Учасники гурту МУР
Ще до того, як колись він міністром став, Павло Тичина жив і кохав, і не знав, що спадок ним залишений навіки буде знищений
Ти знаєш, як ото буває…грудень, війна, мобілізували
Цей дощ ніколи не скінчиться..
Цей дощ не про чистоту, а про етнічну чистку…
Війна за УНР, я ніколи не забуду! Добре, що в майбутньому такого більш не буде
Спочатку було слово..
Якщо вмерти - я готовий, якщо жах - то тимчасовий…
Боже, бережи мене і Україну, я піти на все готовий лиш за цю країну…
Хоронити друзів йому, на жаль, не ново…
Коли Україна за волю вмирала, Європа мовчала…
Кажуть, вибір є завжди, хоч завжди, та не у всіх…
Спочатку було слово, один короткий підпис, байдужий металевий чорнильной ручки відблиск. Потім були люди заковані у шкіру. Люди, що накази не піддають сумніву.
Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра..
Чи могли ми чотири роки чотири тому уявити, що театралізовані постановки про розстріляне відродження будуть збирати повні аншлаги? Або те, що в ТікТок українська молодь буде ділитися віршами улюблених українських поетів періоду сталінських репресій? Що люди цитуватимуть ці вірші і знаходитимуть паралелі між періодом боротьби за УНР і сьогоденням?
Не знаю, як ви, але десь у 2020 році я подібне не могла собі уявити. Та й сама, соромно сказати, не надто цікавилась темою розстріляного відродження. Та нещодавно ця тема знайшла мене сама через фільм “Будинок “Слово”. Безкінечний роман”, враженнями від якого я ділилася пару тижнів тому, і через реп-мюзикл “МУР. Ти романтика”.
Якщо ви ще з якихось причин не чули ще цей унікальний альбом, то я вам одразу його тут вбудую:
Так ось, відкрила я для себе цей шедевр (без сарказму) абсолютно випадково. По дорозі додому після роботи додала в нотатки, а вдома вже включила фоном. Знаєте, як це буває - ви щось робите по хаті, а на фоні у вас щось грає.
Вже на перших хвилинах я зрозуміла, що це не те, що слухають просто фоном. Я не помітила, як занурилася в аудіомюзикл, сіла на диван і всі 40 хвилин слухала тільки його, не гортаючи соцмережі і нічого не роблячи паралельно. Перед очима з’являлися картинки та образи, до горла підступав ком сліз. З мене наче вибили все повітря, а потім різко накачали легені киснем. І я подумала: якщо колись буде можливість почути це наживо, я точно маю там бути, навіть якщо квиток коштуватиме 2 тис. грн.
І як то кажуть, мрії, правильно сформовані для Всесвіту, здійснюються.
Мюзикл “МУР. Ти романтика” вирушив туром по Україні - від Львова до Дніпра.
Уривки з живих виступів ви легко можете знайти в Instagram та TikTok за хештегами МУР або ти романтика. Так, якщо цими соцмережами користуватись правильно, то в них можна вдало просувати українські продукти і розповідати світові про Україну через якісні культурні витвори.
І коли я в Чернівцях шукала квиток, то зʼясувала, що за місяць до вистави вільних місць майже не залишилося.
З 460 грн я взяла квиток на літер на другому поверсі, щоб добре бачити дійство на сцені. І не пошкодувала про витрачені гроші. Зал був набитий молоддю від старшокласників до студентів. Їм було цікаво ледве не більше, ніж публіці старшого віку.
"Хіба це не успіх. Хіба не цього Україна прагнула? Щоб сучасна українська культура стала популярної серед молодого покоління", - подумала тоді я.
У цій постановці ідеально поєднано все - звук, світло, гра всього складу команди, костюми, музика. Органічно переплетені самі композиції реп-мюзиклу з діалогами та монологами, які виглядають як просто звʼязуючі вставки, а формують всю сюжетну картину цілком.
Ти разом з акторами смієшся з дотепних моментів життя поетів між Першою світовою війною та радянськими репресіями. Разом з ними плачеш, коли їх одного за одним чавить червоний репресивний апарат. Ненавидиш представників комуністичного апарату і червоних комісарів у шкіряних плащах.
Сама вистава побудована так, що глядач тут не тільки мовчки дивиться на те, що відбувається, а й бере в цьому участь. Адже актори грають не тільки зі сцени, а на першому зали, прямо серед рядів, і на балконах. Актори і звертаються до глядачів, промовляють до них свої монологи, читають їм вірші, закликають людей думати, вчити історію, і своєрідно зізнаються публіці в коханні (чого вартий момент, де свої вірші читає темпераментний Михайль Семенко).
Тобі дають зрозуміти, що всі відомі поети розстріляного відродження - це не просто імена та прізвища, які щось писати, а потім загинули. Ці люди жили, мріяли, кохали, сміялися, плакали, будували плани, воювали, помилялися. Вони боролися тоді проти радянської системи іі сподівалися, що такого більше ніколи не буде.
Ми боремося зараз проти росії і теж сподіваємося, що ця битва точно остання, і ми в ній переможемо. Але історія ще не дописана. Ми її творимо прямо зараз. І тільки від нас залежить, яку вона матиме кінцівку.
Я давно не чула таких бурхливих овацій, як наприкінці цієї вистави. Таких щирих різних емоцій. Після завершення актори вийшли на сцену, трохи поспілкувалися з глядачами і, звісно, на аукціоні розіграли пару лотів для зборів на підтримку ЗСУ. Не знаю, як іншим, але мені було дуже шкода, що все так швидко закінчилося. І це, як на мене, хороший знак.
Коментарі