Як Червоний терор майже знищив Донеччину та Луганщину

Росія та совєцький союз навʼязали українському суспільству стереотип, ніби Донеччина та Луганщина завжди були взірцевими комуністичними недоторканними регіонами, такою собі колисковою російсько-радянського світу з містами-заводами. Цей стереотип довгий час мав міцний вплив на людей. Втім, існуючі історичні дослідження стверджують інше: Донецька та Луганська області були тими, які чи не найбільше постраждали від червоного терору та геноциду українського народу. Сайт 6262.com.ua спробував зібрати все, що відомо про Червоний терор в цих регіонах. Значний обсяг інформації про це ми виявили в книзі “Свобода і терор у Донбасі” історика Гіроакі Куромії.

“Червоний терор” - від однієї цієї фрази мороз по шкірі в тих, хто його пережив, і тих, хто чув розповіді про той страшний період на початку 20 століття. Він пройшовся по українській Донеччині та Луганщині чоботами комісарів та залишив по собі глибокі криваві сліди. 

Російські революціонери застосовували терор фактично з 1901 року. Ленін вважав його необхідним для встановлення диктатури пролетаріату. Сталін же продовжив та “розширив справу” свого попередника.

Згідно з Декретом “про червоний терор” від 5 вересня 1918 року, його завданням була боротьба з контрреволюцією шляхом ізолювання “класових ворогів” у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення “всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів”.

Вирізка з газети про Червоний терор

Спочатку радянська влада боролася з опозицією, іншими партіями та всіма тими, хто міг представляти небезпеку для влади компартії та Сталіна.

Але Сталін вважав, що вороги партії все ще ховаються серед населення, тож чистку треба продовжувати. Це треба було обґрунтувати, тож почав формуватися образ ворога, якого потім і люди шукали серед знайомих та родичів, писали один на одного донесення та наклепи.

Спочатку використовували фрази “ворог робітничого класу”, “ворог партії” тощо. Але різниця між ними почала розмиватися, тож зʼявився абстрактний “ворог народу”. Під цю категорію міг підпасти будь-хто - від забійника шахти до вірного партійного працівника.

У суспільстві шукали “ворогів народу” в кожному, а також намагалися створити єдиний образ “ворога народу”. Сюди підпадали троцькісти, контрреволюційники, націоналісти, куркулі, “буржуазні елементи” і, навіть, партійні представники, яких колеги підозрювали в сумнівах стосовно обраної державної політики.

З книги “Свобода і терор у Донбасі” Гіроакі Куромії:

"Балашова заарештували 28 березня 1938 року. 19 квітня того ж року його засудили та розстріляли. Балашов, тридцятипʼятирічний росіянин з незаможної родини, працював вибійником на шахті “Сталінська” у Ворошиловграді (зараз Луганськ), був членом партії. Він, можливо, симпатизував Троцькому у 20-х роках, але згодом його завербувала таємна служба. Його звинуватили в тому, що він буцімто прихований троцькіст і дезінформував НКВС щодо троцькістів на шахті. Балашова посмертно реабілітували в 1989 році"

Саме таємна поліція або ГПУ нерідко фабрикувало справи про “організовані групи троцькістів”, які агітували людей проти компартії. Таким чином таємна поліція унеможливлювала будь-які самостійні політичні виступи населення.

Певні групи населення зазнавали більшого терору, ніж інші: партійні й урядові функціонери, люди, що колись належали до інших партій, інженерно-промислові кадри, етнічні меншини, інтелігенція, духовенство. Чоловіків репресували частіше, ніж жінок.

Особливо уважно НКВС стежило за тими, хто приїхав на Донбас працювати з заходу України.

Колективізація та розкуркулення також були частиною “Червоного терору”. В людей забирали зерно, худобу, майно, землю. Особливо суворими ці процеси були до окремих етнічних груп - зокрема до болгарських, німецьких та грецьких селян.

"У 1930 році в селі Євгеніївка група озброєних чоловіків вночі арештувала тих, хто не хотів йти в колгоспи. Другого дня селяни зібралися біля сільради і вимагали звільнити заарештованих. Поліну, 17-річну доньку заарештованого Маковецького, яка, плачучи, вимагала звільнити батька, застрелили на місці. Озброєні активісти не дали родині Маковецьких поховати Поліну, а натомість уночі кудись вивезли.

У 1931 році у Новопсковському районі Луганщини до Москви надійшов запит, мовляв, хоча 85 відсотків селянських господарств колективізовано, 10 відсотків колгоспників не мають хліба. Тих, хто не хотів іти в колгоспи - байдуже, незаможників, чи селян середнього достатку, - називали куркулями і зганяли в яри, де ті, голодні і голі, вибудовували собі землянки"

ГПУ брала безпосередню участь у розкуркуленні й вирішувала долю кожного селянина та його сімʼї. Серед розкуркулених було чимало з бездоганним політичним минулим, червоних партизанів. Багато хто не доїхав до місць заслання - хтось не витримав депортації, що тримала місяцями, а до когось застосували силу конвоїри.

У 1937 році трудова дисципліна на заводах, шахтах та підприємствах серйозно знизилась. А це своєю чергою заохотило мисливців на ворогів.

У 1937-1938 роках багато керівників стали жертвами сталінського терору. Нерідко під час допитів вони взнавали свою провину в тому, чого не робити, вплутували колег, але все одно були страчені.

Комсомол тероризували так само жорстоко. 1937 року були заарештовані майже всі члени ЦК комсомолу України. Керівники всіх обласних організацій виявилися “ворогами народу”. Так само й секретарі комсомольських організацій всіх великих міст, зокрема Сталіно (зараз Донецьк), Макіївки та Ворошиловграда (зараз Луганськ). Всі комсомольські газети виявилися “в руках ворогів”. Увесь комсомол на Донбасі винищили.

Люди стереглися виявляти своє ставлення до політики, однак антиурядові настрої все одно були присутні. І чим жорстокіші були репресії - тим швидше вони ширилися в кулуарах.

У Донецькій області в 1937-1938 роках 9367 страт здійснено тільки серед трьох нацменшин - німців, поляків, греків. Загалом налічується близько 50 000 розстрілів різних представників населення українського Донбасу. Але навряд чи ці цифри всеохопні. Адже багато справ були передані до Києва та Москви.

На Донецьку та Луганську області припадає майже третина всіх страчених в Україні. Але скільки українців у цих регіонах постраждало насправді від червоного терору - досі точно ніхто назвати не може.

Читайте: Письменники та поети Донеччини та Луганщини, які боролися за Україну - ВІДЕО 

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)

Слідкуйте за нами в Instagram

Та телеграм: https://t.me/news6262