Напевно, десь у підсвідомості важко поміняти ставлення до того, що раніше звідусіль називали хорошим. І навіть коли факти доказують зворотнє - багато хто з нас не може і не хоче цього сприймати. Саме тому так важко наразі дався Україні процес декомунізації.
Читайте: Декомунізація на п’ятому році. Наскільки успішна реформа у Слов’янську
Насправді, не одна країна зіштовхувалася із такою "кривавою" сторінкою своєї історії. Диктатура Чаушеску в Румунії, Нацизм Німеччини із Гітлером, Фашизм Італії, червоний терор із Леніном та репресії Сталіна у СРСР.
Кожна країна по-своєму переживала ці події. Але всі вони погодилися залишити історії у минулому і завойовувати свою репутацію вже зараз, адекватно сприймаючи факт "зла", який визнаний всім світом. Чому ж так багато країн, що входили в СРСР і зазнали репресій і гонінь, досі не можуть визнати правду і тримаються з пам’ятки комунізму, як за рятівний круг.
У цьому плані Німеччина - показова країна. Спілкуючись із німцями зараз, не рідко можна почути, що історія Гітлера при владі - зовсім не те, чим варто пишатися. Між іншим, у Німеччині, як і в багатьох країнах, суворо заборонені всі нацистські символи. У Німеччині свастика та інші знаки СС відносяться до символіки антиконституційних організацій. За законом публічна їхня демонстрація та продаж заборонені. Те саме стосується нацистських привітань та вигуків "Хайль Гітлер!"
"В силу історичних подій у Німеччині діють найсуворіші у світі закони, що забороняють нацистську символіку. У багатьох країнах не штрафують за її демонстрацію. В Австрії, наприклад, існують подібні заборони, але вони менш суворі", - пояснив виданню DW адвокат Крістіан Зольмекке (Christian Solmecke).
Однак є винятки. Свастика та інші заборонені символи можуть використовуватись тільки з освітньою або науковою метою в книгах, журналістських публікаціях та творах мистецтва критичного характеру. Наприклад, фільм Квентіна Тарантіно "Безславні виродки" та американський серіал "Людина у високому замку" не були заборонені у Німеччині, незважаючи на використання нацистської символіки у кадрі.
Окрім заборони на демонстрацію нацистських символів, їх заборонено використовувати і у соцмережах. У Німеччині заборонено викладати у соцмережах пости з зображенням свастики, написами "Хайль Гітлер!" та будь-якою нацистською символікою. У березні 2018 року 45-річний мешканець Німеччини був засуджений до трьох місяців позбавлення волі за публікації у Фейсбуці світлин замаскованої людини з татуюваннями-свастиками та іншими забороненими символами. Водночас є й винятки: коли у 2016 році на сторінці німецької сатиричної передачі "ZDF heute show" у Фейсбуці з'явилось зображення шніцеля в формі свастики з жартом про вибори в Австрії, суд не прийняв обвинувачення. Цю публікацію розцінили як сатиру, а отже - як твір мистецтва.
Незважаючи на те, що антиконституційні символи вважаються незаконними, мешканцям Німеччини не забороняється зберігати речі з такою символікою у себе вдома - до того часу, поки вони не демонструються публічно. Так, не можна вивішувати прапор зі свастикою з вікна або розташовувати на стінах нацистські гасла на показ сусідам чи перехожим. На блошиних ринках у Німеччині зазвичай можна ще побачити речі з нацистською символікою. Законом їх продаж заборонений, однак, якщо торговець заклеює зображення таких символів та викладає їх на рундуці, його не оштрафують. Це стосується антикваріату часів націонал-соціалізму. У того, хто продає сучасні копії форми СС чи інших предметів з нацистською символікою, виникнуть проблеми - це нелегально.
Незважаючи на те, що закон гарантує право на свободу слова, законодавство суворе щодо тих, хто розпалює ненависть та показує антиконституційні знаки. Так, за демонстрацію нацистської символіки у Німеччині можна отримати до трьох років позбавлення волі. Якщо це провокує ненависть до певних національностей чи релігій, тим, хто це робить, загрожує до пяти років в'язниці. Кримінальна відповідальність існує також і за заперечення Голокосту. Крім нацистської символіки в Німеччині заборонені символи інших терористичних організацій.
Якщо говорити про історичні постаті, то німці сходяться в повному запереченні деяких з них, наприклад, Гітлера або Еріха Хонеккера. Але, скажімо, суперечки про те, чи слід зносити численні пам'ятники Маркса і Енгельса в Східній Німеччині, не вщухають досі. Частину з них знесли, якісь перенесли, треті залишили.
Але якщо говорити безпосередньо про пам’ятники нацизма - таких там немає. Взагалі.
Після завершення війни і визнання нацизму злом, бібліотеки були позбавлені нацистських книг та періодичних видань, фашистські газети закриті, а всі фізичні залишки старого режиму вилучені та знищені. У 1949 р. Федеративна Республіка Німеччина (Західна Німеччина) криміналізувала показ свастики; символ також був знятий з будівель. Федеральна держава систематично руйнувала статуї та пам'ятники, зруйнувала багато нацистських архітектурних споруд та поховала страчених військових та цивільних чиновників у масових немаркованих могилах, щоб їхні спочивальні споруди не стали нацистськими святинями.
Про це пишуть Politico Magazine.
Незважаючи на те, що статуї були підірвані і прапори спалені, багато німців у 50-х роках чинили опір політичному перевтіленню. Офіційні союзники іноді вимагали від людей переглядати кадри звільнених концтаборів, перш ніж вони могли отримати пайові картки. Через п’ять років після війни опитування показали, що більшість вважали нацизм «хорошою ідеєю, погано застосованою», і постійно, більш ніж третина населення продовжувала віддавати перевагу, щоб країна була без євреїв. Ще в 1955 році 48 відсотків респондентів вважали, що Гітлер був би одним з найбільших лідерів Німеччини, "але під час війни".
Тепер більшість сучасних німців абсолютно не підтримують нацистську ідею і надають перевагу не згадувати цю частину історії своєї країни.
Було б несправедливо писати про те, що абсолютно всі країни познищували пам’ятки. Це не так. Наприклад, у той час, як в Німеччині ліквідували скульптурні згадки про Гітлера і нацистів, в Італії продовжують берегти своє минуле фашизму і ностальгувати за правими ідеями.
Про те, як в Італії ставляться до пам’яток фашизму, і чому в сучасності там до влади змогла прийти неофашистська партія, написали у "The New Yorker".
Одна з причин того, що до влади Італії змогла пройти неофашистська партія, криється у величезній кількості пам'ятників. Коли в 1922 році Муссоліні прийшов до влади, він очолив новий рух в країні, що володіла значним культурним надбанням, і прекрасно розумів, що для того, щоб відголосок фашистської ідеології був помітним у цьому пейзажі, потрібно безліч об'єктів.
Такі масштабні державні проекти, як монументальний спортивний комплекс Форум Муссоліні в Римі, повинні були змагатися з архітектурними пам'ятниками епохи Медічі і Ватиканом, в той час як зображення дуче Муссоліні оточували італійців у вигляді статуй, фотографій в офісах, плакатів на трамвайних зупинках і навіть принтів на купальних костюмах. Неважко було відчути, як говорив італійський публіцист, журналіст і письменник Італо Кальвіно, що фашизм повністю підпорядкував собі суспільне середовище країни.
У Німеччині символіку Третього рейху вдалося викорінити і заборонити завдяки прийнятому закону проти захисту нацизму, який заборонив гітлерівське вітання та інші публічні демонстрації нацизму. В Італії ніколи не брали подібної програми перевиховання. Знищення тисяч фашистських пам'ятників в Італії уявлялося дією недоцільною і політично необачною з точки зору союзних сил; пріоритетним завданням для них була, в першу чергу, стабілізація становища в країні і обмеження зростаючого впливу комуністичної партії. Після закінчення війни контрольна комісія в своїх бюлетенях і звітах рекомендувала знищити лише найочевидніші і «неестетичні» пам'ятники та деталі оздоблення, наприклад бюсти Муссоліні. Інші могли бути передані музеям або просто закриті тканиною або фанерою.
Прийнятий в 1993 році, у відповідь на підйом правих, закон Манчіно хоч і заборонив поширення фашистської ідеології і розпалювання "расової і національної ненависті", але виконувався непослідовно і довільно. Закон Манчіно дотримувався недостатньо. У 1994-му році у Римі досить часто можна було почути навіть викрикування "Хайль Гітлер" і "Віва іл Дуче".
В останні роки були спроби змінити відношення до фашистських символів в Італії. У 2012 році Етторе Вірі, правий мер Аффілі, відкрив меморіал генералу Родольфо Граціані, нацистському співробітнику і військовому злочинцю, у парку, побудованому на кошти, затверджені центральним лівим регіональним урядом. Після публічного протесту уряд скасував виділення коштів. Нещодавно Вірі звинуватили у "виправданні фашизму", але меморіал залишається на місці.
У Предаппіо будується новий Музей фашизму. Деякі бачать в музеї, який споруджують за зразком Мюнхенського центру документації з історії націонал-соціалізму, важливу місію для публічної освіти. Інші побоюються, що його розташування в рідному місті Муссоліні ще більше підштовхне праву ностальгію. Лаура Болдріні, президент нижньої палати парламенту, лобіює знищення найбільш кричущих фашистських пам'яток Італії. В 2015-му році її пропозиція видалити напис імені Муссоліні з обеліска "Форо Італіко" викликала шквал критики, мовляв - це зіпсує "шедевр".
Існування пам’яток фашизму несе значні ризики сучасності країни. Там, де "зло" можуть згадувати із пошаною, колись може повторитися історія цього "зла".
42-річне комуністичне правління Чаушеску в Румунії завдало країні багато непоправної біди. Секурітате, або ж департамент державної безпеки, діяв в Соціалістичній Республіці Румунії з повоєнних років аж до початку дев’яностих. Їхні методи роботи мало чим відрізнялися від КДБ. Румуни жартували, що кожен четвертий у країні був агентом. Цього вистачало, аби унеможливити появу дисидентського руху. Від репресій Чаушеску постраждали тисячі людей.
Країна загрузала у бідності, у крамницях не було продовольчих товарів, і, аби отримати щось, як і в Україні тоді, треба було стояти в довжелезних чергах, згадує один із мешканців тодішньої Румунії для "The Ukrainians".
Ніколає Чаушеску став головою Комуністичної партії у 1965 році і головою держави у 1967, посів новостворену посаду президента Румунії у 1974. Чаушеску не брав участі у радянському вторгненні в Чехословаччину у 1968 і тимчасово скасував внутрішні репресії, що допомогло йому заробити позитивний імідж як вдома, так і на Заході. Швидке економічне зростання, яке живили іноземні кредити, поступово поступилося місцем політичним репресіям, що призвело до падіння авторитарного уряду в грудні 1989 року.
У 1980-х роках Чаушеску став одночасно одержимий погашенням західних кредитів і будує собі палац безпрецедентних масштабів, поряд з настільки ж грандіозним Centrul Civic. Це призвело до браку доступних товарів для середніх верств населення. У 1984, незважаючи на високу врожайність і виробництво продуктів харчування, було введено нормування в широких масштабах (уряд аргументував його як «засіб зменшення ожиріння» та «раціональне харчування»). Хліб, молоко, вершкове масло, рослинна олія, цукор, свинина, яловичина, курка, а в деяких місцях навіть картопля були унормовані до 1989 року, пайки зменшувалися щороку (у 1989 р., людина могла законно купити тільки 10 яєць на місяць, пів буханця хліба на день, залежно від місця проживання, або 500 грамів будь-якого виду м'яса).
Працювали один з п'яти вуличних ліхтарів, телебачення було скорочено до одного каналу мовлення і лише 2 години на день. Газ і опалювання були вимкнені, мешканцям міст довелося користуватися газобалоном («butelii»), або вугільними печами, навіть якщо вони були підключені до магістральних газопроводів. Згідно з указом 1988, всі громадські місця мали підтримувати температури не більше 16 °C взимку (крім дитячих садків і лікарень), при цьому заводи мали підтримувати температуру не більш ніж в 14 °C. Всі крамниці закривались не пізніше 17:30, з метою збереження електроенергії.
І це лише частина того, що відбувалося. Контроль над суспільством став суворішим, на кшталт Східної Німеччини була встановлена телефонна мережа підслуховування, Секурітате залучало все більше агентів, розширювало цензуру і мало досьє на більшість населення.
Повалення комуністичного режиму в Румунії відбулося через військовий переворот (єдиний випадок в європейських країнах, на південь від СРСР).
Прокурор Джику Попа звинуватив Чаушеску у "геноциді, що спричинив 60 тисяч людських жертв; підриві державної влади шляхом організації збройних акцій проти власного народу; зруйнуванні і пошкодженні державного майна; організації вибухів у містах; підриві національної економіки; спробі втечі з країни з використанням коштів, які зберігалися в іноземних банках, на загальну суму 1 млрд. доларів".
У 2007 році країна вступила в Європейський союз. За останнє десятиліття з'явилися критичні дослідження режиму Чаушеску, пройшла судова реформа. Події 1989 року зараз викликають неоднозначну реакцію: лідерів революції звинувачують в ескалації конфлікту і жорстке придушення опозиції після приходу до влади.
По-новому ставиться сучасне румунське суспільство і до швидкої страти подружжя Чаушеску, але не через ностальгію по тоталітарному режиму. Питання викликає невідповідність ходу трибуналу ідеалам справедливого суду і гуманізму, які лежать в основі сучасної Європи. Інтеграція в європейську спільноту дозволила Румунії ефективніше боротися з корупцією серед чиновників, а відкриті кордони сприяють підвищенню рівня життя населення.
Хоча на могилі Чаушеску і продовжують з'являтися квіти, країна поступово позбавляється від спадщини тоталітаризму.
Історію СРСР в Україні знають майже всі. Про неї говорять в школах, розповідають по телебаченню. І хоча останнім часом з’являється все більше і більше фактів, які не всі можуть визнати, не можна заперечувати той факт, що репресії часів Сталіна, Червоний терор більшовиків і Великий терор спричинили не мало зла українцям.
Цілком логічно, що після Голодоморів, розкуркулення, терорів і суцільного контролю комуністичного режиму, Україна намагається залишите все це жахіття у минулому.
Читайте: До ноги причепили ланцюг та били в живіт, - політв’язень зі Слов’янська про катування КДБ
Чому ж тоді так активно українці намагаються призупинити процес декомунізації? Чи не тому, що бажають повернутися у час доносів, розстрілів і суцільного контролю?
Закон про заборону радянської символіки в Україні є таким самим зрозумілим, які і закон про заборону нацистських символів у Німеччині. Поняття абсолютно різні. Але при тому, як перше, так і друге, заподіяло немало горя українському народу.
Окрім того, наразі Україна знаходиться у війні з Росією. Тому збереження українського та шлях до розвитку є важливими чинниками майбутнього країни. Саме українського, а не радянського чи комуністичного. У той час, коли ворог використовує радянські символи як позначку себе, ми не маємо морального права восхваляти їх. Саме тому Україна зараз на шляху до повної декомунізації та відходу від радянських традицій. Хоча це і дається доволі важко.
У будь-якому випадку, історія залишиться із нами, але чи виправдовувати зло, чи залишити його позаду - важливий вибір кожної свідомої людини.
Коментарі