"Мені також страшно. І котам страшно" - малюнки про війну від художниці з Одеси

Ірина Потапенко - художниця-ілюстраторка, яка зараз живе в Одесі. Через свої малюнки вона показує те, як вона бачить цю війну.

Кумедні головні герої малюнків часто паереплітаються зі страшною реальністю війни. Але в цьому і особливість її робіт. Через них вона показує своє життя в Одесі, те як вони з сім’єю і домашніми тваринками переживають цю війну.

До кожного малюнку вона додає опис. Колись вірші, колись - текст.

Особливість її малюнків - у яскравості та доброті. Через жарти та кумедні ситуації художниця показує справжнє життя.

Пропонуємо зазирнути у її творчість.

ЧИЯ ТИ ДУША?

Вони закидають нас ракетами. Для них перемога - це знищення живого.

Другий день ми сидимо в підвалі більшу частину часу, а коли я вискакую в перервах між тривогами в сад, я помічаю, що листя полуниці трохи підросло і квітів побільшало. А ще клематис витягнувся з мене на зріст і у нашої курочки вилупилися курчата.

Мені допомагає впоратися зі страхом ця дівчина Птаха, яка є душа Азовсталі.

У такі моменти я гадаю. А я – чия душа?

Мабуть, я душа мого саду.

А ви? Чия ви душа?

ВІЙНА І МОЛИТВИ. Пасхальна ніч в Одесі…

Сидимо у підвалі і слухаємо, як здригається земля. Я малюю наш підвал, наши ноги в шкарпетках і сочиняю вірша. На стільці свіжа пасочка.

Я натягнута
Струна
Я залізна
Вовча
Зграя
Я безжалісно
Кусаю
І
Зжираю
Я Війна.

Я Хвилина
Болю
Й туги
Я у небі
Чорні смуги
Я червоний
Сатана
Я Війна.

Тільки чую -
Що за диво
Наближається
З небес?
Топіт п‘яточок
Квапливих
Дзвін
Малесеньких
Сердець

Пошепки
Впівголоса
Хритияни
Моляться
Їх молитви
Наче
П’яточки
Рожеві
Що до бога
Топають
Вздовж скелі.

Якби я вміла молитися, я б молилась. Але я малюю і пишу. Це моя молитва за всіх вас - живих і людин-птах, що полетіли сьогодні в обійми Всьовишнього.
***

- Пам‘ятай, синку. Твоє ім‘я Сашко Петренко. Ти українець.

******

Ми раніше жили і ніби не знали, що смертні. Чи не відчували це. Відсували це знання на потім.

А тепер дізналися, відчули на власній шкурі, що кожен із нас незалежно від віку може померти не колись там, а будь-якої миті.

І фраза Воланда з «Майстра і Маргарити»: «Людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово смертна» набуває живої ваги.

Спочатку це важко прийняти, неможливо прийняти. І ось ми вже живемо з цим знанням, намагаємось працювати та любити. Любити гостро, відчайдушно, нещадно і невимовно ніжно.

*****

МІСТО-ПРИВІД

Дивлюсь хроніку війни. Маленьких містечка, що залишилися після відступу орків. Не буду писати, що відчуваю. Напишу тільки, що щиро вірю в майбутнє ціх міст.
***

МОРСЬКЕ ЦУЦЕНЯ

Я тримаю
Нe бичка
Ні шкарпетку
Ні ворону
Разом
З татом
Разом
З братом
Я тримаю
Оборону.

(Бичок - це не чоловік корови, це морська рибка)

МАЛЕЧА

Безнога
Малеча
Не може
стрибати
Не може
Грати
Ні в м‘яч
Ні в квач
Хоч плач

Безрука
Малеча
Не хоче
Скрипку
Бо як
На скрипці
Створити
Звуки,
Якщо
Безруке?

Сліпа
Малеча
Не бачить
Сонця
Не візьме
Пензлик
Не створить
Літо
На паперових
Вітрилах
Снів.

Але в малечі
Є щире
Серце
Що замість
Культі
Відновить
Крила
Відновить
Душу,
Візьме
На плечі
Дорослий
Мир.

24.03.2022