“Будинок "Слово” - фільм, який змінить вас назавжди - БЛОГ

У Харкові був будинок, і імʼя йому було - Слово. Поселили в тому будинку українських письменників, поетів та драматургів у 1927 році за наказом Сталіна. І сам будинок теж звели за його наказом.

На той час новий будинок з просторими квартирами, пральнею і їдальнею був для всіх справжньою мрією - вершиною багатства і розкоші. Єдине, що вимагали від діячів літератури - писати “корисне радянським людям”. Знаючи хоч трохи історію та методи Совєцкого союза, все це вже виглядає надто ідеальним та викликає пересторогу. Але всі починає невідворотньо мінятися, коли в будинок заселяється новий житель - дехто на імʼя Володимир Акімов, поет-початківець.

У дворі будинку його зустрічає Микола Хвильовий, знайомить з усіма та привітно допомагає знайти, з ким по сусідству поселитися. І якщо Акімов - це збірний образ репресивної совєцької системи, то всі інші жителі - люди реальні. Це ті самі представники Розстріляного відродження - Остап Вишня, Іван Багряний, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Михайль Семенко, Лесь Курбас.

А піднімаючись сходами Акімов зіштовхується з чарівною та палкою Раїсою Троянкер, чия поезія просякнута чуттєвою пристрастю. 

Вже під час обіду мирну трапезу перериває невідомий чоловік, який російською мовою пропонує випити “за товарища Сталина”, перш ніж почати їсти. І по тому, як цей чоловік тримається - зверхньо і так, наче все про всіх знає, вже стає зрозуміло, що це один з КДБ, такий собі наглядач над всіма тут.

Той самий чоловік з КДБ пропонує Акімову прочитати на обіді один зі своїх віршів. Той погодився, але не витримав насмішкуватої та жартівливої реакції присутніх. Після цього в театрі, де Акімов працює прибиральником, його знаходить КДБшник і пропонує тому поставити своє імʼя під пʼєсою, яка нібито не має автора. Пʼєса наче “дуже відповідає духу сучасності”, тобто вона сподобалась режиму. Акімов відмовляється, але КДБ не потрібна його відмова чи згода, бо все вже вирішено.

Згодом Володимир Акімов мимоволі стає “молодим талановитим драматургом” та автором  тієї самої пʼєси без автора, яку насправді написав Хвильовий. Та потім зрікся її. Ото ж Акімова переселяють в окрему елітну квартиру й кажуть. Будинок зведений таким чином, що всюди вмонтовані мікрофони, а твоя задача - сидіти і слухати всі розмови, записувати підозрілі, а потім звітувати.

З цього моменту починається невідворотна черга подій, позначена кровʼю та смертями.

Буду чесною - дивитися “Будинок слово” важко, сумно, іноді мерзотно та огидно, але потрібно. Ти відчуваєш одночасно купу різних емоцій, в голові проносяться одночасно десятки різних думок. Захоплення від краси чорно-білого кадру, повага до сильної постаті Хвильового, захват від харизматичної Раїси Троянкер, огида до Акімова. А особливо - жах від того, що зображені у фільмі “пакування літераторів у чорний воронок”, цензура, диктатура, Голодомор у селах та жорстокість режиму, який розчавив українське відродження - це правда.

Мене брало відчуття сорому за те, що у школі я так погано вчила українську літературу. За те, що абсолютно не цікавилася нею, і почала виправляти цю помилку вже у більш дорослому віці. 

Фільм вправно оперує чорно-білою картинкою, увагою до деталей, за допомогою яких розставляє акценти, метафорами та алегоріями, влучні короткі фрази. Чорні порожні поля спорожнілих сіл, тіла померлих від голоду, які мовчки складають на вантажівку, породні сільські дороги, прилавок з тюльпанами у Харкові, шовкова сукня, цигарка в мундштуку, кров, що розтікається річкою, і сни Хвильового, де письменника переслідують персонажі його творів.

“Цей будинок - це пастка”, - каже Хвильовий, обводячи поглядом кімнату.

- Миколо, вона не дихає

- Я знаю, - відповідає Хвильовий, несучи крізь поле померлу від голоду дівчинку.

Все це в купі з акторською грою змішується в такий коктейль, випивши який, ви вже точно не будете такими, як раніше. Хтось може сказати, що у фільмі не достатньо реальних історій і багато надумало, хтось розкритикує його. Але те, що “Будинок слово” точно треба подивитися - це сто відсотків. Можливо після вам захочеться плакати та курити, можливо - перечитували твори Розстріляного відродження та вивчати біографії його представників. І те і інше буде добре.