Як колишні депутати Слов’янська зустріли війну та чим займаються зараз

Менше року пройшло з того моменту, як Слов’янську міську раду і депутатів розпустили. Замість цього у місті утворилася Слов’янська військово-цивільна адміністрація.

Журналісти сайту поспілкувалися з деякими колишніми депутатами, щоб дізнатись, де їх зустріла війна та чим вони займаються наразі.

Анатолій Тишаков, Михайло Золотий

Анатолій ще до своєї політичної діяльності був військовослужбовцем. Коли росія розпочала повномасштабний наступ на Україну, іншого вибору для себе чоловік не мав. У перші три дні він укріпив будинок, навів лад у домі, поспілкувався з рідними та відправився до військкомату, щоб стати до лав територіальної оборони. 27 лютого Анатолій повернувся до ролі військового.

Наразі у лаві сил ТРО чоловік боронить кордони області.

Його однопартієць Михайло Золотий також наразі захищає країну у лавах Збройних Сил України.

Анастасія Петренко, Іван Особов

Залишились у Слов’янську. Допомагають місцевому населенню роздаючи їжу та речі першої необхідності. Працює волонтерський центр “Милосердя” за ініціативи Анастасії Петренко. Допомагають багатодітним, самотнім матерям, людям з інвалідністю, самотнім літнім людям, переселенцям. 

Волонтери також приймають продукти харчування, гігієну, памперси, ліки. 

Ольга Алтуніна, Володимир Кирик

Ольга Алтуніна з середини лютого працювала над одним з проєктів у Києві. Саме там і застала війну. Наразі жінка досі знаходиться там і виїжджати не планує. Ба більше, активно співпрацює з волонтерами не лише України, але й світу. Організовує гуманітарну допомогу по Києву та Слов'янську.

"Веду роботу з гуманітарними грузами для Київщини та Слов’янська окремо. По Слов’янську ми займаємося медикаментами. До мене звернулись люди, які хворіють хворобами щитовидної залози, я почала шукати препарат, якого взагалі немає в Україні. Звернулася до друзів в Німеччині і вони знайшли контактних осіб у Словаччині, Австрії. Таким чином ми отримали ці препарати. 

Також зараз уклали угоду з німецькими партнерами про постачання броніків та касок військовим. Обмін офіційними документами вже пройшов".

Про розподіл медикаментів звітують. У Слов’янську їх розповсюдженням займаються Володимир Кирик та Оксана Польникова.

Інші медикаменти у Слов’янськ привозять з Дніпра (заспокійливі, серцеві, ліки для тих, хто хворіє на цукровий діабет та інші). Їх розповсюдженням займатиметься Ірина Орловська. Поставки будуть щотижня. Дізнатися про їх наявність можна буде у фейсбуці. Частину препаратів для інсулінозалежних віддадуть комунальному закладу, який буде розподіляти це людям з вже поставленим діагнозом.

У Слов’янську залишилися однопартійці Ольги, які також долучилися до життя громади. Так, наприклад, Володимир Кирик займається не лише розподілом медикаментів, але й допомагає з евакуацією людей з гарячих точок до Слов’янська, а згодом далі у безпечні міста України.

Радмила Вишемирська, Юрій Макогон

Про війну Радмила Вишемирська дізналася від ранкового дзвінка доньки, яка живе у Києві. Бомбили Бровари. Про виїзд мови не було. 

"Старша Дарина сказала, що Київ не покине. Менша Марія - зі мною. Рішення прийняли відразу, що нас може вигнати з міста тільки днр. Звісно що жити в мордорі не збираємось, але і тікати не хочемо. Звісно, якщо будуть бомбордувати, як Ізюм, будемо виїжджати, але не з України".

Разом з активістами та іншими колишніми депутатами Радмила займається допомогою населенню. Віктор Кісіль, Евгеній Недосека, Костянтин Водопьянов, Кулешов Алексій, та Радмила Вишемирська купують за свої кошти необхідні мешканцям речі. Допомогають також друзі з-за кордону (памперси, дитячі суміші, засоби гігієни), підприємці допомагають іншим - продукти харчування, взуття, звичайні мешканці також приносять речі, консервацію.

У першу чергу благодійники допомагають багатодітнім сім'ям, самотнім мамам, людям з інвалідністю, та, звісно, біженцям - тим, хто рятується від бомбардувань.

"Не знаю чи об'єднався Слов'янськ. Але відразу зірвав маски, і показав, хто є хто. Дуже багато тікають раніше часу. А це говорить тілько про те, що не вірять в нашу силу та незламність. Бачу що, вся Країна об'єдналась як ніколи. Всі разом, всі поряд, а це головне. Вірю в нашу перемогу.Все буде Україна".

Юрій Макогон вивіз з міста свою сім’ю у безпеку та виїхав сам. Чоловік зазначив, що давно розчарувався у політиці і повертатися до цього не збирається.

Про те, що в Україні почнеться війна розумів заздалегідь і наполягав, щоб усі знайомі до цього готувалися.

"Если от тебя нет никакого толку на передовой, то хотя бы не мешайся под ногами у военных. Делай то, что можешь. Всем предлагал собрать "тревожные чемоданы" и в первую очередь обезопасить своих женщин и детей. Теперь мне многие говорят о том, что я кого-то предал. Что кого-то не спасаю. А должен? Ни перед кем не собираюсь отчитываться. Я не чиновник и не военный, не судья и не прокурор. Я обычный мирный житель, который смог обеспечить безопасность своей семье.⠀

Как я буду помогать Украине в войне с Путиным? Это моё дело, но то, что это делать буду - однозначно. В Славянске осталось моих друзей совсем не много. Никого не забыл. Всем сердцем за них переживаю".

Юрій Макогон додав, що у Слов’янську настав той момент, коли люди об’єднуються не за політичні переконання, а за інтереси міста. Це те, про що чоловік мріяв дуже довго. Шкода, що поштовхом для цього стала війна.

Чоловік вірить у перемогу України і сподівається, що все скоро має скінчитися.