“У крайньому випадку візьму зброю в руки, але не бігтиму” - мешканець Харкова, який залишився у місті під час повтомасштабної війни

facebook.com/MNS.GOV.UA

Історія мешканця Харкова, який залишається у місті попри те, що воно постійно перебуває під вогнем російських обстрілів.

Для жителів України повномасштабне вторгнення росії стало часом, коли доводиться не тільки жити за правилами війни, а й ухвалювати непрості рішення. Одним з таких є питання: лишатися в рідному місті чи їхати в інший бік країни або взагалі в іншу країну.

Згідно з даними ООН, станом на 24 березня в Україні близько 7 млн людей стали внутрішньо переміщеними особами, а кількість людей, які втекли до сусідніх країн, швидко наближається до 4 мільйонів.

Водночас залишилося чимало тих, хто принципово з різних причин не захотів поїхати з рідного міста чи села. Однією з таких історій ми з вами хочемо поділитися.

Микиті 24 роки. Кілька років тому він перебрався до Харкова з Донеччини. До 24 лютого 2022 року він працював в одному з місцевих ресторанів, а у вільний час захоплювався фотографією, не уявляв свого життя без музики та збирався отримати заочну вищу освіту. Та все це залишилося в житті до 24 лютого. Проте хлопець не поїхав з міста, яке стало для нього рідним. А ось чому саме він залишився, і як живе зараз, дізнаєтеся з його розповіді, яку ми публікуємо прямою мовою:

“Того дня я прокинувся о 5 ранку і почав збиратися на роботу. Сів пити свою ранкову каву і в робочий чат отримав тривожне повідомлення від начальника про те, що “сьогодні ми не працюємо, бо щось відбувається. І через пару хвилин я вже прочитав на тодішньому телеграм-каналі “Коронавірус інфо”, що почалася війна.

24 лютого у мене було спокійним. Я зібрав тривожний рюкзачок, понабирав води. Потім о дев’ятій ранку вийшов за цигарками і побачив, що вже стояли кілометрові черги до банкоматів. Повернувся додому і, відчинивши вікна, почав дослухатися до наближення вибухів. Проте був спокійний, сидів собі моніторив новини і грав у ігри на телефоні. Спокійний був як мінімум тому, що для мене не було нічого нового - за плечима був Слов'янськ 2014 року.

З одного боку, у мене була можливість залишити Харків, з іншого - не дуже. Коли таксисти хотіли тисячу гривень готівкою за п’ять кілометрів, а в тебе є лише чотириста, та й ті на картці, то складно кудись поїхати. 

Водночас мені не хотілося їхати без грошей і в повній невідомості, це мене лякало більше, ніж війна. Плюс я продовжував працювати і вирішив, що краще залишиться і зробити хоч щось корисне, а не бігти.

Одразу після початку цієї великої війни одсіялися непотрібні люди. На передній план вийшли бажання комусь допомогти. Тому через пару днів я взяв найпотрібніші речі і перебрався в студентський гуртожиток до людини, яка на той момент мені була важлива, і допомагала тим, хто там залишився. 

Майже всі мої знайомі та друзі виїхали з Харкова, хтось зараз у Польщі, хтось просто у безпечнішій області. Ті, з ким я зараз перебуваю в гуртожитку, це в основному люди, яким нікуди виїхати, ну або вони не бачать у цьому сенсі з якихось причин.

facebook.com/police.kharkov

Ми намагаємося облаштувати новий побут і створити максимально комфортні умови для існування у нинішньому положенні. Ну і знадобилися мої навички на кухні, щоб годувати всіх смачно з того, що можна дістати.

Я працюю офіціантом, і заклад мій закрився відразу в перший же день. Але він належить торговельному центру, в якому власне і розташовується, тому у мене з'явилася можливість виходити на роботу в супермаркет в будь-якій з цих ТЦ. Тож заробіток у мене є хоч якийсь.

Взагалі дні проходять по-різному. Один день я готую в гуртожитку, інший - ходжу на роботу. Але робота якась завжди є, руки завжди чимось зайняті, тому навіть немає часу на те, щоб просто подумати їх опустити чи поміркувати про втому.

Якщо до 24 лютого я пив багато заспокійливих і навіть антидепресантів, то зараз вони мені в принципі не потрібні. Я абсолютно спокійний, не відчуваю паніки або страху. І це дивно, бо до війни я страждав від панічних атак, та й взагалі менталочка була не в кращій формі. А зараз я спокійний і врівноважений як ніколи, із чим це пов'язано - точно не скажу. Єдиний страх, який мене зараз переслідує, це залишитися без дому та втратити близьких.

Але звичка курити нікуди не ділася. А з цигарками зараз проблема - їх взагалі ніяк не дістати. Єдине, що залишається, це просити когось із інших регіонів купити мені цигарок та якось їх вислати.

А взагалі є можливість відвідувати супермаркет, інші товари є. За аптеку не скажу, але є працюючі це точно.

Район, в якому я зараз перебуваю, не зовсім безпечний, бо обстріли по ньому були. Є купа воронок у землі та прямі попадання в багатоповерхівки. В'їдливий коментар не можу не вставити. Стратегічні об'єкти, сука. Тут, напевно, на їх думку, живуть студенти мутанти вирощені на крові російськомовних немовлят з мінометами замість очей.

Найстрашніший момент був, коли прилетіли снаряди прямо під гуртожиток, і в нас повиносило багато вікон. Дуже сильно все тремтіло. На щастя, постраждалих не було, але деякі тоді плакали. Був напружений момент.

t.me/truexanewsua

Проте прямо у бомбосховище під час повітряної тривоги не спускаюся. Ми облаштували в гуртожитку на першому поверсі безпечні приміщення за правилом двох стін, так би мовити. Ну і підвал - на випадок повного ахтунгу.

Щодо настроїв у місті сказати не можу, але у нашому гуртожитку у всіх настрій бойовий. Психологічно воєнні дії нікого не зламали - навпаки, у всіх є яскраве бажання пристрелити пару рашистів. Тому що ми всі злі і люті як голодні вовки на те, що в 21 столітті якась країна дозволяє собі таке. І так, відоси з російськими новинами ми теж бачимо, і ось від їхньої брудної та безсоромної брехні просто підгорає.

Зараз єдине, про що я мрію після нашої перемоги - це просто жити нормальним життям. Взагалі не бачу того, що може змусити мене виїхати. У крайньому випадку візьму зброю в руки, але не бігтиму. Якщо зайде армія росії, коктейлі Молотова готові”.

За 35 днів усього у Харкові зруйновано 1531 об'єкт, в тому числі 1292 житлові будинки. Російська армія зруйнувала 76 шкіл, 54 дитячі садочки, 16 лікарень. У руїнах – 239 адміністративних будівель. Таку інформацію озвучив міський голова Харкова Ігор Терехов під час всеукраїнського новинного телемарафону.

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)

Слідкуйте за нами в Instagram

Та телеграм: https://t.me/news6262