Шляхами Донеччини татари ходили палити москву, щоб тримати її у покорі - історичні блоги

Член Національної спілки краєзнавців України Євген Букет у історико-краєзнавчому альманасі "Донеччина: минуле і сучасність" опублікував свою статтю, яка має назву: "Шляхами Донеччини татари ходили палити москву, щоб тримати її у покорі".

Українські причорноморські та приазовські степи – це прадавня колиска козацтва, наше знамените Дике Поле, яке постало на західних теренах Кипчацького степу після того, як з історичної арени зникли войовничі половці.

Дике Поле було частиною Великого Кордону між християнською і мусульманською цивілізаціями, тому мати тут постійні поселення та проводити 17 господарювання українцям було надзвичайно важко. Проте, наші пращури були не з боязких: «наші хати скраю, першими ворогів стрічаєм!», - казали вони.

На території сучасної Донеччини та Луганщини Дике Поле розкроювали татарські шляхи – «сакми», які пролягали між тутешніми річками Бахмут, Берда, Вовча, Сіверський Дінець, Лугань, Солена, Кальміус, Казенний Торець, Кальчик, Кринка, Міус та огинали лісові масиви.

Зокрема, Муравський шлях починався на Перекопі, пролягав по території сучасної Донеччини й закінчувався у москві. Цим шляхом віддавна татари ходили палити москву, тримати її в покорі. Адже московські правителі були васалами спершу Золотої Орди, а потім – кримських ханів. Тож і козаки, які мешкали в Приазов’ї, були союзниками кримців – споконвічних ворогів московії. Саме з Дикого Поля родом характерники – легендарні хранителі прадавніх духовно-бойових практик. Вони вміли замовляти кулі, насилати мару на ворога, піднімати на ноги важко поранених і непомітно визволяти побратимів з неволі. А в час медитацій – надихалися пахощами кряжового різнотравно-ковилового степу, балками, білими горами ракушняку і пісковику та кам’яними статуями, які лишили по собі половецькі майстри.

До москви постійно повідомляли про загрозу від українських козаків із Дикого Поля:

«…А приходили вони з Дінця з Бахмутова, а на Бахмутові їх чоловік з 70, а хочуть вони по Дінцю і вверх по Осколу государевих людей, які ходять по Дінцю і по Осколу для своїх промислів побивати».

Практично кожне поселення цього краю – це колишня козацька слобода, зимівник чи хутір.

Перші постійні поселення, що виникли в межиріччі Дінця й Тору – Бахмут, Маяки, Тор (сучасний Слов’янськ), Городок (сучасний Райгородок) були українським сотенними містечками. А поруч із ними з часом були засновані й козацькі слободи.

Наприклад, село Іванівське – один із епіцентрів протистояння в нинішніх боях за Бахмут, було засноване на початку XVIII століття Бахмутським протопопом Іваном Лук’яновим, який приймав у себе пристарілих козаків «на спокій і під опіку». У 1755 році Кальміуська паланка Війська Запорозького Низового нараховувала 61 зимівник у 9 урочищах. І нам вони насправді добре відомі.

На місці українських козацьких поселень Олександрівки та Крутогорівки знаходиться нині місто Донецьк. Колишні зимівники Кам’яний Брід, Красний Яр та хутір Вергунка стали основою міста Луганська. Козацький зимівник Лисичий Байрак дав назву сучасному Лисичанську, а на місці центру паланки Домахи (пізніше — Кальміуська Слобода) постало місто Маріуполь. 

Українцями засновано багато населених пунктів у межах колишнього Дикого Поля, серед яких Зимогір’я (з 1640-х рр. – Черкаський Брід), Кремінна (з 1679 р. – Новоглухів), Ровеньки (з 1710-х – Ровенецька Слобода), Сватове (з 1660-х рр. – Сватова Лучка) та Старобільськ (з 1686 р. – Стара Біла), Суходільськ (з 1690-х рр. – Дуванне), Авдіївка (з 1740-х рр.), Горлівка (з 1710- х рр. – слободи Зайцівка і Микитівка), Дружківка (з 1750-х рр.), Лиман (з 1667 р.), Красногорівка (з 1690-х рр. – слободи Пеньківка та Софіївка), Макіївка (з 1690 р. – зимівник Ясинівка), Миколаївка (з 1720-х рр.), Селидове (з 1780- х рр. – слобода Селидівка) та Сіверськ (з 1680-х – Старий Млин, з 1768 р. – Радивонівка) та інші.

Цей перелік доволі довгий, практично кожне поселення цього краю – це колишня козацька слобода, зимівник чи хутір. Тому, що б там не повторювали, як мантру, кремлівські пропагандисти, Донеччина і Луганщина – це Україна. Історично, ментально, юридично, етнічно - цілком і повністю.

Вперше у Бахмуті синьо-жовтий прапор був піднятий у 1917-му році.

Після того, як 7 листопада 1917 року Центральна Рада своїм Третім Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, над Бахмутською повітовою земською управою вперше на Донбасі був піднятий синьо-жовтий національний прапор. Того ж року у Бахмуті починає працювати Товариство «Просвіта», яке імперська влада не дозволила відкрити в 1914-му, осередки українських партій, з літа 1917 року організовуються структури «Вільного козацтва». Осередки «Просвіти» з’являються і у навколишніх селах, зокрема, в Андріївці, яку 14 вересня 2023 року було звільнено від окупації Силами оборони України.

У грудні 1917-го одночасно з більшовицьким заколотом у Луганську, у Бахмуті до влади приходять більшовики, які в лютому 1918 року проголошують Донецько-Криворізьку радянську республіку. Проте, вже 26 квітня 1918-го війська Слов’янської групи Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича повернули до Бахмута і навколишніх сіл українську владу. На жаль, ненадовго. Вже в грудні того ж року місто й повіт захоплюють російські білогвардійці…

Сьогодні Бахмут та навколишні села через інтенсивні бойові дії майже повністю зруйновано. Тепер Дике Поле – це каміння і залізо. Окупанти не шкодують тут нічого, бо прийшли на нашу землю тільки щоб нищити, грабувати, спустошувати. А наші лицарі-визволителі проламуються, продираються, вгризаються, вибивають і вбивають ворога, стікаючи кров’ю і потом, перемелюють його із землею.

Попри гучні гасла пропагандистів і терор окупантів, Луганщина і Донеччина, Запоріжжя і Херсонщина, Крим і Севастополь – Дике Поле, український південь чекають на Збройні сили України, чекають на визволення з московського ярма.

Сила українців – в любові до рідної землі, в повазі до історії та пращурів. Ми воюємо за справедливість – історичну, політичну, соціальну. За культурну спадщину, за демократичний державний лад, за свободу в усіх її проявах. Так твердне ґрунт нації. І жодні московські пута не здатні стримати прагнення українців бути такими, якими вони є споконвіку. Адже те, що москва намагається стерти і знищити – незнищенне. Постає з попелу, перемагає смерть. У цій священній борні Дике Поле стає воістину Обітованою землею, що відроджує силу, славу, багатство і простір Української держави. 

Мапа Запорозьких вольностей

Читайте також: Діяльність ОУНівського підпілля у Краматорську в роки нацистської окупації - історичний блог