Втрачені пам’ятки Донеччини за час повномасштабного вторгнення

У 2024 році вийшла збірка наукових праць "Минуле і сьогодення Донеччини". Авторка дослідження про втрачені пам’ятки Донеччини за час повномасштабного вторгнення К. А. Радомська.

Культурна спадщина — це матеріалізована історія держави, свідчення культурного багатства й глибини національної історичної пам’яті. Значна кількість пам’яток була знищена в радянські часи як складова політики руйнації попереднього ладу. З початком повномасштабного вторгнення, Україна продовжує втрачати культурні пам’яток, зокрема й в Донецькій області. Частково або повністю зруйновані церкви, історичні будинки, музеї та пам’ятники в різних куточках нашого краю. Знищується культурна спадщина, що українці створювали століттями. Втрачаючи пам’ятки, ми не маємо права втрачати пам’ять і знання про них.

Дерев’яний Всіхсвятський скит Свято-Успенської Святогірської лаври

Усі споруди скиту — як храми, так і келії — збудовані з величезних соснових стовбурів та прикрашені різьбою. Споруджений він був не так давно, з 2000 по 2009 роки. Але перший храм на честь Усіх Святих був освячений тут ще 1912 року. Тоді це була цегляна церква з дзвіницею неподалік цвинтаря. Коли більшовики захопили владу в Україні, храм став прихистком для монахів, яких вигнали зі Святогірської лаври. Він вистояв і під час Другої світової війни, але 1947 року святиню підірвали залишками бойових снарядів, гранат та мін, які назбирали під час розмінування довколишніх полів. Після цього акту вандалізму територія скиту стояла пусткою до відродження незалежності України 1991 року. На фундаменті підірваної церкви постав новий дерев’яний із 17 сріблястими маківками, увінчаними хрестами. Відбудований храм став символом відродження віри та життя в нашому краї. Упродовж квітня й травня 2022 року Святогірська лавра неодноразово потерпала від російських обстрілів. 4 червня ворожі обстріли зруйнували й Всіхсвятський скит, найбільший дерев’яний храм України. «Кожна спалена Росією в Україні церква, кожна підірвана школа, кожен зруйнований меморіал доводять, що Росії не місце в ЮНЕСКО», — так президент Володимир Зеленський прокоментував цю подію.

Будівля транспортного коледжу у Бахмуті

Будівля була зведена у 1898 році та залишалася однією з найдавніших архітектурних пам’яток міста, яке тоді було адміністративним центром регіону, адже Бахмутський повіт до 1917 року займав значну частину території теперішньої Донецької області. Тут у різні епохи була повітова земська управа, управління Північно-Донецької залізниці й вугільної промисловості, а згодом — коледж залізничників. 14 жовтня 2022 р. росіяни завдали удару по унікальній будівлі Бахмута, на якій вперше на теренах Донбасу підняли український прапор в 1917 році. Вона згоріла повністю.

Будівля Азовсько-Донського банку у Бахмуті

Банківська будівля була однією з архітектурних окрас міста. Цю будівлю побудували як філію Азовсько-Донського банку. Він фінансував й видобувну промисловість Донецького басейну, і в багатьох повітових містах (в тому числі у Бахмуті) були його відділення. Вона дивом пережила нацистську окупацію. «Є розповідь місцевого жителя про те, як його врятували від спалення німецькими окупантами перед їх відступом у 1943-му. Ця людина підкупила підпалювачів за пляшку самогону, і вдалося врятувати будинок», — розповідає працівник музею. Наприкінці 2020-го року міськрада Бахмута все ж планувала внести цю будівлю до державного реєстру нерухомих пам’яток України місцевого значення, для цього готові були виділити гроші на паспортизацію будівлі. Проте напад Росії завадив цим планам. Фото з повітря палаючої старовинної банківської будівлі були оприлюднені 26 березня 2023 року. Через активні бойові дії, працівники музею чи адміністрації міста, не мають змоги переконатись в масштабах руйнації, ймовірно, міська пам’ятка повністю вигоріла. 

Будинок Гампера у Маріуполі

Коли саме і яким снарядом зруйнували пам’ятку культури — невідомо. Але журналісти опублікували фотографію будинку, на якій видні пошкодження: обгоріла будівля, вибиті вікна та зруйновані стіни. Маріупольський будинок Гампера був збудований у 19 столітті в стилі псевдоготики. Псевдоготикою він називається тому, що фактично копіював готичний стиль архітектури, але робив це в епоху, коли епоха готики вже закінчилася. Початково вона мала два поверхи, а наприкінці XIX століття було добудовано третій. Попереду будівлі зведена триярусна вежа. Першим власником, про якого відомо, був судмедексперт Фрідріх Вільгельмович Гампер. Він побудував цей будинок для своєї дружини Надії, синів Сергія, Павла та дочки Олександри. Після закінчення навчання у Харківському медичному університеті Сергій Гампер відкрив приватну докторську клініку у помешканні Гамперів. Тоді ж будинок отримав назву від людей — «Докторський».

До приходу в Маріуполь більшовиків Фрідріх Вільгельмович звернувся до місцевої ради, щоб йому дозволили побудувати на своїй ділянці завод або фабрику. Дозвіл йому надали у 1984 році. Тоді ж будинок Гампера й почали перебудовувати. У 1897 році сім'я Гамперів, враховуючи проживання за межами міста та суму взятого кредиту, продала будівлю. Будівництво закінчив новий власник. За свідченнями старожилів, до 1980-х років біля споруди існували декоративні ґрати з написом «1903» або «1907», який може свідчити про дату завершення будівництва. Коли прийшли більшовики, помешкання перетворили на ―комуналку‖. Там жили багато людей, які не дбали про резиденцію, тож будівля почала руйнуватися. Оригінальний фасад був змінений внаслідок добудови балконів, веранди, встановлення утеплювача та пластикових вікон. Та все ж таки він встояв до наших днів, але російські війська перетворили його на руїни.

Маріупольський художній музей імені Архипа Куїнджі

Музей імені Куїнджі відкрили в Маріуполі в 2010 році в садибі Геоцинтова – будівлі 1902 року, зведеній у стилі модерн. Експозиція музею Архипа Куїнджі містила близько 2000 експонатів, серед яких твори живопису, декоративноприкладного мистецтва, а також графіка та скульптура. У половині виставкових залів експонували предмети, пов’язані з життям та творчістю Архипа Куїнджі. Серед них світлини, документи, особисті речі художника, зокрема 200-річна купіль, в якій хрестили митця. Усе це враз припинилося з початком повномасштабної війни. 21 березня унаслідок прямого влучання російської авіабомби музей був зруйнований. На момент бомбардування оригіналів робіт Архипа Куїнджі в музеї не було. Утім доля інших мистецьких творів і досі лишається невідомою. Музей, який так дбайливо збирав і беріг 29 картини вічно прекрасної природи, мінливого й безмежного моря, зник назавжди.

Мозаїки Алли Горської «Боривітер» та «Дерево життя» у Маріуполі

Унікальні мозаїчні панно Алли Горської зруйновані внаслідок обстрілів російськими військами у тимчасово захопленому Маріуполі. Мозаїки прикрашали 4 поверх колишнього ресторану «Україна». Їх створили у 1967 році для оздоблення інтер’єру бригада українських художників під керівництвом відомої художниці Алли Горської. Створюючи ці панно, митці прагнули поєднати народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво. Обидві роботи були експериментальними, оскільки художники використали в них нестандартні матеріали: шлакоситал та метал. Сміливі фактурні сполучення матеріалів, чергування рельєфів та контррельєфів надали зображенням ефект руху, нову пластичну мову, що помічали сучасники. «Дерево життя» засяяло завдяки листовому алюмінію, що надав роботі химерної прозорості та сяяння, а в «Боривітрі» навіть використали фрагменти алюмінієвих ложок. Панно «Дерево життя» мало чітко виражений український характер і зазнало критики ще під час створення. Автори мозаїки, використовуючи архаїчні символи Світового дерева та птахів, метафорично переповіли головний міф предків про створення Всесвіту. За задумом авторів, графічні й колірні рішення панно були покликані емоційно відобразити сутність Приазов'я як місця, де степові вітри стикаються з водами Азовського моря. Ці естетично виважені роботи є позачасовими за сюжетом та позбавленими будь-якої домінантної в ті часи тематики соціалістичного реалізму. Художня цінність цих робіт надзвичайно висока, ці дві роботи бригади Алли Горської є перлинами маріупольського зібрання монументалістики. Роботи пережили наказ радянської влади на знищення, як спосіб боротьби з дисидентською діяльністю А.Горської. Однак місцеві майстри наказу не дослухалися й замість того, щоб збити мозаїку, сховали панно за цегляною фальш-стіною, зберігши таким чином ці безцінні мистецькі об’єкти. І лише в липні 2008 року завдяки ентузіазму Людмили Огнєвої «Дерево життя» було знайдено. Проте, приміщення ресторану припинило свою роботу, тож небагатьом пощастило побачити роботи бригади Алли Горської своїми очима.

Внаслідок обстрілів центру міста мозаїки втратили до 30% полотна, мають наскрізні отвори та тріщини. На думку співавтора книги «Усі відтінки маріупольських мозаїк» С. Іванова, ці роботи вже неможливо відновити, бо немає матеріалів, які тоді використовували.

Представлені пам’ятки – це далеко не є вичерпаний перелік знищених пам’яток, адже на значній території області через окупацію, 30 близкість фронту, немає можливості дізнатись про стан культурних споруд. Винищення ворогом культурної спадщини є доказом того, що окупанти прагнуть позбавити українців історичної пам’яті, національної ідентифікації.

Культурна спадщина має бути матеріально присутньою і в повсякденному житті, і навколишньому середовищі – це один із дуже важливих аспектів становлення українського суспільства. Так, на жаль, багато пам’яток вже не відновити, але зберігти інформацію про них, транслювати нашим нащадкам – це нам під силу.