“Мужчины должны воевать”. Історія військового зі Слов’янська

Хто б міг подумати, що сучасні покоління коли-небудь стануть живими свідками війни. І дуже цінним є те, що зараз ми можемо спілкуватися безпосередньо з учасниками цих подій.

Олександр Дерев’янко, він же “Бєлий”, народився і живе у Слов’янську. Він став живим свідком окупації міста, а у 2014 році пішов захищати свою країну.

Незважаючи на те, що Олександр пішов на війну вже у поважному віці, сім’я вибір чоловіка підтримала. Вони хвилювалися, переживали, але підтримували. 

У часи Радянського союзу Олександр воював в Афганістані. Цю війну у своєму житті чоловік згадує неоднозначно.

«Ця війна інша, – каже Дерев'янко. – Афганська війна була неправильна, ми були окупантами. Тоді у нас застрягла радянська ідеологія в головах, але навіть в тих умовах у декого виникало відчуття, що ми робимо щось неправильне. Але сьогодні ми боремося за праве діло».

Цими спогадами ще у 2016 Олександр ділився з американським журналістом для The Daily Signal.

В Афганістані Олександр Дерев'янко воював разом з росіянами проти ворога. Сьогодні ворог – Росія.

“Мужчины должны воевать”, - каже Олександр

"В Афганістані я дізнався, що почати війну легко, але закінчити її важко", - говорить Дерев'янко, розповідаючи про свій бойовий шлях в Афганістані радянським солдатом.

У квітні 2014 року чоловік з сім’єю залишався у Слов’янську, він бачив наслідки окупації і тих, хто брав участь у захопленні. 

“Это же были далеко не местные”, - згадує військовий. Але додає, що згодом до хвилі долучилися і жителі Слов’янська. 

Події у місті стали мотивацією для того, щоб Бєлий пішов на війну захищати Україну.

Сьогодні Дерев’янко - солдат ЗСУ 28 бригади ім. Лицарів Зимового Походу.

З 2014 року він брав участь у найстрашніших боях на Донбасі, включаючи бій під Іловайськом, Дебальцево та Широкиним.

Журналісти сайту 6262.com.ua побували на фронті і поспілкувалися з військовим особисто.

Читайте: Слов’янськ на передовій. Три історії містян, які вже 7 років воюють за Україну - ВІДЕО

Спочатку Олександр був у добровольчому батальйоні “Донбас”, після виходу з Широкиного, що під Маріуполем, перейшов до іншого добровольчого батальйону “Айдар”. Переводитися вирішив через те, що “Донбас” долучався до Національної Гвардії, а навколо говорили, що батальйон більше не буде виконувати завдання на території бойових дій. 

Олександр прагнув продовжувати захищати країну, тому пішов туди, де, вважав, зможе принести більше користі.

В “Айдарі” командиром батальйону був земляк Олександра - Максим Марченко. Про нього ми писали раніше.

Читайте: “Огневое столкновение могло произойти каждую секунду” - Комбриг зі Слов’янська про свій військовий шлях

Після “Айдару” Олександр встиг трохи пожити цивільним життям, але врешті- решт повернувся до армії. Цього разу в ЗСУ. За своїм командиром Олександр перейшов до 28 окремої механізованої бригади Збройних Сил України.

“Не смог дома сидеть. Это уже как привычка”.

Бєлий говорить, що бойові дії у 2014 році були активніше, але війна досі триває.

Олександр зізнається, що найтяжче - це втрачати знайомих, друзів, втрачати тих, з ким жив і спілкувався.

Восени цього року буде 7 років, як Олександр на війні. 

“Война все равно продолжается. Есть и раненые, и погибшие, и обстрелы не прекращаются. Перемирия нет”.