"Дайте молоді поштовх, і вони гори звернуть", - Ганна Авдіянц, одна із засновників "Теплиці" у Слов’янську

З чим у вас асоціюється слово "теплиця"? Для Слов’янців з 2015 року "Теплиця" - це платформа ініціатив, яка збирала у себе молодь міста.

Журналісти сайту 6262.com.ua поспілкувалися з однією із засновників “Теплиці”, а також тією, хто досі турбується про дозвілля молоді у вільному просторі - Ганною Авдіянц.

Народилася і вчилася Ганна у селищі міського типу Черкаському. Як зазначає сама жінка, вона цим пишається. Адже атмосфера у міських школах та школах селища зовсім різна. У школі селища діти затримувалися до темряви. Із вчителями вони обговорювали проблеми не тільки навчання, але й особисті. А ще у школі реалізовували дитячі ідеї. Класна керівничка Ганни була вчителем української мови. Дітям вона прививала любов до української культури. У своєму класі учні збирали справжні українські експонати. Для цього малеча ходила по хатах села, збираючи унікальні глечики, пряжі, українське приладдя.

Роки дитинства Ганна згадує з теплом і посмішкою.

З собою жінка принесла альбом з дитячими фотографіями. На одній з фотографій Ганна зупиняється і говорить, що нею пишається найбільше - на фото вона з братом та мамою. Про брата Ганна говорить з особливою сестринською ніжністю.

У 9 класі Ганна хотіла полишити школу і піти навчатися на перукаря. Але класний керівник та мама дівчинки вирішили, що їй треба продовжити навчання. В 11 класі випускниця мріяла навчатися в університеті. Навіть їздила в Донецьк, поступати в університет культури. Але невпевненість рідних і оточення у можливостях дівчини вплинули на її вибір. Так Ганна повернулася до свого першого бажання і пішла вчитись на перукаря у Слов’янську. Вже під час навчання дівчина поєднувала навчанння і роботу в перукарні. Після навчання проджовжила працювати в перукарні.

В цей час у Слов’янському педагогічному університеті відкрилося на факультеті початкової освіти відділення хореографії. Так Ганна вирішила поєднувати навчання на хореографа з роботою перукаря.

"Коли була студенткою, також намагалася виділитися. Може десь за рівнем хореографічним я не дотягувала до своїх однокурсниць, але брала харизмою".

У хореографів, де навчалася Ганна, було багато можливостей, бо вони були перші. До студентів викладати приїжджав український артист балету, хореограф Вадим Писарев. Він давав можливість хореографам, які навчалися у Слов’янському ВУЗі не тільки навчатися танцювати, але і розвиватися духовно. Вони безкоштовно відвідували вистави, майстер класи, фестивалі у Донецьку. Ганна навчалася і в магістратурі, а потім вступила на аспірантуру.

Далі аспірантури жінка не пішла.

"Я не була готова миритися з системою, яка є в нашому ВУЗі".

До 2012 року Ганна продовжувала працювати перукарем, мала аспірантські години в університеті, викладала культурологію. В тому ж році жінка народила. І, за її словами, відчула дух свободи. 

Коли у 2014 році Слов’янськ захопили, жінка з сім’єю до травня залишалися в місті. Ганна розповідає, що після захоплення поліції було відчуття, що вони єдині з такими поглядами, які вважали це неправильним. З часом почали дізнаватися, що багато знайомих також проти захоплення, що підтримують Україну. Дуже образилво було, коли близькі люди висловлювали зовсім іншу думку.

Ганна Авдіянц згадує ситуацію, коли вона з сином пішла гуляти на ігровому майданчику біля виконкому, площею їздили дівчата на роликах і роздавали жовто-блакитні стрічки. В цей час місто вже було окуповане. Ганна взяла стрічку і повісила на сумку. Тоді до неї підійшли іноземні журналісти. Ганна дуже хотіла розповісти про те, що у Слов’янську є ті, хто підтримує Україну. І не побоялася дати коментар. А в цей час з відділку окупованої міліції йшли жінки, які повідомили про це окупантам. Тоді їх з сином оточили. Чоловік зняв стрічку з сумки, заховав. На щастя тоді все закінчилося мирним шляхом.

Коли знайомі навколо почали вивозити дітей, Ганна вирішила виїхати до рідних в Черкаське.

"Коли ці нони почали їздити по нашому подвір’ї, почало трохи харити це…Я кажу, війна буде. У нас по криші ці снайпери лазять. Чого сидіть? Від телевізора до комп’ютера, від комп’ютера до телевізора. Малий там щось бавиться сам по собі. А ми ото в тєліках сидим. Я попросила брата, він нас забрав з малим".

У Черкаському Ганна була з сином. Чоловік ще залишався у Слов’янську. Бачили, як у селищі люди йшли на референдум у травні 2014 року. Для них це було дуже образливо.

"Ненавиджу всіх, хто пішов на той референдум. По-перше, бо ситуація сталася.А ще моєму синові два роки було. І тепер 11 травня завжди асоціюється з референдумом, а не днем народження сина".

В решті решт, чоловік та куми також приїхали в Черкаське. Під час окупації ще були виїзди до Слов’янська. В один з таких виїздів вони забрали сусідку з кицькою, яка також хотіла виїхати.

Коли закінчилися бойові дії, чоловік одразу повернувся до Слов’янська, а Ганна не могла повернутися до вересня. У місті все нагадувало про важкі події.

"Малий був в Черкаському. Якесь місто чуже мені було, квартира чужа мені була. Постійно думала, що зараз звідкілясь прилетить".

Коли Ганна повернулася в місто, то продовжувала перебувати у декретній відпустці. Одногрупниця, яка жила в Києві, розказала жінці про книжку, в якій потрібно було кожен тиждень виконувати завдання. Одним з таких завдань було побачення з самим собою. У Слов’янську в той час почали активно проводити різні культурні заходи, які Ганна відвідувала.

В цей час до міста приїжджає форум-театр, на який зареєструвалася жінка. Після вистави, яку поставили учасники форум-театру, був відбір на поїздку до Львова. Ганна дуже сумнівалася, адже для цього треба залишити дитину і декілька днів провести в іншому місті. Але її умовили подати заявку, і вона пройшла.

“Ця поїздка повністю змінила моє життя”.

З цього момента Ганна починає активно цікавитись культурним життям міста. В цей час у Краматорську створюють вільний простір "Вільна хата". З’явилася ідея створити такий простір і у Слов’янську.

Цією ідеєю зацікавилися Кулєшов, Овчинніков, Олійник та Авдіянц. Тоді ці люди не знали один одного, але об’єдналися задля спільної справи.

"Ми хотіли місце для “реабілітації”. Де можна спілкуватися, не говорячи про війну".

У 2015 році таке місце у Слов’янську з’явилося. З’явилася "Теплиця". Місце одразу стало популярним серед молоді.За час існування “Теплиця” змінила декілька адрес існування.

З часом простір змінювався. Адже потреби слов’янців змінювалися також.

Важливість "Теплиці" була відмічена державою.

Під час того, як Ганна займалася розвитком “Теплиці”, на сім’ю залишалося не так багато часу. Але коли Ганна стала лауреатом премії Кабміну, чоловік визнав, що діяльність, якою займалася Ганна, дійсно важлива для міста.

Наразі "Теплиця" виконує трохи інші функції, ніж на початку свого існування, а Ганна має можливість більше часу проводити з сім’єю.

На питання, чим пишається Ганна Авдіянц, вона відповіла, що молоддю, яка пройшла шлях "Теплиці".

"Вся команда пройшла шлях волонтерства. Дайте молоді поштовх і вони звернуть гори".

Мрією Ганни є створення подібних "Теплиці" центрів по Україні. Жінка говорить про те, що по Донецькій області у містах створюють такі центри, але не всі можуть підтримувати їх діяльність. Деякі, нажаль, вимушені закриватися.

Ганна Авдіянц каже про те, що було б добре на прикладах і практиці показувати роботу вільних просторів. Наразі над цим і працюють.