Евакуація з пухнастими. Як люди рятуються від війни разом зі своїми чотирилапими друзями

Евакуація з рідного міста, з рідної домівки - це великий стрес для кожної людини. Хтось вимушений тікати з таких умов, що навіть речей з собою не можуть взяти, комусь щастить більше - вони мають можливість підготуватися і спланувати виїзд.

У кожної людини свої пріоритети при виборі речей чи супутника, але завжди на вокзалах в око кидаются люди з переносками, або клітками, в яких чемно чекають своєї долі їх чотирилапі.

Цього разу журналісти сайту 6262.com.ua поспілкувалися з власниками домашніх тварин, які евакуювалися разом з ними.

Слов’янськ - Литва. Як Мартин виїжджав за кордон

Найдовша дорога чекала на кота Мартина, який разом зі своєю хазяйкою Тетяною відправився з України до Литви. Шлях проходив через Польщу.
За словами Тетяни, дорога була важкою, тривала п’ять діб. Мартину довелося їхати автобусом, поїздом, автомобілем. Кіт їхав у м’якенькій переносці. Час від часу Тетяна випускала рудого. Він із зацікавленістю дивився у віконечко.

Виникала проблема з пелюшками для кошеня. Адже під час дороги тваринкам треба ходити в туалет, а в умовах дороги це може бути важко. Крім того, кіт побоювався оточуючих людей і незрозумілої обстановки навколо.

Мартин - діабетик, тому потребує особливого харчування. Нарівні валізи з речами Тетяна везла валізу із котячим харчуванням.

На шляху вимушених переселенців зустрічали радо. Враховуючи те, що Тетяна переїжджала до знайомої, то питання житла не поставало. У житловому комплексі, куди згодом переїхала жінка, також було дозволено жити з тваринками. При цьому, номери для житла - чудові, а хазяї зовсім не хвилюються про те, що разом з людьми будуть жити коти чи собаки.

У Литві тваринкам дуже раді. На рівні з дитячими візочками на кордоні стоять переноски для котів та собак, будиночки та дряпалки для тваринок.

Мартин адаптувався доволі швидко. Головним для нього були свій горшок і хазяйка поруч.

Як каже сама Тетяна, ця поїздка зовсім спростувала той міф, що коти звикають не до хазяїв, а до житла. Все ж таки наявність рідної людини поруч для чотирилапих - головне.

Слов’янськ - Дніпро. Переїзд котів Персика з Равою та пса Фергуса

Катерина переїхала зі Слов’янська до Дніпра. Спочатку чотирилапі залишалися у місті з бабусею та донькою Каті. З часом, коли довелося виїжджати і їм, питання про те, залишити тварин чи забрати - не поставало - усі одразу знали, що виїжджатимуть усі члени родини, у тому числі пухнасті.

Виїжджали автомобілем. Але попри те, що їхали окремо, поїздку тваринки переносили важко, бо не звикли до транспортування. Пес “плакав” майже весь час. Коти також хвилювалися.

Наразі Катя з сім’єю та тваринами живе у прихистку. Шестеро людей, три тварини та ще сім сусідів.

Хазяїн прихистку спочатку хвилювався через тварин, бо думав, що вони можуть наробити шкоди. Але незважаючи на це, жити пустив.

Перші дні життя в іншому місці пухнасті переносили важко. Кішка завжди ховалася в кутку, де стояла валіза. Їли чотирилапі погано.

Пухнасті “дітки” за межі кімнати не виходять, хіба що песика виводять на прогулянки на повідку. До цього він звик ще вдома у Слов’янську. Хазяїна помешкання він також прийняв, але завжди “голосно захищає” від оточуючих доньку Каті, бо для нього вона “мама”.

Слов’янськ - Тернопіль. Важка дорога киці Лізи

Кицька Ліза та її хазяйка Альона були в дорозі дві доби. Добиралися зі Слов’янська до Тернополя.

Киці дев'ять років і вона повністю домашня - гуляти не ходила, вулиці боялася, ходили тільки іноді до лікаря і все. Цього разу пухнастій красуні довелося три години їхати в авто, потім дві доби у поїзді, ще й в автобусі.

Кішка Ліза дуже тяжко пережила цей переїзд. Усю дорогу у поїзді або спала, а якщо ні - то була дуже сумна, ні їсти, ні пити не хотіла, до туалету жодного разу не просилася і своїх справ не зробила жодного разу за три повних дні. Коли вже були на місці, теж. Це дуже розхвилювало хазяйку кицьки.

Тільки на другий день перебування на новому місці кицька стала трохи їсти та пити. Майже тиждень знадобився кішці, щоб оговтатись, знов стати грайливою, почати спілкуватися і цікавитись усім.

Як ми бачимо, не лише люди важко переносять розлуку зі своїм домом.

Як зі Слов’янська вивозили чотири кота і дві собаки

В одному з приватних будинків Слов’янська жила сім’я, у яких було чотири кота і дві великі собаки. Коли питання евакуації стало критичним, люди вирішили виїжджати всі разом. Таку кількість тварин транспортувати важко, тим паче, якщо не мати власного авто.

Для виїзду довелося підшукати автівку. Ба більше, купити авто, щоб транспортувати собак і котів. 

Куди вони будуть виїжджати, знали одразу. Знайомі мали порожній будинок у центрі України, в який готові були впустити сім’ю з тваринами.

Речі збирали по-максимуму. Проскакували думки, що у Слов’янськ вони можуть і не повернутися.

Коти їхали у переносках на задніх сидіннях. Однієї не вистачало, але добра людина безкоштовно віддала свою. Дві собаки перевозили у великому багажнику ( з доступом до салону). Дорога тривала близько 10 годин. Декілька разів зупинялися, щоб вигуляти собак. Одна з собак переносила дорогу спокійно - лягла в машині спати. Інша турбувалася більше. Ближче до кінця поїздки тварини дуже втомилися, проте були спокійні.

Будинок, в який приїхала сім’я напівжилий. Собаки живуть на першому поверсі. Там вони можуть вільно пересуватися і виходити у двір. Будинок огороджений парканом, так що тваринам є де розгулятися, а хазяям можна не хвилюватись, що ті втечуть.

Собаки вже адаптувалися. Коти всі живуть в одній кімнаті з хазяями. Адаптувалися теж доволі швидко. 

Як Ксенія вивозила пса Кокоса і кота Адіка

Ксенія живе у Києві з песиком Кокосом і котиком Адіком. Коли почалася велика війна, Кокос дуже боявся гучних вибухів, то ж вигул у Києві для собаки перетворився на стрес. 

Для того, щоб убезпечити себе і чотирилапих, Ксенія виїхала у Дніпро до знайомих.

Кокос їхав на руках або в ногах в машині. Адік - у переносці на задньому сидінні серед купи речей. 

На блокпостах їх майже не перевіряли, бо бачили пухнастих у салоні і посміхалися.

У Дніпрі на квартиру Ксенію з двома тваринами ніхто не хотів брати, тому їм довелося залишитися у знайомих. Пухнастики, звісно, були в шоці і стресі. Але те, що хазяйка була поруч, дозволило їм швидко адаптуватися.

Для того, щоб чотирилапі почувалися комфортно, Ксенія взяла для них речі з запахом їх дому. З часом вони навіть навчилися сприймати чужих людей, хоча раніше дуже боялися.

Дорогою назад до Києва, вони вже були більш спокійні. 

“На квартирі одразу побігли на свої лежанки і щасливо заснули”, - додає хазяйка пухнастих.

Напевно, тим, хто виїжджав разом зі своїми тваринами, усім було важкувато. Особливо непросто зараз шукати житло, де б дозволили мешкати з пухнастими. Зазвичай за них просять додаткову оплату. Але при цьому чотирилапі - це частина сім’ї, яку не можна залишати.

Розкажіть у коментарях, як ви вивозили пухнастих улюбленців?

Вам також може бути цікаво:

• "Я маю свій Титанік остання покинути", - як зоозахисниця у Слов’янську допомагає тваринам під час війни
• Мешканці Слов’янська розповіли, як влаштувались у Дніпрі
• Змінила танцювальну залу на волонтерство - Історія Тетяни Хіміон та її допомоги українській армії