Шлях додому: Історії людей, які повернулись до Слов’янська та Костянтинівки після евакуації

Хтось так і не зміг знайти роботу. У інших виникла проблема з житлом. А хтось просто втомився чекати. Попри небезпеку обстрілів люди повертаються додому. 

Ми поспілкувалися з декількома мешканками Слов’янська, та мешканцем Костянтинівки, які повернулися з евакуації в місто.

Наталія

Коли у Слов’янську вже було доволі гучно, Наталія з родичами виїхали в іншу область. Адаптуватися до нового населеного пункту не вдалося. Одним із найважливіших факторів повернення у Слов’янськ стала відсутність роботи. 

Так, через пів року в евакуації Наталія повернулася додому. 

Перед поверненням Наталія приїжджала у міста у жовтні - це був місяць після звільнення Харківщини і Святогірська. Тоді Слов’янськ справив на жінку жахливе враження - пусті вулиці, купа заростів, розбиті будинки. Квартира Наталії теж постраждала.

Цю історію ми розповідали ось в цьому матеріалі:

• Як люди оформлюють та отримують компенсацію за зруйноване житло у Слов’янську - історії жителів

Зараз же Наталія говорить, що по відчуттям місто повертається у довоєнний стан.

“Я іноді чую довоєнні звуки: газонокосарка, діти сміються”, - каже жінка.

У місті відчинено все - купити можна все, що душі побажається. Різноманітність продуктів, засобів гігієни. Є магазини одягу, взуття, будівельних матеріалів. Також для життя працюють усі комунальні послуги - вода, світло, опалення.

У цей же час комунальні структури, у більшості, не працюють. У Слов’янську, наприклад, ти не оформиш паспорт. Але при цьому, працює соціальна служба і ЦНАП, які допомагають.

Зрозуміло, що безпекова ситуація у Слов’янську - не дуже. Майже весь час чути бої, які тривають десь там - не так вже й далеко від міста. Але у порівнянні з минулим літом, наприклад, у місті набагато спокійніше. Мешканці, які знаходяться тут весь час, вже звикли до цих звуків і можуть розрізняти, де звук “прильоту”, а де - ні.

Для Наталії ж туга за рідним містом виявилася сильнішою за страх вибухів.

З роботою у Слов’янську насправді важко, але тим, хто хоче знайти, є вакансії навіть від центру зайнятості.

Читайте: Робота у Слов'янську: актуальний перелік вакансій

Проте, якщо обстріли почастішають і для міста знову з’явиться велика загроза, Наталія не відкидає думок про виїзд. 

Олексій

Олексій виїхав з Донецької області у березні. Тоді навколо вже було доволі гучно. Проте, в евакуації він пробув не довго. Головним мотивом повернутись стала робота. Олексій працює сам на себе, має вже постійних клієнтів. На новому місці облаштуватись і так набити клієнтську базу йому не вдалося. Окрім того, він відчував себе потрібним саме вдома - у Костянтинівці. Вже повернувшись зрозумів, що може допомагати не лише цивільним, але і військовим. Певний час він працював і з ними.

“Понимал, что здесь я нужнее, чем далеко от фронта. Учитывая, что я мужчина и отсиживаться где-то далеко от своего дома, на который напали враги, мне не хотелось”.

По поверненню, звичайно, Олексій побачив немало змін. Перш за все - кількість населення. Багато комерційних точок позакривалися. Очевидно, що у місті стало більше військових. Чоловік вважає правильним, що оголосили про обов’язкову евакуацію. 

У Костянтинівці продовжують працювати комунальні служби. Основні продукти та їжу також цілком легко придбати. Їжі вистачає для повноцінного життя. Роботи стало менше, бо багато підприємств повиїжджали. Тому люди потребують гуманітарної допомоги.

Повернення у рідне місто пройшло легко, бо чоловік продовжив займатися тим, чим займався і до повномасштабного вторгнення. Навіть адаптації не треба було.

Психологічно довелося попрацювати. Адже небезпека тут зовсім поруч. Це варто розуміти.

“Чем ближе город к фронту, тем более обстановка небезопасная. И гражданским я бы очень всем советовал из таких городов, куда достает артиллерия, эвакуироваться. Не держаться ни за квартиры, ни за барахло, ни за имущество. Оно не стоит ни здоровья, ни жизни. А под обстрел тут можна попасть в любой момент”.

Галина

Галина виїхала зі Слов’янська у перші ж дні повномасштабної війни. Вона поїхала до родичів на захід України. Там пробула близько пів року. Попри те, що житло було безкоштовним, жінка вирішила, що хоче повертатись додому.

“У Слов’янську ще гахало. Я ж якраз влітку поверталася. А поверталася чого - бо хата повна. У мене там і консервація з зими позалишалася, і город свій, сад. Тягнуло додому. І діти мої. Вони теж у місті залишалися. Вже дорослі. У них робота була”.

Галина повернулася у місто якраз тоді, коли обстріли стали дуже сильними. У Слов’янськ прилітало ледь не щодня. Але на диво це не налякало жінку. Район, в якому вона живе, на щастя, не постраждав. Але той час вона згадує не дуже радісно. Час від часу тоді ночувала у підвалі вдома. Хоча прилітало і серед білого дня. 

Декілька разів Галина виїжджала на захід України до родичів, але це більше були поїздки для відпочинку, ніж переїзд. Вона залишалась там не більш ніж на два тижні.

Біля будинку Галини є магазин. Він працював протягом всього повномасштабного вторгнення. Жінка говорить, що ціни різняться із заходом України, але це якщо судити лише по одному магазину. Загалом же можна скуплятись і на ринку, і в супермаркеті.

Зараз для життя у Слов’янську є все, стверджує Галина. Плюс мешканцям міста час від часу привозять гуманітарну допомогу.

“Чутно. Щось чутно, щось не чутно. Ми розуміємо, що війна йде. Як би тут спокійно могло бути? Інша справа, що я за цей час вже більш менш розумію, коли небезпечно, а коли можна і далі справами займатись. Не на кожну сирену реагую. Прилетіти і без сирени може”, - ділиться Галина про безпекову ситуацію у місті.

Читайте також:

• “Я знала, що в Костянтинівку не повернуся”. Історія переселенки, яка оселилася у Чернівцях
• “Досі не можу сприйняти, що більше не повернусь". Переселенка зі Слов’янська про переїзд та життя у Польщі

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)

Слідкуйте за нами в Instagram

Та телеграм: https://t.me/news6262