«Ми захищали власні будинки, родини, наших жінок і наші рідні міста» - нацгвардієць з Краматорська про бої на Донеччині

Старший солдат Національної гвардії України Ярослав Травинський з перших днів повномасштабного російського вторгнення відбивав атаки ворога.

Його історію розповідають на сторінці Східне оперативно-територіальне об'єднання Національної гвардії України.

До лав Нацгвардії житель Краматорська став за декілька років до початку неприкритої агресії росіян і проходив службу у Слов’янську.

За плечима цього мужнього воїна битви на різних ділянках Донецької і Луганської областей: Зарічне, Майорськ, Кремінна, Серебрянське лісництво. Саме там і отримав поранення, а наразі лікується на Закарпатті.

«Російські безпілотники постійно літали над нами, передавали наші координати. По цим координатам ворог бив з танків. Одного разу влучили по нашій позиції. Один уламок пробив ногу і розірвав артерію, другий пробив плече, також відірвало палець на руці. Я його ще намагався знайти - мав надію, що лікарі якось його пришиють назад. Але не вдалося. Втім мене швидко евакуювали. Завдяки відважності наших медиків ногу вдалося врятувати», – згадує Ярослав.

Весь час його чекала вдома наречена Ліза. Дівчина родом з Бахмуту, але жила у Краматорську.

«Це був стрес щоденний. Я маю водійське посвідчення, нерідко приїжджала з Краматорська забирати Ярослава після його повернення з позицій. Він був весь в піску. Одяг, волосся, зброя. Я і речі прала, і навіть автомат чистила, бо в Ярослава після боїв і сил не було на все це. А коли він повертався в підрозділ, у мене душа постійно була не на місці. Зараз я весь час проводжу з ним. Мрію, що після лікування ми нарешті одружимося», – каже Ліза.

Ярославу вручили нагороду Донецької обласної громадської організації «Союз десантників». Медаль «За відвагу» офіцери Нацгвардії передали герою-гвардійцю в одній з лікарень Закарпаття.

«Я вважаю, що ця нагорода не лише моя. Я там не сам був, не сам відбивав атаки ворога. Разом зі мною були мої побратими. Тому я вважаю, що ця відзнака – всім нашим хлопцям. Нас там було багато місцевих, і кожен розумів, що саме ми робимо. Ми захищали власні будинки, родини, наших жінок і наші рідні міста. Я хотів би тут трішки підлікуватися і повернутись на війну, треба допомогти моїм побратимам вистояти», – каже нацгвардієць.

Попереду у Ярослава декілька етапів лікування, хірургічні операції, однак чоловік не втрачає ні почуття гумору, ні мотивації вибити росіян за межі країни. 

Читайте:

• Любов на залізничному в Краматорську - фотопідбірка