"Ми відкриті для всіх. Навіть - до людей невіруючих". Священик про греко-католиків у Слов’янську

Греко-католицька церква є православною. Багато хто плутає її з католицькою, але це не так. Скільки греко-католиків живе у Слов’янську, чим вони відрізняються від інших вірян та як священик допомагає у житті людей. Про це розказав священослужитель греко-католицької парафії у Слов’янську отець Віктор.

Отець Віктор живе в Олександрівському районі і служить у греко-католицькій церкві. Священослужителем він хотів стати ще з дитинства. Народився у Тернопільській області ще у часи Радянського Союзу, коли церкви закривали і забороняли. Був охрещений у церкві Московського патріархату, хоча уся сім’я була греко-католиками. Разом з бабусею, практикуючою християнкою, хлопчик кожну неділю ходив до церкви.

Тоді церкви в Україні ліквідовували, а про віру говорити заборонялося.

Ще з дитинства Віктор мріяв стати священослужителем. Ця мрія зародилася у нього тоді, коли він з бабусею відвідував церкву. Службу правив хороший священик, який добре ставився до дітей, хлопчик хотів бути таким самим.

“Він був дуже хорошим. Малим я собі уявляв, що він був Бог”.

Згадує Віктор історію, як у садочку дітей питали, ким вони хочуть стати. Коли Віктор відповів, що хоче стати священиком, йому сказали, що такого не існує. Тоді у дитячому світогляді не могло скластися, як таке може бути, що священиків і церкви немає, якщо бабуся кожної неділі ходить туди і малого бере з собою.

Пізніше батьків хлопчика викликали і сказали заборонити сину говорити про релігію. Батьки намагалися переконати, але маленька дитина не могла зрозуміти, чому не можна хотіти бути священиком.

“Дитина не розуміє. Чому тому можна бути космонавтом, а мені чому не можна бути священиком?”

І навіть у школі дітей, які були з віруючих сімей, водили по класам і відчитували. Віруючих відчитували, пригноблювали.

Якось під час Різдвяних свят ще школярем Віктор після посівання пішов до школи і не встиг висипати пшеницю з кишень. Тоді його зловив завуч і водив класами розказуючи, що ця дитина є віруючою і аморальною. Діти сміялися, хоча більшість з них також ходили посівати по хатам.

Після школи Віктор пішов до армії. Там він мав прослужити три роки. Якраз на той момент припадає його охолодження до церкви і віри. Храми закривали, а на вулицях віруючих висміювали. Але коли на другому році служби чоловік повернувся у відпустку додому, то побачив, що християнство відроджується, храми відкриваються і люди не соромляться говорити про релігію.

“Свобода. Хочеш - йди до церкви, хочеш - не йди. Хочеш, можеш вийти на вулицю і сказати: “Я християнин, я молюсь”, можеш перехреститись і ніхто не скаже, що ти якийсь дурний”.

Тоді він пішов до своєї церкви, де служив зовсім молодий священик. Віктор запитав у нього, як можна вступити, щоб стати священнослужителем. Той зібрав усю необхідну літературу і порадив семінарію. Останній рік служби Віктор активно вчив матеріали для вступу. Через два тижні після повернення з армії чоловік вступив до Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту.

Після розпаду Радянського Союзу церква у селі Віктора повернулася до греко-католицької парафії.

У 1992 році, коли Віктор звільнився з лав радянської армії, вступив у семінарію. Навчання зайняло 5 років. У 1997 році, після закінчення інституту, чоловік разом з іншими священиками, які їздили на Донбас з місіями, приїхав подивитися, що відбувається у цій частині України.

“Я вирішив, що треба їхати на схід. Тут є праці багато. Такий духовний занепад, треба піднімати людей, повертати до Бога”.

Так Віктор залишився на Донеччині.

Віктор живе і працює в одному з сіл Олександрівського району. Наразі у Слов’янську також розвивають громаду української греко-католицької церкви. Громада греко-католиків у Слов’янську була зареєстрована з 2007 року.

Отець Віктор приїжджає до Слов’янська по неділях і у свята. Поки у місті свого священика немає. Для того, щоб розвиватися, вірянам необхідне приміщення і священнослужитель.

Читайте: В Слов'янську відкрили каплицю УГКЦ та соціальний центр "Карітасу"

Для греко-католицького храму нещодавно виділили землю. Він буде мати назву Храм Святого Володимира Великого. У 2019 році оформили землю і зробили документацію. У 2020 році зробили проект. Скоро має початися безпосередньо будівництво.

Громада греко-католиків у Слов’янську зовсім невелика - близько 50 людей. Основний пласт людей - переселенці з західних міст України. Їхні батьки приїхали на схід, а вони продовжують тут жити і працювати.

Священнослужитель приїжджає до Слов’янська один раз на тиждень. Для людей цього недостатньо. І хоча після служби часто прихожани можуть залишитися, поспілкуватися, постійна присутність священика робить громаду більш згуртованою.

“Де священик проживає, там більша згуртованість людей і прихід людей більше. Бо вони постійно бачать священика, постійно з ним спілкуються”.

Час від часу греко-католицька парафія бере участь у різних благодійних проектах. Так, наприклад, разом з організацією “Карітас” громада греко-католиків виграли грант і купили пічку. На ній вони пекли пиріжки для центру нічного перебування (там живуть безхатьки).

Великих конфліктів і непорозумінь через віру у Віктора не було. Хоча, як це зазвичай буває з чимось новим, люди називали їх сектантами, говорили, що вони не так хрестяться і тримають ікони перевернутими. На це Віктор запрошував людей прийти і подивится, як там все насправді відбувається.

Чому їх називали сектантами, священик говорить, що часто людей може збити з толку той факт, що люди моляться не у храмі. І якщо у місті немає церкви, а людям доводиться збиратися в якомусь приміщенні, то це не всі можуть зрозуміти.

Але Віктор людям пояснює, що і як там проходить. Наразі парафія завела навіть свою сторінку у фейсбуці. Там люди можуть дізнаватися про служби, або заходи, які проводять греко-католики.

Свої ідеї і віру священик не нав’язує.

У Слов’янську наразі є три види православних церков: православна церква України, яка визнає Константинополь, є православна церква Московського патріархату, яка визнає патріархат Московський, і є греко-католицька церква, яка визнає Рим.

“Йти не на конфлікт, а на зближення один до одного. Бо у нас єдина справа - це навернення людей до Бога. А Бог у нас один”.

Різниця, насправді, між ними невелика. Як розказує Віктор, якщо зайти до храмів православної церкви, то так швидко різниці і не побачиш. В обрядах різниці з іншими церквами немає. Це та сама традиція Візантійської церкви, Східного обряду.

Різниця греко-католиків у тому, що служба у них проходить українською мовою, а не слов’янською, і згадується апостольский престол Папи Римського.

Часто греко-католиків плутають з римо-католиками. У тих в костелах немає ікон, але є скульптури. Греко-католики - такі самі православні Східного обряду.

Отець Віктор розповідає, що має контакти зі священниками інших конфесій. Разом з ними, час від часу, проводить службу. Наприклад, з ПЦУ греко-католики до Дня незалежності України служили панахиду. І на різних державних заходах вони намагаються бути разом. Священики роблять все для того, що їх може об’єднувати.

“Ми відкриті для всіх. Навіть відкриті до людей невіруючих. Бо сьогодні людина невіруюча, а завтра вона приде до Бога і буде віруюча”.

Читайте: Священник Святогірської лаври відмовився молитися за полеглих бійців, бо ті – греко-католики

Життя священнослужителя частково відрізняється від життя звичайної людини. Священики завжди на виду. Це важливо - відповідати своєму чину.

Люди на тебе дивляться, як на провідника, який веде людей до духовності. Якщо священнослужитель не буде духовний, не буде поводити себе достойно, то люди будуть мати "згіршення" і недовіру. А поза межами церкви життя священника таке саме, як і у кожної людини, - розказує Віктор.

Віктор зізнається, що у сім’ї його життя таке саме, як і у інших. Він живе у селі, має господарство, город і виноградник. Його дружина працює у школі, сім’я має двох дорослих дітей.

“Бог положив на тебе відповідальність за тих людей, які до тебе приходять. Ти є для них духовний провідник. І ти їх маєш вести для того, щоб вони були з Богом. Для чого працює церква? Церква працює для того, щоб людину довести до життя вічного. Щоб вона після смерті осягнула життя вічне разом з Богом”.

Щодо спілкування з прихожанами, Віктор зізнається, що часом йому можуть і вночі зателефонувати і попросити допомоги. Нормальним є той факт, що люди підходять до священика, радяться з ним. Священнослужитель не має ставити себе вищим до інших.

Віктор розповідає, що допомагає, чим може. Зазвичай люди приходять з проблемами, питаннями поради або душевним болем. Але було і таке, що через священика парафіянам збирали гроші на лікування.

Священик - це та людина, з якою можна поговорити і бути впевненим, що він триматиме тайну. Люди приходять радитись, просто спілкуватися.

У Слов’янську йде лише розвиток греко-католицької парафії, у той час, як в Олександрівському районі громада вже розвинена. Там вона діяла ще з 1996 року. Наразі у місті хочуть зробити так, щоб віряни, греко-католики, мали своє місце, свій прихисток і свого священика.

Віряни на сході і на заході України дійсно відрізняються.

На західній Україні багато людей змалку звикли ходити до церкви. Там є традиція йти до церкви кожну неділю.

На сході ж людину треба переконати, привести її до Бога, щоб вона повірила і сама переконалася у тому, що їй це потрібно, - каже отець Віктор.

На західній Україні похід сім’єю до церкви є обов’язковим, на сході такого немає. Тому і перед священиками стоїть більш важка задача.

“Багато людей, на превеликий жаль, приходять до церкви через скрути, проблеми, хвороби. Коли людина бачить, що вона вже не може отримати допомоги ні від кого, вона тоді звертається до Бога”.

Але звертатися до Бога ніколи не пізно, каже Віктор. І не важливо, чи до Бога прийшли у дитинстві, чи вже у поважному віці.

Були випадки, коли людей і у 70, і у 80 років хрестили.

Для греко-католиків не важливо, в якій з православних церков була хрещена людина. Бо Бог один. Тим паче це неважливо для звичайних людей.

“Якщо людина хрещена у Східному обряді, не треба нічого міняти. Перехрещення робити неможна. Бо Господь каже, що є одне хрещення і один Бог”.

Людей хрестять не в ім’я парафії церкви, а в “ім’я отця, і сина, і святого духа”. А приналежність до конфесії - це вже інше.

Якщо до громади греко-католиків прийде людина, її запитають, чи є вона хрещеною, а не про відношення до певної конфесії.

“Якщо людина переконана і хоче охреститися, ми не маємо права їй відмовити у цьому”, - розповідає священик. Людину підготовлюють, навчають і хрестять. Незважаючи на попередню релігію. Все залежить від самої людини.

“Божі канони нас не розділяють. Те, що церкви поділилися на конфесії - це не Божа справа, це є людський фактор. Бог хоче, щоб всі були разом”.

Зараз греко-католики збираються у маленькій кімнаті одного з великих офісів у центрі міста. Але сподіваються, що вже весною почнуть будувати свій невеличкий храм.