Як живуть переселенці на третій рік повномасштабного вторгнення - коментарі

Третій рік повномасштабного вторгнення росії в Україну став випробуванням для мільйонів людей, які змушені були покинути свої домівки в пошуках безпеки. І хоча багато хто вже адаптувався до життя не вдома, є певні моменти, які досі відчуваються дискомфортно.

Журналісти 6262 поспілкувалися з кількома ВПО з різних регіонів України і склали перелік того, що зараз викликає найбільші проблеми.

Переселенці, що починали життя з нуля, стикалися з викликами, про які раніше ми майже не думали: пошук житла, нової роботи, адаптація до нових умов та підтримка своїх сімей у цей час. 

Однією з найбільших проблем досі залишається житло. 

"Я живу у гуртожитку. Спочатку нам його давали безкоштовно. Зараз я плачу за кімнату дві тисячі гривень з людини. Мені пощастило, мій чоловік військовий, тому у нас окрема кімната, яка спочатку розразовувалася на трьох людей. Тому нікого до мене не підселяють. Але є люди, до яких підселили інших переселенців. Я все там вже налагодила. Купила собі мікрохвильовку, мультиварку, щоб сильно кухнею спільною не користуватися. Меблі пообклеювала самоклейкою, щоб вони хоч "божескій" вигляд мали. Купила штори, килим. Хоч якось, але живеться", - розказує переселенка з Харківської області Лариса.

Більшість з тих, з ким ми говорили, орендують житло. Ціни на ринку житла зараз, звичайно, різняться, але доволі високі по всій території західної України і не тільки. Дешевше житло можна знайти хіба в якихось невеличких населених пунктах, або селищах.

Читайте: Житло для переселенців: де можуть жити ВПО, які виїжджають в евакуацію

Окремі питання - гуманітарна допомога. На початку повномасштабного вторгнення и впродовж року-півтора багато благодійних організацій надавали гуманітарну допомогу у вигляді продуктів харчування, гігієнічних наборів, ковдр, подушок, одягу і не тільки.

З часом це все прийшло до мінімуму, а в деяких громадах і припинилося зовсім. 

"На початку дуже багато допомагали. Нам видавали цілі коробки з консервами, їжею, засобами гігієни. І це при тому ми ж не все брали, бо є ж люди, яким потрібніше. Але навіть ще є щось, що у нас залишилося, ми досі користуємося засобами для миття посуду, милом, шампунями з тих коробків. Зараз цього немає. Або можливо про це не так багато говорять і не всі знають про це", - ділиться переселенка Наталія зі Слов’янська, що на Донеччині.

З пошуком роботи питань майже не виникає. Вакансій дійсно багато. Хоча розповідали нам і про випадки, коли на роботу не хотіли брати саме переселенців. Головним критерієм називали те, що ці люди можуть в якийсь момент вирішити повернутись додому (в інше місто), а вони шукають працівників, які будуть довго в команді. Проте це рідке явище. На третьому році війни всі вже адаптувались до присутності ВПО у містах і сприймають їх на рівні з місцевими жителями.

Стежте за нашими оновленнями в телеграм: https://t.me/news6262

"Я знайшла роботу швидко. У перший же день, коли евакуювалася. Просто проходила повз кафе і побачила вакансію. Прийшла - вони мене прийняли. Працюю вже більше двох років", - розказує Аліна з Краматорська, що на Донеччині.

Багато хто говорить про адаптацію ВПО. І на третій рік війни вже саме це питання стоїть найпершим. Ті люди, які виїхали три-два роки тому дійсно зараз можуть відносити себе до місцевого населення. 

Це не прибирає того, що усі, хто вимушено покинув свою домівку, хвилюються за ситуацію вдома, за ситуацію з лінією фронту. 

Читайте:  Допомога від держави, місцевої влади та міжнародних фондів. На що можуть розраховувати переселенці