Олівцева фабрика у Слов’янську. Історія унікального виробництва

Історія Олівцевої фабрики у Слов’янську і чому ми завдячуємо полякам у її відкритті.

Мабуть, для кожного слов’янця не новина, що колись у нашому місті функціонувала Олівцева фабрика. Проте, з часом зтирається історія цього унікального виробництва, яке прославило наше місто на всю Україну. Від фабрики залишились лише олівці-велетні, які вели до воріт фабрики.

Ми вирішили розказати історію нашої Олівцевої фабрики і пригадати цікаві факти за часів її існування.

Фабрику у Слов’янськ "привезли" з Польщі

Олівцева фабрика у Слов’янську розпочала свою діяльність ще у 1915 році - пишуть на форумі «Газети Поиск» з посиланням на газету «Донецький кряж». Заснування фабрики пов’язують з ім’ям польського інженера Станіслава Маєвського.

Його перша олівцева фабрика була заснована у Варшаві в 1889 році. Він запустив її разом із залізничним інженером Джозефом Заборським і купцем Станіславом Страженским. 

Через зростання обсягів виробництва виділених площ стало недостатньо і було прийняте рішення перевезти фабрику.

У 1894 році Станіслав Маєвський купує в селі Прушков, недалеко від Варшави, голковий завод, переобладнує його і вже через кілька місяців тут починається виробництво олівців.

У 1899 році компанія була перетворена в Акціонерне товариство олівцевих фабрик "Cт. Маєвський і Ко", засновниками якого стали Станіслав Маєвський і князь Михайло Воронецький. На перших зборах акціонерів був затверджений логотип і прийнятий амбітний план розвитку і розширення заводу. У наступні роки фабрика динамічно розвивалася, поглинала своїх конкурентів.

До 1910 року підприємство Маєвського стало найбільшою олівцевою фабрикою в Російській імперії, як за кількістю робітників, так і за обсягами виробництва. Велика частина прибутку вкладалася в подальше розширення виробництва і дослідження.

Фабрика стала серйозним конкурентом лідерам галузі: олівцевим фабрикам Німеччини і Австро-Угорщини. Асортимент постійно розширювався, почалися експортні поставки на інші континенти, наприклад в Індію, Аргентину та Австралію.

У час Першої світової війни фабрика зазнала сильних пошкоджень. Деякі джерела стверджують, що обстріли німецької артилерії були не випадковими, а під тиском німецьких конкурентів з метою знищити успішне виробництво.

Переїзд фабрики у Слов'янськ

Влітку 1915 року, відступаючи з села Прушков, російське військове командування віддало наказ евакуювати вглиб Росії вціліле обладнання фабрики. Спочатку фабрика була евакуйована в місто Борисов, а звідти - на станцію Ново-Слов’янськ, Харківської губернії.

Туди ж виїхали разом з сім'ями Станіслав Маєвський та його ключові співробітники. Через деякий час Маєвський почав виробництво олівців на новому місці.

У 1915 році Маєвський з компаньйонами приступили до випуску олівців у Слов'янську в кількості 2000-2500 штук в день. Логотипом компанії Маєвського була зірка з півмісяцем.

Незабаром після революції 1917 року, в 1918 році, Маєвський був змушений повернутися до Польщі і відновлювати виробництво, залишивши все обладнання в місті Слов’янськ. Пограбований радянською владою після більшовицької революції, він став відновлювати свою зруйновану олівцеву фабрику в селі Прушков практично з нуля. Вивезти обладнання зі Слов'янська йому вже не вдалося і понесені Маєвським збитки оцінюються в суму близько одного мільйона рублів.

Тим часом, у Слов’янську виробництво відновилось лише у 1922 році під керівництвом інженера содового заводу Бориса Андрійовича Сасс-Тисовського.

Оскільки виробництво олівців для працівників содового заводу було не знайомо, а рецептури і документальної технології не було, на фабриці була організована невелика лабораторія, де шляхом проведення цілого ряду експериментів була відпрацьована і задокументована технологія виробництва олівців графітної, кольорової і хімічної груп.

У 1924 році на фабриці були виготовлені перші радянські олівці. До червня 1941 року фабрика випускала вже 100 млн. штук олівців на рік. На фабриці виробляли графітні олівці з різним ступенем твердості і за призначенням від шкільних, столярних, канцелярських до креслярських. Також було налагоджено виробництво кольорових олівців для малювання 12-ти кольорів.

Передові працівники фабрики (1925 рік) У центрі середнього ряду Палій Володимир Васильович - в 1922-1928 рр. директор фабрики

Друга Світова війна

У перші дні війни фабриці дали завдання освоїти виробництво тари для авіабомб і артилерійських снарядів.

За кілька місяців до евакуації фабрики директором був призначений Микола Павлович Шевкаленко, він і займався відправкою обладнання в тил країни. На відправку обладнання фабриці дали лише кілька платформ, а на навантаження - тільки два дні. В результаті встигли закинути лише малу частину обладнання. 

У період окупації фашисти хотіли запустити підприємство, але змогли організувати тільки ручне виробництво парафінових свічок. Під час війни виробництво зазнало руйнувань. 

Розквіт фабрики

Після закінчення війни розпочалося відновлення фабрики. Працівники приступили до розбирання завалів і вилучення з них вцілілого сировини, матеріалів і обладнання. Невдовзі вийшла перша партія післявоєнних олівців.

У кінці вересня 1943 року фабрику була оголошена діючим підприємством. З часом фабрика модернізувалась, змінювались її керівники. Найпродуктивніший період виробництва був досягнутий при Неонілі Казимірівній Головіній в 1978 році - 320,6 млн. штук на рік.

Географія споживачів олівців Слов'янської фабрики була великою: всі республіки СРСР, а також Англія, Куба, Монголія. 

90-ті

1991 рік поставив на цьому жирну крапку. З розвалом СРСР обірвалися виробничі зв'язки і впали ринки збуту. Борючись за виживання, Слов'янська олівцева фабрика намагалася проводити олівці в паперовій оболонці (Етюд). Щоб утриматися на плаву, олівцева фабрика починає виробляти все, що може користуватися попитом: олівці всіляких спрямувань (по склу, по тканинах, по металу, косметичні, полімерні і т.д.), фарби, пластилін, крем для взуття, церковні та господарські свічки і навіть поштові конверти.

Багато підприємств в період дефіциту розплачувалися з олівцевою фабрикою своїми товарами і продуктами харчування. З Білорусі приходили пральні машини, холодильники «Мінськ», телевізори «Горизонт», з Керчі прямували консерви, з Ялти - вино, борошно, макарони, м'ясо, килими, шуби, костюми, взуття. Швейні фабрики з усього Союзу за олівці по тканині розплачувалися тканиною.

За 1992-1993 роки підприємство кілька разів змінило офіційну назву і форму власності, ставши в результаті ЗАТ «Самоцвіти». 1 жовтня 2001 року на фабриці відбулася зміна керівництва, після чого карандашному виробництву залишилося існувати всього кілька років.

Зараз від виробництва олівців вже нічого не залишилось, попасти на територію колишньої фабрики нам також не вдалось, тут вже все огороджене високим парканом. Деякі будівлі використовуються для виробництва кераміки.

Наші дні

Матеріали взяті з  форуму Газети «Поиск»,  ресурсу «Свободный форум. Славянск», форуму Слов’янської міської ради, газети "Донецкий кряж", Facebook (Елена Кулєшова), Igvard та інших відкритих джерел.