Герої Свободи: Віктор Разживін евакуював зі Слов’янська 25 тисяч книг

57-річний Віктор Разживін, доцент кафедри української мови та літератури Донбаського державного педагогічного університету евакуював зі Слов’янська на Донеччині 25 тисяч книг.

Вони були у «Книгарні Є», яка відкрилась у місті 2017-го. 

«Ми були єдиним магазином книг українською мовою в Донецькій області. У Західній Україні він мав би набагато більші обороти. Але як для російськомовного Слов’янська, книгарня була успішною. Мережа від початку мала завдання – пропагувати українське слово. Якраз тоді почалась «лагідна українізація» - закрилися російськомовні класи для першачків. Батьки брали книги українською, щоб діти могли «вичитатись». Популярними були ілюстровані видання. Іноземні місії, що працювали у місті, купували на пам'ять книги про Україну англійською».

Книгарня припинила роботу у березні 2022 року.

«Кількість відвідувачів зменшилась катастрофічно. Точилися розмови про евакуацію городян, яких уже тоді було мало. Та і вони виходили здебільшого купити води і хліба. У місті не було роботи, а відповідно - грошей. Духовна їжа відійшла на другий план».

Питання про вивезення книг постало, коли почастішали обстріли Слов’янська у травні.

«На карті обстрілів міста видно, що ворог намагався влучити в район казарм Національної гвардії, СБУ і центральне відділення поліції. В цьому трикутнику розташовувався і магазин. Я обдзвонив усіх знайомих. Але в місті майже нікого не залишилося. Підключилось кілька друзів. Потім звернувся до спільнот, випадкових людей. Нас зібралося 11 чоловік, і протягом трьох днів ми спакували магазин. Книги ж не можна було просто кинути в машину. Треба добре упакувати, щоб зберегли товарний вигляд. Складно було, що люди не жили поряд із магазином, мали дістатись дому до комендантської години, а по місту їздили лише таксі».

Триденна евакуація книгарні до Києва супроводжувалась повітряними тривогами.

«На сході сигнал не вимикається, гуде аж до відбою. На нерви діє сильно. Ми працюємо, чуємо вибухи і дико волає сирена».

Віктор усе свідоме життя провів у Слов'янську. Тепер мешкає у Тернополі, викладає онлайн. Сумує за своїм містом.

«У мене знайомих було пів Слов'янська. Кожний день спілкуємося з тими, хто залишився. Сниться батьківщина. Живемо тут, а всі думки там. Морально важко. У мене 2 квартири в Слов’янську, а я вимушений знімати житло. Та головна проблема, з якою стикається людина, котра виїхала, - спілкування. Знайти друзів – це проблема. Влитися в усталене середовище місцевих - теж непросто. Я приїхав і навколо порожнеча. Куди не зайдеш, – ти чужий».

Розповідає, що Слов’янськ не завжди був російськомовним.

«Я бачив фотографії 1960-х. Там жодного напису на магазинах російською немає, все українською. Русифікація відбувалася з кінця 1970-х. А ще більше - за часів незалежної України: з 1990-х до 2005 року. Виключення зі шкільної програми російських письменників вважаю правильним рішенням, хоч і запізнілим. Це треба було зробити на початку 1990-х. Чи можна знайти 200 класних творів світової літератури, де не буде жодного російського автора? Ніяких проблем. Чи випаде російська культура цілковито з нашого життя? Ні. Якщо людина до 60 років захоплювалась Достоєвським, вона і далі ним захоплюватиметься. А чи треба забороняти читати Достоєвського? У цьому немає сенсу. Люди як читали – так і будуть читати. Витіснення російської культури відбуватиметься поступово, але неухильно. У багатьох українців є внутрішній антиросійський настрій. Це помітно по людях із російськомовного середовища, які зараз намагаються говорити і читати українською”.

Віктор Разживін радить звернути увагу на три книги.

«Чорний ворон. Залишенець» Василя Шкляра - про Україну нескорену. «Століття Якова» Володимира Лиса - роман про українця, який зумів вижити. «І будуть люди» Анатолія Дімарова – про життя українців у Радянському Союзі. Той період у нас якось випадає. А люди жили, мали щастя, кохання”.

Проєкт: Герої Свободи

Журналістка проєкту: Evgenia Rudkivska

Фото: Віктор Разживін