Вірші поета зі Слов’янська Олександра Романька

27 листопада - День Народження Олександра Романька - письменника, поета журналіста та активіста зі Слов’янська, який помер у 2017 році.

Олександр Романько був членом Національної спілки журналістів, поетом, активістом, керівником "Поетичного десанту", що діяв у місті. Він завжди переймався долею свого міста і долею України. Був постійним учасником усіх патріотичних заходів. 

Олександр Романько помер 26 листопада 2017 року. 

Як згадку про себе поет залишив вірші. Його зібрки опублікували вже після його смерті.

Читайте: До дня поезії у Слов'янську презентували збірку віршів Олександра Романька

Публікуємо деякі з творів поета: 

Я - нащадок Петренка,
я - поет буремних років
українського сьогодення!
Я цей рік святкуватиму -
за три роки даєш п'ятирічку!
Віршування, концерти,
горілка й пісні,
і дівчатам у зачіску - стрічка!
Я волію бути
ліриком в душі
і бійцем назовні -
дія підсилює почуття,
а почуття спонукають до дії!
Я не схвалюю
інфантильну чи імпульсивну
добровільну жертовність,
Я маю надію
і не розпорошуюся зайве на мрії
Я ненавиджу хитрунів
від поезії чи націо-ідеї,
я поважаю
брутальних і рішучих
не за кризи, а у повсякденні!
Бідність - не порок,
але культурне недоїдання -
це велике лихо,
псевдо-поети
і псевдо-художники -
і неперевершена пиха!

Я - нащадок Петренка,
я - поет буремних років
українського сьогодення!
Я цей рік святкуватиму -
як ніхто і ніколи!
Це буде відспівування
і "за здравіє" водночас!

Справжня поезія,
як і справжнє життя,
ніколи не бувають
за протоколом!
Пришвидшенене дихання
й розправлені плечі,
розкинуті крилля
й палаючі очі!
І знати -
ані мене, ані такого
вже не буде
ніколи! 

***

Укрита лікувальним шаром солі шкіра,
Неначе панцирем, - відтак, не диха тіло геть,
Під шкірою, в душі чи віра, чи зневіра –
Зерно в душі не проросте, приречене на смерть.

 І не дивись на Словкурортські бані церкви –
Хоч м'ясоїди, хоч в жорсткім пості усе життя, -
Допоки сіль з душі та тіла не обдерти,
Допоки й неможливий шлях до каяття.

***

Я зачаївся між камінням із думок,
Чуттів вогнями й спалахами в ніч стріляю, -
Це – ні палке натхнення, ні заскок,
Це – я отак на вахту ночі заступаю.

Ця ніч мене і не врятує, і не вб’є,
Лишень стару поглибить прірву із собою…
Ще невідомо, хто кого та й розіпне –
Я зовнішній, чи внутрішній…

…На ніч у мене вистачить набоїв.

Слідкуйте за нами в Instagram

***

 СЛОВ’ЯНЦІ

                                                         Присвячую батькові, педагогу і краєзнавцю,

                                                         який вважає своїм обов’язком увічнити пам'ять 

                                                         відомих земляків

Чи мріялося, чи наснилось –
Іду Слов’янськом  і проходжу центр,
Ов-ва, і є воно все так, як і хотілось, -
Дивлюсь на все, спираючися

                       нашої бібліотеки на парапет.

Отут Кобзар… Та ні, Петренко!
І хто б же знав, що саме він,
Поетом степу ставши незбагненним,
Завоював для міста

                   сокола ширококрилого уклін.

 Їх небагато і багато,
Та всі вони як рідні, бо ж – свої:
Дзевульський, Лянге, Кузнецов,
Тут - Кривонос і Данилевський,
Герої бойові – Сімейко, Брисєв, Кучеренко…
Ось від курорту – Золочевський, Самойлович,
А ген он там вже від культури -

              Богатіков і Ростропович,
І, звісна річ, що меценат Шнурков…

І …власне й ті,

            хто нині бідкаються містом,

Стоять на площі також,

            мов живі –

Усіх у пам'яті скульптурній стисло
Воздвигнем з вдячністю – як і в миру,

              так  і в Христі.

Р.S.

Козак фортеці Тор,
керамік, солевар, курортний лікар,
торговець й педагог, -
ми всі – слов’янці,
неначе персонаж один.

І хоч не сповіщав для нас
свої шляхи Господні Бог,
ми все сприймемо

           як належне,
часу плин нас не зітре!

***

Третій майдан

Я бачу, як плечі розправить свавілля,
І ми переступим нарешті межу!
…І ми відсвяткуєм криваве весілля,
І ступим на нову, на тверду стежу!

В четвертому та чотирнадцятім році
Ми билися мужньо за правду і волю свою, -
Гадаю, земляче, що й ти на правдивому боці
Тоді боронив нам державу – твою і мою.

Ми двічі спинались один проти оден,
Ми двічі стреміли з середини щось з’ясувать,
Але з двох Майданів ще жоден
Уповні не зміг нас усіх об’єднать.

Ми маєм в запасі ще третьої спроби,
Останньої – більше ніхто нам не дасть,
І вже не важливо – до серця чи не до вподоби,
Кому й щодо чого ми скажемо зась!

Я бачу, як плечі нарешті розправить свавілля,
Як зовнішній ворог всіх нас об’єдна –
Оце ось і є те криваве весілля,
Той третій Майдан, що усю Україну з’єдна!

Читайте також: Талановиті українські письменники, про яких ви могли не знати