Доторкнутися до історії. Віталій Киркач про археологію, розкопки та дослідження у Слов’янську

15 серпня відзначають День Археолога. Це люди, які вивчають історію через конкретні речі та предмети, в буквальному сенсі торкаються історії руками.

Віталій Киркач - археолог зі Слов’янська, науковий співробітник Слов’янського краєзнавчого музею. Як сам себе жартома назвав - дипломований землекоп. Саме він розказав нам про те, чим насправді займаються археологи, куди діваються знайдені ними артефакти, та яку шкоду наносять історії "чорні копачі".

Захоплення археологією

Віталій Киркач народився у селі Микольському Слов’янського району, навчався у селі Хрестище. Ще там, у школі, хлопець полюбив історію. Але шкільних занять йому було мало. Вчитель не зацікавлював, давав суху інформацію, якої було недостатньо. Тоді він почав вивчати її сам. Виходив далеко за теми шкільних книжок. Матеріали, які викладали у старших класах, школяр знав наперед.

“Їздили з братом по полях. Іноді прогулювався, знаходив елементи незрозумілого посуду, обробленого каменю. Мені ставало цікаво, що ж це таке. Брав ці предмети, ходив у людей питав, що то. У школі питав. Я почав розуміти, що це давня кераміка, давні предмети, знаряддя праці”.

В 11 класі Віталій вже бачив себе істориком. Тому вступив до Харківського національного університету ім. Каразіна на історичний факультет, обравши кафедру археології. Там був професійний склад викладачів. Хлопець поступив на контракт, бо бюджетних місць вже не було. Та бажання займатися улюбленою справою це не відбило. Весь цей час батьки повністю підтримували та допомагали синові.

В університеті Віталій намагався навчатися добре, бо мріяв потрапити в археологічну експедицію.

З цілого курсу на археологічній кафедрі навчалися чотири людини. За професією продовжує працювати лише одна - наш оповідач. Таку ситуацію чоловік пояснив тим, що професія археолога не приносить великого прибутку. А більшість шукає те, що буде давати гроші. Хоча на думку Віталія, якщо людина горить якоюсь справою, нею треба займатися, а прибуток можна отримувати паралельно від чогось іншого.

По факту археологи - науковці.

Археологи можуть працювати як і у вишах викладачами, так і в Національних академіях наук. Взагалі археологи мають право викладати історію, але за фаховою спеціальністю вони мають право брати дозволи та відкриті листи та проводити свої розкопки. Тому що його освіта розрахована саме на це.

“Саме археологія дає змогу доторкнутися до справжньої історії”.

Перший свій археологічний досвід Віталій Киркач отримав ще в університеті, коли вони поїхали на охоронні розкопки (прим. розкопки, які проводять перед тим, як територію забудують). Це була археологічна практика у 2012 році. Тоді студентів вивезли в поле і пояснили, що на тому місці, куди вони приїхали, було поселення. Повірити в це Віталію одразу було складно. Адже не було нічого, щоб доводило, що раніше на тому місці щось було.

Кількістю знахідок в ту поїздку хлопець був вражений.

“Фактично, господарська споруда - це свалка. Ось археологи досліджують свалки”.

Як проходять розкопки.

Розкоп починається з виявлення перспективної ділянки дослідження (прим. місце, де могли бути розміщенні почелення) - по скупченню матеріальних цінностей. Прямо на місці можуть лежати шматочки ціннісних знахідок, старовинного посуду, виглядають з землі. На цьому місці розбивається розкоп (невеличка траншея). Знімається оранка (підняття грунту приблизно на 20 см).

Дослідження починається, коли знімається оранка. Тоді до розкопок вже не пускають недосвідчених людей. Починають працювати спеціалісти, щоб робота проходила прискіпливо і уважно. Земля викопується до материка (прим. поховальний шар - земля, по якій ходили давні люди. Він виражений іншими кольорами). Вже там можна знайти і цілий стародавній посуд, і інші ціннісні матеріали. Цей процес триває достатньо довго. Експедиція зазвичай займає від трьох до шести тижнів. Хоча може тривати і довше.

Після проведення дослідження все замальовується, наноситься на план, всі деталі фіксуються, пишеться польовий звіт, маркуються кути дослідженого квадрату, приїжджає бульдозер і всі ями загортає назад.

Перший кваліфікований археологічний виїзд у Віталія Киркача пройшов у 2016 році. Це була експедиція Інституту археології НАУ. Окрім того, це був перший досвід розкопок курганів (прим. могила, високий земляний, рідше кам'яний, насип над стародавнім похованням). Обидва кургани, які досліджували археологи, виявилися пограбованими. Але головна мета дослідження курганів - виявити обряд поховання, а не знайти предмети, речі.

Без спеціального дозволу археологи не можуть проводити розкопки. Віталій до цього відноситься принципово і називає мародерством. Проте, велика кількість предметів саме Слов’янського краєзнавчого музею були принесені “чорними дослідниками”.

Зараз дуже багато людей займається неофіційними розкопками, порушуючи при цьому закон.

“Мало того, що вони продають знайдене в інтернеті, вони ще паралельно руйнують саму пам’ятку, вириваючи предмети з історичного контексту”.

Речі, які знаходять під час археологічних експедицій, зазвичай передають в музеї тих районів, де проводяться розкопки, також знахідки зі звітами здаються до Інституту археології. Все фіксується, на кожних фрагментах пишуть шифр, номер, все записують в журнал та звіти. Викидати то все не можна. Хоча під час самих розкопок, дуже часто буває, що маленькі фрагменти не помічаються, або відкидуються. В основному всі знахідки зберігаються у фондах музеїв. Знахідки з коштовних металів зберігаються у фондах Музею коштовностей України.

Найцікавішою знахідкою для себе Віталій вважає фрагмент античного грецького глечика, який датований VIII ст до н. е.  Через те, що раніше знаходили античну кераміку у вигляді амфор, яку виготовляли в Криму у XVIII столітті, особливу увагу знахідці не придали. Віталій показав фрагмент керівнику експедиції і зневажливо відкинув у сторону. Побачивши реакцію археолога, хлопець зрозумів, що то зовсім не та річ, про яку він подумав. В решті решт, ця частинка глечика виявилася дуже важливою знахідкою. 

На території Слов’янського району також проводилися археологічні дослідження починаючи з XIV століття. Але на той момент вони у більшості випадків виглядали як збиральництво. Дослідники ходили по полях і фіксували поселення за кількістю кераміки.

У двотисячних проходили розкопки Сидорівського городища, на Торських фортецях, відбувалися різні курганні розкопки.

Останні дослідження тут проводилися за Миколаївкою. Розкопували курган епохи бронзи. Там були виявленні поховання, фрагменти посуду. Все це зберігається зараз в обласному музеї (наразі він знаходиться у Краматорську).

“Не можна серед знахідок виділяти, що найважливіше”

З найцікавіших знахідок у Слов’янському районі Киркач називає знахідки з Торської фортеці. Це ті речі, які дають уявлення про життя та побут населення Слов’янську у період XVII - XVIII ст. Серед цього: глечики, велика кількість монет, продукти харчування, риболовні крючки, унікальна колекція керамічних люльок.

У Слов’янську існує багато археологічних пам’яток, які ще не були досліджені. Біля 30 з них - відомі.Понад 100 - недосліджені. Хоча про них знають.

Сам Віталій не брав участі в розкопках, які проходили на Донеччині. 

“Багато людей каже, що археологи вигадують. Археологи інтерпретують. Вигадують історики”.

Насправді археологам не так вже й просто отримати дозвіл на проведення експедиції. Треба отримати відкритий лист на розкопи. Перед тим треба отримати лист (дозвіл) на розвідку. А до того самі археологи повинні написати звіт щодо перспектив дослідження того чи іншого пам’ятника археології (навіщо його досліджувати і що можна знайти). Після того, як звіт віддадуть комітету, спеціальна комісія вирішує, чи потрібне це дослідження насправді. Дозвіл на проведення розкопок дають на рік. Але сезон їх зазвичай триває з червня до жовтня.

Після проведення розкопок необхідно опрацювати отриманий матеріал, здати звіт.

Зараз археологія в Україні знаходиться на етапі підйому, вважає Віталій. При цьому в Донецькій області археологія - у замороженому стані, бо у частині області тривають бойові дії, що також значною мірою впливає на дослідження. Археологічні пам’ятки руйнуються вибухами снарядів, траншеями, окопами.

“У мене є знайомі професійні археологи, які брали участь у бойових діях. Вони бігали по траншеях і казали: тут поселення були, тут кераміка стирчить. Але що поробиш. Життя цінніше. Вони їх зафіксували, нанесли на gps. Ці пам’ятки можна вважати врятованими. Бо про них відомо”.

На території Донбасу пам’яток археології дуже багато. Проте для подальшого розвитку археології на цій території необхідне фінансування і участь кваліфікованих спеціалістів. Фінансує роботу археологів, у більшоcті випадків, держава. Бували випадки, коли керівники експедиції отримували кошти на відрядження, але витрачали їх на те, щоб заплатити за бульдозер, який викопав би необхідне, на їжу для студентів і практикантів, на переїзд. Це все робиться або за свої гроші, або за платіжку замовника (коли досліджують археологічну пам’ятку для забудови), або за грантові гроші.

Немає різниці, чи ви археолог з великого міста, чи з маленького містечка, реалізувати себе можна. Різниця є тількі у можливості викладати у ВНЗ. Адже не у всіх містах є спеціалізовані кафедри, гуртки.

“Дослідження - вони одні. Не дивлячись на періодизацію, не дивлячись на географічні рамки”.

Професію археолога не можна назвати суто чоловічою. У багатьох дослідженнях беруть участь і жінки. В Україні дуже багато кваліфікованих жінок, які є фахівцями в археології.

Віталій Киркач поділився, що мріє впровадити археологічні дослідження у Слов’янську та Слов’янському районі, в тому числі поновити розкопки на території Торської фортеці та городищі Царине. Археолог вже навіть має план дослідження.

Окрім того Віталій хоче дослідити добу раннього заліза, провести на Лиманщини розвідки.

“Щоб люди розуміли, що археологія - це не вирвати артефакт і продати його в інтернеті. Це дослідження, те, що говорить про справжню історію”.