномасштабки” музикант з родиною робив запаси їжі, води, лікарських засобів тощо. Про творчість тоді ніхто особливо не думав, але було дуже прикро, що “прогоріли” плани на березень та квітень – Delirium повинні були дати два концерти у Харкові.

Хоча творчий процес, як такий, не зупинявся. Звісно, що на репетицію у "Культурно-спортивному центрі" зібратися можливості не було. Але гурту це не дуже було потрібно, бо всі партитури та демо-записи музиканти робили удома.

Концерти поновились вже тоді, коли вокаліст перебрався до Києва. Туди зʼїхалося багато музикантів та потенційних слухачів з півдня і сходу України. Тому проблем з організацією виступів не було.

Після переїзду та вимушеної зміни складу, перший раз Delirium зіграли у столичному клубі Volume. Приходила та ж сама публіка, як і до “повномасштабки” - від студентів та школярів-старшокласників до людей середнього віку. На жаль, чимало бажаючих, потрапити на концерт змоги не мали саме через війну

Втім, саме широкомасштабна війна стала поштовхом до того, що нові пісні гурт почав випускати саме українською мовою. Перехід на українську відбувся з пісні “Зовсім не той”. Тоді Іван і гітарист Роман Смик вже покинули Слов’янськ. Але переїзд їм не завадив створювати нову музику, бо нарисами вони ділилися по перевіреній схемі – через мережу.

“Переходити було не складно. Допомогли гурти Depeche Mode з платівкою “Black Celebration” та Скрябін з альбомом “Казки”, які дуже надихнули та задали новий вектор напрямку”

Фронтмен гурту вважає, що перехід на українську сам по собі ніяк не впливає на звучання і якість музики. Адже ті, хто вмів робити гарну музику, продовжив робити її і після переходу. Того, хто не вмів, зміна обставин не врятувала.

Далі учасники гурту переклали ті пісні, які використовують для виступу в лайві, і тепер вони  звучать українською. Переписувати старі альбоми не планують, бо “це пройдений етап”.

Зараз робота над новою музикою іде у вільний від роботи та домашніх справ час. Поки не почався блекаут, звісно. Відключення електроенергії дуже сильно урізало можливість вільно займатися творчістю, та і повноцінно існувати в цілому. Та попри всі складнощі, музиканти працювали над новими композиціями. Пісня про Слов’янськ серед них теж буде.

Війна вплинула на тему в піснях безпосередньо, і все нею пронизано. Тексти просякнуті ностальгією по минулому, роздумами про майбутнє, а також підіймають тему гедонізму тут і зараз, бо завтра може не настати.

І саме за час великої війни вокаліст став спостерігати, що значно виріс попит на українську музику. Тому, як і інші молоді гурти, намагається разом з іншими учасниками Delirium заповнювати весь той вакуум, який залишився після виходу російської музики з нашого ринку, аби хронометраж україномовних пісень на радіо та в плейлистах у Spotify суттєво зріс. Хоча Іван вважає, що повністю витіснити всю російську музику - малоймовірно.

Український андеграунд, до якого належить Delirium, після 24 лютого 2022 року отримав друге дихання. Повʼязано це також із виходом російської музики з українського ринку. Водночас зіграло на користь і те, що зʼявляється все більше незалежних медіа, які допомагають донести до людей цю саму творчість через статті та плейлисти. Ще з’явилось багато ідейних організаторів концертів та фестивалів, діяльність котрих дає шанс бути почутими.

Серед українських гуртів та виконавців, які надихають Івана, він виділив таких: Electrobirds, Plaaaato, 77 Під’їзд, TV Dead, Фангус Фрог.

Diz.wish: щоб українська музика звучала не так, як ми звикли

Музикою Diz.wish почав займатися у 2014. Спочатку це було заняття, аби “вбити час”. Тоді юнак був змушений виїхати зі Слов’янська, коли почалася окупація міста, а війна з росією ще була на стадії АТО. Юнак почувався через ці події не дуже добре, тому музика стала одним зі способів приборкати почуття. Для цього був тільки ноутбук і навушники за 200 грн.

“Я заходив, щось робив - по приколу, можна сказати. Я полюбляв слухати різну музику. Ще і друзі завжди просили щось скинути, бо знали, що я можу цікаве порекомендувати. Якось щось робив у гуртожитку, але це був повний жах. Бо не було розуміння, що робити, що куди ставити, що і як повинно звучати”

Юнак працював на різних роботах, але не отримував від цього особливого задоволення. Музика все ще була чимось із розряду хобі. Але музикант-початківець розумів, що хоче робити щось творче.

Він також усвідомив що написанням музики може займатися багато годин, не встаючи з місця і не перериваючись. Тому коли фінансове становище трохи вирівнялося, зрозумів, що треба зібрати студію, аби з комфортом займатися тим, що приносить задоволення, тобто створювати музику. 

Отже, музикант витратив гроші і купив монітори, колонки, аудіокарту, мікрофон. Потім згадав, що колись у дитинстві три роки ходив у музикальну школу, де вчився грати на гітарі. 

“Я зрозумів, що у мене був незакритий гештальт. Коли мені було років 12, мені купили електрогітару. Але грошей не було, щоб якось її підключити. Я просто грав на ній, як на акустичній гітарі. Тому я купив собі нову гітару, все зібрав для неї”

Коли було зібране все необхідне обладнання, прийшло розуміння, що вже існуючого досвіду запису інструментальної музики недостатньо. Маючи все необхідне для створення музики, спочатку хлопцю було важко зорієнтуватися, а з чого ж почати?

“Все зібрав і думаєш: окей, а що далі? Я зрозумів, що був взагалі не готовий до цього. Якось ти цього прагнув дуже сильно, але насправді не розумів, для чого”

Місце для запису музики було зібрано наприкінці 2020 року. Відтоді десь пів року воно майже не використовувалося. А спроби щось записати ні до чого не приводили. 

“Надовго мене не вистачало. Не міг зрозуміти, що це таке, як мені взагалі з цим працювати”

Був кінець 2021 - початок 2022 року. Музикант мав не дуже спокійне та безхмарне життя, з’явилися проблеми з фінансами, закінчилися стосунки. Тоді Diz.wish подумав: чому б не написати пісню?

“До цього я все робив “у стіл”, було навіть соромно це комусь показувати. Я написав пісню, виклав на SoundCloud. Всім друзям сподобалось, вони в шоці там: вау, ти що, співати вмієш? Я кажу: та не особо. Я знаю, як повинно звучати, багато що чув. Ну і виклав пісню”

Але потім почалася повномасштабна війна. За тиждень до цього хлопець виїхав з Харкова назад у Слов’янськ. Бо зрозумів, що хоче повернутись додому і більше не має бажання жити в тому місті.

Через деякий час після початку повномасштабної війни музикант вирішив евакуюватися з Донеччини. Адже було незрозуміло, як ситуація розвиватимуться далі, і залишатись в рідному місті здавалось небезпечним. Все обладнання залишилося вдома, а музикант поїхав до Чернівців, де прожив близько п’яти місяців. Він розумів, що не хоче все починати спочатку, збирати по дрібницях. 

“Мені було дуже погано, бо все моє обладнання залишилося вдома. Я страждав сильно. У той момент, коли війна в мене відібрала змогу робити те, що мені подобається, я відчув його цінність”

Аж якось друзі зі Слов’янська зібралися з’їздити додому, щоб забрати речі. Хлопець попросив їх вивезти звідти і музичне обладнання. Хоча навіть не знав, де у Чернівцях те обладнання розмістити, бо жив у гуртожитку. Але принаймні була впевненість, що у Чернівцях воно не згорить від обстрілу.

Друзі все вивезли і запропонували перебратися до Києва, щоб робити музику там і паралельно заробляти, займаючись монтажем відео. 

“Була середина липня. Ми з’їжджаємось в Київ, хлопці мені все відправляють, я щасливий нереально, що воно все до мене повернулось, що воно все живе. Я на максимальному куражі за кілька днів написав першу україномовну пісню “Тиша”, виклав до неї в Інстаграм відос. Там почався якийсь нереальний актив як для моїх 300 підписників”

Музикант зрозумів, що кайфує від процесу створення пісень, від реакції підписників. Тож вирішив продовжувати писати музику на загал. 

На створенні “Тиші” надихнув Spotify. У знайомого музикант попросив дозволу взяти його вірш, аби трохи доповнити його, переробити і взяти за текстову основу пісні.  Знайомий дозволив, врешті вийшло 50/50 - половина тексту оригінальна, половина - доповнена. Пісня за змістом вийшла абстрактна, втім, вона все одно просякнута контекстом подій, які розгортаються в Україні з 2022 року.

“Для мене принципово не робити пісні, в яких ти намагаєшся щось конкретне сказати. Краще, щоб людина почала думати, із собою асоціації проводити. Мені цікаво питати, що люди думають в той момент, коли слухають”

Не було якогось конкретного гурту, який вплинув на творче мислення музиканта. Точніше можна сказати, що це була західна англомовна музика. Наприклад, nothing nowhere, Kenny hoopla, quannnic, Kenny Mason, Jean Dawson.

Але хлопець хотів не просто щось копіювати чи переспівувати, а самостійно створювати таку україномовну музику, яка б звучала на рівні з західною, і яку б слухали не тільки в Україні.

“Я хотів, щоб українська музика звучала не так, як ми звикли її чути”

Однойменний музичний проєкт Diz.wish створює самостійно, не залучаючи до роботи над музикою когось ще. Це, окрім текстів, запис інструментів і вокалу, аранжування, зведення, обробка тощо. Адже часто буває складно пояснити свій задум іншим людям, і зробити так, аби бачення і настрої співпали. До того ж такий підхід дозволяє заощадити не тільки час на пояснення, а й гроші. 

“Я все сам з нуля роблю - від написання до зведення. Єдине що - я попросив товариша, щоб він мене відзняв. А я все змонтував. Але є хлопці, з якими в перспективі можна грати пісні. Якщо ви гурт, треба, щоб всі зірки на небі зійшлися, щоб одна мета, одне бажання - тоді може виникнути якась хімія, яка приводить до результату. Я ще кілька років тому вирішив все робити сам, тому що я не хочу на людей сподіватись. Відчуваю, що зі мною складно буде. Тому що у мене бачення досить нестандартне, і я вважаю, що я його ще повністю не показав. Я не хочу просто робити рок чи других Deftones”

Колись, коли музиканту було років 14, він катався на скейті фірми Deathwith. Дуже сподобалась назва, яка з часом трансформувалася з Death на Diz. Назва здалась цікавою тим, що незрозуміло, що вона означає, і немає явних відсилок до чогось.

Спочатку хлопець її використовував як нікнейм у комп’ютерних іграх, потім - щоб продавати інструментал, далі - для просування власної музики. До того ж виявилось, що на Spotify такої назви ще немає.

“Я не думаю, що назва якесь вагоме значення має. Краще попрацювати над якістю того, що я роблю. Музика має бути такою, якою я її відчуваю. Ніхто не може тобі сказати, що це не для тебе. Тому що коли ти починаєш робити щось не схоже на решту, люди вважають, що їх обов’язок - твої починання придушити”

Зараз публікувати музику на онлайн-майданчиках - взагалі не проблема. Можна публікувати через дистриб'юторів. Дехто з них публікує безкоштовно, дехто бере, наприклад, 10-15 доларів на рік. Десь стовідсотковий прибуток з пісень віддають тобі, десь - беруть частину собі (70/30, 50/50).

Монетизація з пісень є, але український ринок замалий для того, аби вона була вагомою. А коштує в Україні прослуховування рази в 3-4 менше, ніж в США чи Європі. Навіть ті артисти, які зараз стали дуже популярними і мають багато прослуховувань, за місяць заробляють 200-300 доларів з монетизації. У США ця сума б збільшилась приблизно до 1000 доларів.

Зараз музика - це не спосіб заробітку. Тому паралельно музикант монтує і знімає відео для одного з медіа Харківщини, має перепустку для роботи в зоні бойових дій. 

Після початку повномасштабного вторгнення Diz.wish жодного разу не був у Слов’янську. До 24 лютого 2022 року він провів там тиждень, але ще не встиг зрозуміти, в який бік змінилось місто за дев’ять років.

Музикант не планує повертатись у Словʼянськ після перемоги. Бо зрозумів, що комфортніше себе почуває у великому місті, де більше людей, більше можливостей та шансів не привертати до себе увагу, коли вона не потрібна. 

Для себе музикант вирішив, що поки що варто випускати окремі сингли, але часто. Тому що запис повноцінного альбому потребує багато часу, а витрачені на нього сили і ресурси можуть виявитися марними. Тому що завжди є ризик, що “продукт не зайде”. 

“Я дуже довго це роблю. І я зрозумів, що якщо і далі буду випускати такими темпами, раз на пів року, то я ніколи не зроблю все, що хотів. Я знаю себе, я багато часу присвятив вивченню себе. Тому розумію, що зараз взагалі немає сенсу записувати альбом. Бо я можу перегоріти в процесі. Та і коли ти не дуже відомий, ніхто не буде слухати твій альбом, це не цікаво”

Зараз сингли дозволяють музиканту постійно експериментувати, не притримуючись якоїсь єдиної концепції. А запис альбому, на його думку, актуальним стане тоді, коли вже наблизиться розуміння “свого Я в музиці”.

Diz.wish планує і далі створювати музику, знімати для пісень повноцінні кліпи, а не короткі тизери. Ще - організовувати концерти, коли музичний багаж буде більшим. 

“Не важливо насправді, як це буде монетизуватись. Важливо, що якщо я буду робити все гарно, в будь-якому випадку знайдуться люди, яким це сподобається”

Brief für frau Fisher: пісні з моменту запису вже стають минулим

Історію цього дуету добре описує фраза: “Якщо хочеш змусити Бога сміятися, розкажи йому про свої плани”. Дует, що існує ще зі шкільних років, мав амбіції на розвиток, їх запрошували на місцеві події. А в планах - записати україномовний альбом. Ще тоді, коли про повномасштабне вторгнення велися лише розмови, а про масовий перехід на українську музикантів взагалі не йшлося. Але сталася серйозна хвороба одного з музикантів, а потім - повномасштабна війна, яка взагалі змусила в якийсь момент задуматись: а може покінчити з музикою та продати обладнання? Але хлопці вирішили інакше. Тож запланований україномовний альбом пишеться, а в памʼять про довоєнні часи лишилися записані тоді ще російською треки.

Brief für frau Fisher - в перекладі “Лист для Фрау Фішер”. Це дует, у складі якого: 

• Єгор Кіктенко - вокал, бас, гітара.
• Владислав Котов - вокал, бас, гітара.

Обидва музиканти можуть виконувати ті ж самі ролі, чим і користуються при створенні пісень. Найчастіше це просто джеми, де хтось бере гітару, а другому залишається, наприклад, бас. І за допомогою драммашини, а інколи і без неї, вони просто грають імпровізації, поки не знаходять те, що підходить. 

Познайомились музиканти в 2016 році у школі, в якій навчались разом. Одразу створили гурт під назвою I.D.M. 

Слухали музику з дитинства, та й батьки обох були меломанами. Найяскравішим відкриттям дитячих років були The Cure, New Order, The Smiths, Nirvana. Тоді серед тих, хто вплинув на підлітків, був і російський андеграунд, який в Україні мав чимало прихильників - Агата Крісті, The Matrixx, Хімера, П.Т.В.П. Псіхея. 

Для себе музиканти серед української сцени виділити Скрябіна, а саме ранні альбоми: Технофайт, Мова риб, Хробак і Казки. Ще подобається гурт Друга Ріка.

А взагалі обом подобається багато різної музики, цьому навіть присвячена пісня "Класика жанру", в ній розповідається про улюбленні стилі дуету.

Вперше виступили разом у школі на день вчителя. На їх думку, вийшло погано, бо всі хлопали мимо ритму. 

Восени на Хелловін прийшли до місцевого будинку культури, де були музичні інструменти і керівник Роман Григорчук. Він вчив молодих людей грати, в нього теж був гурт, і ці люди допомагали молодому дуету прогресувати.

З часом склад різко збільшився, інколи доходив до 6 учасників. Грали тоді щось на кшталт панку, але намагались розфарбувати все це чимось естетично яскравішим. Там в будинку культури хлопці і виступали на святах, знайшли перших слухачів. Одразу почали писати свої, пісні кожен з шістьох людей приклав до цього свій текст або музику. 

Але так і не змогли записати ці пісні разом, лише взимку у 2024 дует знайшов демозаписи і зробив ностальгічний відеоальбом, що є тепер на ютуб. 

Після експериментів зі складом гурту творчість продовжили удвох Єгор Кіктенко і Владислав Котов, їх вже цікавила інша музика. Виявилось, що гурт створити легко, важко його втримати. Тому відтоді їх двоє.

В 2020 році дует змінив назву на Фішер. Записали пару психоделічних альбомів з Lo-fi звучанням. Тоді в музикантів був тільки радянський фленджер, комбік Vox, в якому теж були різні ефекти, сабвуфер з колонками.

“Коротше ми знімали весь звук телефоном, потім редагували доріжки і нашаровували одну на одну”

Такі експерименти сподобались вузькому колу знайомих музикантів, дует знайшов однодумців.

Музиканти прибрали увесь класичний панк, але добавили пост, тому вийшов - постпанк. У текстах було багато сарказму на злобу дня. Сміялися не тільки з когось але і з себе. 

Тодішня музична сцена Донеччини була непогана, на думку дуету. Концерти та фести були регулярні, раз на місяць можна було точно виступати. З організацією було все добре, адже можна було брати все в свої руки. 

Яскравим спогадом були перші виступи, які гурт сам організував. Хоча концерти для них - це формальність, а набагато більше подобається сидіти в своїй студії і писати музику. 

Поступово дует Фішер почали запрошувати виступати місцеві - платформа ініціатив “Теплиця”, і радіо Квартирник. Але це майже одразу закінчилось, бо захворів Владислав:

“Захворів я у 17 років, мене залікували лікарі. Спочатку вони не змогли ідентифікувати причини, а потім встановили невірний діагноз і почали накачувати мене гормонами, чим саме пригнітили мій імунітет. Через це в моєму організмі почала розмножуватись купа інфекцій, які зруйнували мої кістки та м'язи. Я ледве не помер, але мені допомогли кинути невірне лікування та почати знищувати інфекції, тепер усе добре”

***

Владислав згадує, шо коли почалась війна, гурт не робив нічого. Він хворів і займався іншими справами. А Єгор малював картини і дуже багато читав. Дует не займався музикою ні до, ні під час повномасштабного вторгнення.

Та поступово хлопці збагнули, що можливості для музики є завжди, і хто хоче - завжди їх знайде. 

Хоча Єгор в 2022 році хотів кинути все. Навіть почав продавати апаратуру, але через рік і не помітив, що її стало ще більше, ніж було до цього. І тут зрозумів, що спроби залишити музику в минулому марні.

Раніше обидва чекали натхнення. Воно може прийти, або його може не бути рік. Тому зараз працюють лише з холодним розумом, а вже в процесі з’являється те саме натхнення.

У 2023 році гурт знову змінив назву свого “кораблю”, бо з тим було відчуття, що щось не так. Назва “Лист для Фрау Фішер” звучав цікаво та романтично.

Того ж року записали альбом “Воля і такт” який виклали для своїх в Telegram-каналі та в ютуб. 

Тоді ж зняли пару кліпів. Психоделічний мультик на пісню Шизоіда намалювала знайома художниця зі Слов'янська Євгенія Феофанова. Також зняли кліп на пісню Язичництво, яка створена в авангардному стилі.

Зараз дует пише новий альбом, і він буде українською мовою. Хлопці багато слухали Скрябіна в 2021 році, і ще до війни бажали зробити український альбом. Половина пісень вже написана була до “повномасштабки”. Але хвороба Владислава і російське вторгнення завадили довести справу до кінця.

Концерти їм зараз не цікаві, дует веде закрите життя, і це обом допомагає. Навіть відчувається підйом у творчості.

Хлопці відкрили гітарну майстерню, "Remont_guitars_master", де ремонтують та фарбують гітари. Це приносить гроші, які також йдуть на музику. 

Крім того Владислав зараз вивчає медицину і хоче вступити до університету.

Єгор вивчає альтернативну історію Другої світової війни, філософію, захоплюється архітектурою та живописом, займається спортом.

До війни їздили до музеїв, на виставки картин. Долали великі відстані на велосипедах до хвороби Владислава. У нього рекорд 100 км, а в Єгора - 120 км за день.

“Ми не тримаємося за старі пісні і вважаємо, що з моменту їх запису вони вже стають минулим. Можливості для музики є завжди, а натхнення дає про себе знати вже в процесі роботи”

Ми створили цей матеріал як учасник мережі "Вікно Відновлення". Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win