“Огневое столкновение могло произойти каждую секунду” - Комбриг зі Слов’янська про свій військовий шлях

Він вивчився на військового, під час окупації Слов’янська вже знаходився під Горлівкою, брав участь у боях за Дебальцево, очолив добровольців “Айдару” і став командиром бригади.

Це історія Максима Марченка - командира 28 окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу.

Максим Марченко народився у Слов’янську, навчався у школі №8. Після закінчення 11 класу, хлопець вирішив вступати до університету. Найзручнішим варіантом став військовий ВНЗ. Там студентам давали безкоштовне житло, витрачати кошти на університет не було необхідності. Це була одна з основних причин, чому Максим вступив до Харківського інституту танкових військ.

Після п’яти років навчання Максим Марченко став офіцером. 

Свою службу чоловік почав на посаді командира взводу у навчальному центрі “Десна”. Там дослужився до посади командира батальйону. 

У 2014 році на посаді командира роти брав участь у ротній тактичній групі у боях під Горлівкою, Дебальцевому та інших населених пунктах.

Під час окупації Слов’янська сім’я Максима Марченка була у місті. Сам військовий у цей момент виконував бойові завдання під Горлівкою. Час від часу вони стелефоновувалися. Чоловік намагався вивезти сім’ю з міста, але не було такої можливості. Якби батьків вийшло б забрати з міста, то брата Максима, скоріш за все, затримали б на блокпосту сепаратисти, які тоді окупували місто.

Майже всю окупацію Слов’янська родичі Марченка прожили у підвалі, переживаючи обстріли та вибухи. 

Відвідати місто і провідати сім’ю Максим зміг вже після того, як Слов’янськ звільнили. Найбільше вразило те, що вдома не було що їсти.

“Я открыл дома холодильник, а он полностью пустой. Ну бывает, когда там нет еды, но есть какие-то приправы, варенье. Он просто был пустой. Еды не было вообще. Мы нашли сухпай в БМП, нашли консервы, я дома оставил и с таким настроением уехал дальше в Дебальцево”.

Коли окупація Донбасу лише починалася, Максим Марченко знаходився на прикритті кордону біля Охтирки. На початку було важко зрозуміти, що відбувається. Все стало прояснюватися після перших боїв і вогняних зіткнень.

“Тогда понимание приходит моментально”.

Перший бій Максим Марченко прийняв влітку 2014 року під час переміщення з Горлівки колоною. Військові зупинилися на привал в одному з селищ. Із сусіднього перехрестя колону почали обстрілювати з РПГ, кулеметів, автоматів та 82 міномета. Тоді, на щастя, з команди ніхто не загинув, декілька людей отримали контузію. Таким був перший бій із ворогом нинішнього полковника Марченка.

“Я был на должности командира роты, какая может быть паника? На меня подчиненные смотрят”. 

Командир Марченко розповів про ситуацію, яка тоді склалася. Три вистріли РПГ потрапили в танк. Навідник-оператор втратив керування і гарматна башта почала крутитися на 360 градусів. Довелося витягувати військового з танка. Він отримав контузію. У той час, коли Марченко ще з одним чоловіком витягали навідника, у танк поцілив ще четвертий снаряд. З посмішкою полковник згадує, що дістали побратима набагато швидше, ніж планували. Усіх трьох відкинуло з броні, таким чином чоловіки цілими і неушкодженими опинилися за танком, захищені бронею від пострілів противника. 

Найскладніші та найбільші бої були саме на початку, згадує Марченко. Тоді і масштаб війни, інтенсивність боїв і обставини складалися інакше, ніж зараз. 

Найважчими моментами для командира завжди буде втрата підлеглих, втрата побратимів. Ще важче від того, що показувати свій біль на людях не можна. 

“Ты должен быть хладнокровным, трезво оценивать ситуацию. А когда ты остаешься один...плохо это переносится. Потеря всегда плохо переносится”.

За час війни Максим Марченко встиг очолити добровольців. З 2015 по 2017 рік він був командиром 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар».

Згодом, у 2017 році був призначений на посаду заступника командира 92-ї окремої механізованої бригади, на якій затримався ненадовго, бо вже за рік очолив 28 бригаду.

До 28 ОМБр за командиром пішло немало людей. Його підлеглі прямо про це говорять. Багато хто відкрито захоплюється діями Марченка і пророкує генеральське майбутнє.

Максим Марченко має Ордени Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів.

Порівняти війну на Донбасі тоді і зараз - важко. Військові раніше контролювали зону відповідальності понад 100 кілометрів. Блокпости української армії знаходилися на великих відстанях один від одного. Під час переміщення з одного блокпосту на інший, можна було заїхати до ворога, навіть не розуміючи цього.  І таке не один раз траплялося, - пояснює полковник. 

“Огневое столкновение могло произойти каждую секунду, каждую минуту”.

Зараз є чітка лінія розмежування, чітка лінія опорних пунктів українських військ та противника. Українська армія наразі знає, який противник знаходиться біля них, яке озброєння має.

Наразі найчастіше від російських та проросійських бойовиків йдуть обстріли або снайперів, або артилерії.

На питання про те, чим має закінчитися ця війна, полковник Максим Марченко відповів однозначно:

“Только победой. Возвращением Донбасса и Крыма по территориальным границам Украины обратно под контроль Украины”.

Наразі 28 ОМБр знаходиться на сході України, виконує бойові завдання на Донеччині, зовсім  недалеко від самого Донецька.