Гарячий травень 2014. Бої на Семенівці та серйозні втрати

Шість років тому, 5 травня 2014 року, на Донбасі відбувся один з перших серйозних боїв під Слов'янськом. Тоді проросійські бойовики вперше напали на колону українських військових. 

Це був перший запеклий бій на самому початку російсько-української війни. Українські силовики здобули тоді перемогу, та на жаль, без втрат не обійшлося. У бою загинуло троє військовослужбовців, восьмеро було поранено. 

Загинуло двоє бійців сумської «Альфи» (інструктор Руслан Лужевский і командир Олександр Аніщенко), а також прапорщик 4-ї роти спецпідрозділу «Ягуар» Калиновського полку Національної гвардії України Віктор Долинський з деблокуючої групи. Згодом обидва загиблих працівника СБУ посмертно були удостоєні звання Героя України, а Долинський – посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Про події того дня багато не лише писали, але й знімали. Так Нацгвардія випустила фільм, присвячений подіям 5 травня 2014 року під Слов’янськом.

Читайте: "Семенівка. 5 травня". Національна гвардія України випустила фільм про бої під Слов'янськом

Про бій під Семенівкою у очевидців дізнавалися журналісти для Vezha

• 5 травня ми отримали завдання йти до блокпоста неподалік Семенівки, закріпитися на перехресті та зайняти оборону, щоб колона українських військовослужбовців, яка рухалася з Краматорська, могла пройти, – згадує ті події Віталій Грищишин, який брав безпосередню участь в бою під Семенівкою.
• Коли ми вирушили з Ізюма, не доїжджаючи до населеного пункту прилетіла міна, і ми зрозуміли, що нас тут вже “чекають”. Перед мостом ми потрапили під обстріл, наш головний БТР став, ми спішилися і складками місцевості зійшли донизу, до річки. Пройшли до моста, піднялися наверх, і нас обігнав БТР з “Альфи”. Далі ми вже прибули безпосередньо до цього населеного пункту і ховаючись від обстрілів поза парканами, дійшли до залізничного переїзду. Нас обстрілювали зі всіх боків, тому ми вимушені були ховатися. Ну як ховатися: БТРи по боках і група людей посередині. Ми, виходить, з бійцями “Альфи” були як у пастці. Колона, яка йшла з Краматорська, теж вступила в бій, але вона йшла навпроти. Ну, і тут пролунав вибух.
• Внаслідок цього вибуху загинув Вітя Долінський і ще двоє співробітників “Альфи”. Він був гранатометником і в його зброї від кулі снайпера здетонувала граната. Коли ми відходили назад, я бачив той гранатомет – розірваний і вже без заряду. Шансів вижити у них взагалі не було жодних.

У свою чергу старший прапорщик Микола Гаврилюк розповів, що пам’ятає той день, як зараз.

• В нас не вистачало бронетехніки і в зв’язку з цим не вся група вирушила на виконання завдання на той переїзд. Я залишився у резерві неподалік – за два кілометри на третьому блокпосту. Про всяк випадок ми також зайняли оборону. І десь через 15 хвилин після того, як колона вирушила, пролунали вибухи і кулеметні черги. Ми чули все, що там відбувалося по радіозв’язку, а коли дізналися, що є загиблі… просто сиділи мовчки. Ми не знали навіть, що говорити, тому що це був шок: до цього ми не стикалися з таким. Це був початок війни і було усвідомлення, що вона настала.

• За п’ять років були і жорсткіші бої, але це було найперше таке зіткнення відкрите, де застосовувалося важке озброєння. І щоб ви розуміли, це були не просто люди, які зібралися постріляти (робочі там, машиністи…), це була спланована засідка з правильно вибраними вогневими позиціями. Тобто бойовики були добре організовані та озброєні, – розповів Віталій Грищишин. – Паспорти я ні в кого не перевіряв, але коли звільнили Слов’янськ, ми жили на базі, де до цього була база Гіркіна (Ігор Гіркін – терорист і відставний офіцер збройних сил РФ).
• І хоч там вже зачистили територію, залишилося дуже багато їхніх ящиків від зброї. І особисто я знаходив упаковочний лист з усіма даними (це як паспорт цього ящика, де розписано, що в ньому зберігалося). Ми заходили в Інтернет – це з військових частин у Росії. Бувало ящики з Криму попадалися. Документи ми всі повіддавали контррозвідці, але те, що ті ящики опинилися там не просто так – це 100%. Та й місцеві жителі самі нам розказували, хто там був, які військові… Видно ж було, яка екіпіровка, як вони себе поводили.

• Віктор був моїм кращим другом, ми з ним разом служили, дружили сім’ями (він неподалік жив від мене). І ця втрата дуже важкою була, – поділився Микола Гаврилюк. – Він проживав у Калинівці, але родом був із села Нижній Ольчедаїв Могилів-Подільського району. Там проживають його батьки зараз. От ми вчора їздили на п’яту річницю загибелі на могилку його. Ми щороку туди їздимо, якщо не перебуваємо у цей час в зоні ООС. Якраз згадували, що Віктор ніколи нікому не давав сумувати, він був таким активістом, навіть щодо культурного відпочинку підрозділу (якась риболовля, виїзди на природу). Щодо бойових характеристик, він був досить хорошим фахівцем, він був кращим гранатометником нашого полку. Це був перший взагалі наш бій і перший бойовий виїзд наш був. Його наслідки вам вже відомі. Віктор загинув достойно.