"Київ бомблять, війна почалася", - спогади мешканців Слов’янська про початок повномасштабної війни в Україні - ВІДЕО

24 лютого 2022 року став днем, який запам'ятається для жителів Донеччини та всієї України на десятиліття вперед. Цього дня почалася війна, яка об'єднала людей у докорінному бажанні захистити своїх рідних і свої домівки.

Що відбувалося у серцях тих, хто це переживав на власній шкірі? У цій статті ми розповімо спогади мешканців Слов’янська про 24 лютого 2022 року, про те, як вони пережили початок війни, що відчували і про що думали.

Лідія

23 ввечері я довго не могла заснути. Всередині була постійна тривога. Мій чоловік - військовий. Я знала, що він десь на кордоні і дуже хвилювалась і через це. Усунула я десь о третій ранку, а вже о 4 прокинулась від вибухів. Найперше, що зробила - написала в робочий чат. Одна з колег теж прокинулась від вибухів. Я полізла у новини і побачила заяву путіна про початок спеціальної операції, а по факту, повномасштабної війни. Десь близько 5 ранку написала про це новину на сайт і почала збирати тривожний рюкзак. Так, він у мене не був зібраний. Коли я зібрала рюкзак, пішла розбудити батьків і попросити їх також зібрати найнеобхідніші речі. Вони одразу зрозуміли, що відбулося. Мама розплакалася. Також я зателефонувала найкращій подрузі, вона спала, тому я стала тією самою людиною, яка повідомила їй цю погану новину. Чоловік вийшов на зв‘язок десь о 7 ранку. 

Читайте: Путин в 4 утра объявил о начале операции на Донбассе

У той день ми вирішили працювати з дому, але я вийшла до офісу, щоб забрати ноутбук. З деякими колегами, які прийшли на роботу, ми обговорили ситуацію. Потім я вийшла у центр міста, щоб запустити прямий ефір і трохи заспокоїти місцевих жителів. Тоді вже були великі черги в аптеках, біля банкоматів та заправок. Люди по телефону обговорювали Харків, Київ, Маріуполь. Серед площі зустріла грузинських журналістів і дала коментар для них. 

Потім повернулася додому і поринула у новини. На фоні обстрілів великих міст спокій у Слов‘янську здавався трохи лякаючим. Але Щ колегами ми взяли себе в руки і почали працювати цілодобово. З того дня я перейшла спати і працювати у залу, бо та кімната була найбільш безпечною. Вже рік я не спала у своєму ліжку.

Андрій

23 лютого ввечері я займався масштабним резервуванням даних, так як відчував, що щось серйозне насувається. Проте я не сказав би, що сильно нервував, бо вірив у силу України та української армії. Тож я спокійно ліг спати приблизно о 12 годині ночі і проснувся десь о 3:30 весь спітнілий. Зрозумівши, що тут щось не так – поліз у новини, і побачив анонс виступу путіна і що йому начебто є що сказати. Потім я побачив текстову трансляцію і ключову фразу "путін об'явіл о началє спєціальной ваєннай апєраціі на Донбасє". Я негайно переслав це повідомлення Саші і почав горлаючі на весь будинок всіх будити.

Згодом я почув вибух і зразу збагнув, що це не у Слов'янську, бо він був глухим. Зразу ж читав, що вибухи по всій країні і по багатьох містах. Виглянувши у вікно я побачив машини, які рухалися по дорозі незважаючи на колір світлофору. Саша сказала працювати з дому і я її послухав. Страху як такого не було майже, страх був тільки в тому, що всі поїдуть і я сам залишуся у Слов'янську. Я десь нарив сумки для речей і для документів, зібрав, але не розумів, що далі робити. А далі я жив та працював, наче востаннє і відчував, те що я роблю – важливо і комусь допоможе бути інформованим/ою і знати обстановку навколо та країні в цілому.

Олександра

Ще напередодні повномасштабного вторгнення я розуміла, що насувається щось серйозне. У день, коли путін визнав лднр, мої передчуття ще більше посилилися. Напередодні 24 лютого ввечері я обговорювала з родиною можливі варіанти розвитку подій і була дуже знервована. Я не могла довго заснути і була постійно на новинах. Десь ближче до до другої ночі я заснула з телефоном в руках, проте сон був дуже тривожний і я невдовзі знову прокинулася. Залізла в телефон і побачила всі ці повідомлення про оголошену путіним спецоперацію. Незабаром я почула вибух і дуже злякалась. Одразу списалась з колегами та близькими.

Тоді ж зранку я почала збирати документи та важливі речі. Перші кілька днів після пройшли як в тумані серед новин, розмов про вторгнення та роздумів про майбутні дії. 

Вікторія

Не можу сказати, що у мене була паніка чи страх. Ані напередодні, ані безпосередньо 24 лютого. Навпаки - був якийсь крижаний спокій і сконцентрованість. Я не спала у ніч з 23 на 24 лютого. Спочатку ми з мамою довго пили каву вночі, а потім бабусі стало погано. Тож я була максимально бадьорою, коли почула перші вибухи. У перші секунди спочатку ще промайнула в’яла думка: “А може то навчання?” Але я її відкинула.

Потім подзвонила тітка з Києва зі словами: “Віка, Київ бомблять, війна почалася”. Ось до цього я точно не була готова. Через деякий час я включила ноутбук і разом з колегами почала писати новини. У режимі нон-стоп, 24 години на добу. Бо не знала, як ще можу бути корисною.

Я не складала тривожну валізу аж до моменту евакуації в середині березня. Пам’ятаю, що весь час, поки була вдома, мене постійно нудило - від думки про їжу і від того, що не могла спати. Тому що коли засинала, снилися якісь дикі жахіття одне за одним. Тож новини були одночасно і моїм порятунком, і моїм пеклом.

Оксана

24 лютого я прокинулась від того, що у мене затремтіли вікна. Спочатку здалося, що це був сон, але я почула другий вибух. Відкрила фейсбук і прочитала новини. Я спочатку нічого не зрозуміла, але мій розум підказував, що на нас напали і почалася війна.

Я зателефонувала чоловіку, він не повірив у те, що почалася війна. Потім мені зателефонувала подруга в сльозах і сказала, що росія напала на Україну.

Хоча я не хотіла в то вірити. Але я вже знала, що треба готуватися. Морально я була готова до цього.  

Я дивилась на дитину і розуміла, що зараз мені треба буде його будити і пояснювати, що сталося. Зателефонувала родичам. Поїхала до них. І цей день для мене був як у ві сні. Я зідзвонювалася по роботі, спілкувалася щодо подальших дій. Потім у мене почалась апатія. Я не розуміла, що відбувається. Не хотілося думати ні про роботу, ні про що інше. І цей день наче випав у мене з життя.

Кожен з українців пережив весь жах 24 лютого, був змушений дізнатися, що таке війна. Не всі зараз можуть детально згадати, що і як було у той день. Але ця дата закарбувалася в наших серцях на все життя. Це те, що поділило його на до та після.