Вояки УНР зі Слов’янщини - історична замітка

Втрата держави – найбільша трагедія будь-якого народу. Українцям довелося довго блукати лабіринтами багатьох століть до своєї незалежності. Історія засвідчує, що справжніх українських патріотів, які намагалися відродити українське слово і визволити із загарбницьких лап рідний край, обливали брудом, намагалися стерти імена патріотів із пам’яті нащадків.

У цій статті розказуємо про вояків УНР зі Слов’янщини на основі книги "Українська звитяга Слов’янщини", упорядницею якої є краєзнавиця Тетяна Лисак.

Більше ста років віддаляє нас від подій Української революції 1917–1921 рр., ключовим рушієм якої був український народ. Вивчення біографій, вшанування пам’яті наших земляків, учасників тих героїчних подій, і є метою цієї розвідки, адже популяризація їхнього життя і громадської діяльності сприятиме глибокому аналізу історичного минулого малої батьківщини, засвоєнню уроків боротьби за відновлення незалежності України, зміцненню української державності.

Варто зазначити, що величезна кількість діячів Української народної республіки – вихідці саме з Донбасу: Микита Шаповал, Микола Чернявський, Микола Закоморний та інші.

Серед учасників Української революції 1917–1921 рр. є й чимала низка уродженців зі Слов’янська, які заслуговують пошани і вшанування.

Атаназій Гонта (Бітюков Опанас Полікарпович) (народився 19 червня 1895 р. у м. Слов’янськ) – підполковник Армії.

Походив із міщан м. Слов’янська. З 1912 року – однорічник 2-го розряду 3-го гренадерського Перновського полку (Москва), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 12 жовтня 1914 року – прапорщик за бойові заслуги.

Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю (за бій 24 червня 1915). 1 серпня 1915 року був важко поранений та потрапив у полон, з якого утік та 8 березня 1916 року повернувся до полку. Останнє звання у російській армії – підпоручник. У 1919–1920 рр. служив в українській кінноті. З 15 січня 1921 року – командир 1-го кінного полку ім. Максима Залізняка Окремої кінної дивізії.

За архівними матеріалами, у газеті «Рідне слово» у грудні 1917 року було надруковано статтю Атаназія Гонти, яка демонструє громадську активність цієї людини. Ось уривок цієї публікації:

«Після проголошення Українською Центральною Радою III Універсалу 20 листопада 1917 року, в якому проголошувалося про утворення Української народної республіки на демократичних основах, група козаків полку імені Богдана Хмельницького, серед яких був і Атаназій Гонта, зібрала на залізничному вокзалі представників української громади міста Слов’янська. Козаки зачитали текст Універсалу і оголосили запис до товариства «Просвіта». Записалося понад 100 осіб, з них обрали головою товариства Сергієнка».

З початку Української революції 1917 року в Слов’янську була організована культурно-освітня організація «Просвіта». Ініціаторами утворення були учні технічного училища міста Дмитро Милютенко і Галина Часовникова. Організацією керував Іван Зубашев, колишній голова міської управи, член партії соціал-демократів.

Клавдія Миколаївна Квітко виконувала обов’язки відповідального за вивчення української мови. Згідно з наказом Зубашева всі вчителі міста повинні були пройти відповідні курси «Просвіти». Члени організації вчили міщан української мови, історії, читали книги українських письменників, ставили українські п’єси.

Лекції на засіданнях «Просвіти» читали професори з Харкова: Микола Плевако (очільник культурно-освітньої організації Слобожанщини), Олекса Синявський, Гнат Хоткевич, Дмитро Багалій та інші.

3 грудня 1917 року на 5-му з’їзді Ізюмської ради селянських депутатів серед трьох кандидатів до Українських установчих зборів було обрано й очільника Слов’янської «Просвіти» Зубашева Івана Яковича.

У квітні 1918 року в Слов’янськ вступили українські війська. Лави гайдамаків поповнили гімназисти комерційно-торговельного училища, з яких було утворено «Чорний каральний курінь» у складі 500 осіб. Керував ним офіцер Микола Кольцов. У районі залізничного вокзалу діяла українська театральна трупа, яка ставила українські п’єси. Такий стан українського руху тривав на Слов’янщині до січня 1920 року, крім піврічної окупації Добровольчої армії 1919 року.

Після захоплення Слов’янщини більшовиками ставлення до українського руху докорінно змінилося. Почався червоний терор: створено концтабір для активістів, знищували повстанців (членів груп Савонова, Гонтаря, Дорогана), які активно діяли в тому числі й у Слов’янському районі.

Читайте також: