Фільм-спогад. Перші полонені у Слов‘янську. Як терористи утримували бранців у 2014 році

Сирий темний підвал, я сиджу з зав’язаними очима, спрага мучить мене, від кожного звуку здригаюсь, адже знову можуть прийти і бити, мучити, катувати. Я вже декілька днів не бачив сонця, зате відчував смерть, відчував її на запах. 

Це не згадки з фільмів жахів чи художніх книжок. Це все відбувалось у Слов’янську навесні і влітку 2014 року. 

Катівнями для людей у Слов’янську у 2014 році стали підвал міського відділу СБУ, приміщення відділку міліції з ізолятором тимчасового тримання, міська рада, міська клінічна лікарня (колишня Леніна) і пожежна частина на вулиці Ясній. 

Ці місця несвободи контролювались представниками так званого “народного ополчення”, які й кидали туди людей за порушення їх режиму. У такі місця часто потрапляли люди, які неналежно себе поводили, не підтримували “нову владу”, мали проукраїнську позицію. 

СБУ - це найвідоміша катівня часів 2014 року у Слов’янську. Тут була облаштована своєрідна база бойовиків, а у підвалі тримали заручників. Як розповідали полонені, які туди потрапляли, перед входом їм замотували обличчя скотчем, вдягали на голову пакети. 

Очільником військової поліції так званої ДНР був колишній співробітник СБУ Віктор Аносов, позивний “Нос”. У тюрму в підвалі СБУ постійно приводили і виводили бранців. Серед них були і місцеві жителі, журналісти, проукраїнські активісти і бойовики та прихильники так званої "ДНР", які провинились. Побут бранців був жахливий.

5 липня 2014 року українські військові зайшли у Слов’янськ. Бойовики пішли на Донецьк, а по собі залишили не тільки розбиті будинки і вулиці, але й зламані долі. Вже 7 років Слов’янськ живе мирним життям, проте страшні спогади назавжди будуть вписані кров’ю в історію нашого міста. 

Сайт Слов’янська 6262 до річниці Дня звільнення міста підготував фільм-спогад. Ми поспілкувались з трьома бранцями терористів, яким у 2014 році довелось побувати у полоні бойовиків. Вони поділились з нами своїми історіями.