16:18, 30 жовтня 2023 р.

"Везу дітей до батьків", — історія нацгвардійця Слов’янського полку

Нацгвардієць Микола евакуює загиблих з поля бою.

Для Миколи ця робота – не просто обов'язок, це важлива місія. Він евакуює з поля бою загиблих, і відвозить їх до родин. Водій вже подолав близько 15-ти маршрутів, кожен із яких займав більше 1000 кілометрів і тривав понад три дні. Важко уявити, чого коштувало це гвардійцю.

Історію хороброго чоловіка розповіли на сторінці Військовох частини 3035 НГУ у Фейсбук.

Микола народився в Рівненській області і до початку війни в Україні працював в охоронному агентстві. У 2021 році він був призваний на строкову військову службу, але повномасштабне вторгнення росії стало для нього переломним моментом. Замість того, щоб втекти від війни, Микола вирішив залишитися і боротися за свою країну.

"На початку січня 2022, зрозуміло, що буде війна. Тому я одразу вирішив підписати контракт з нацгвардією. Для мене Донецька область, а саме місто Слов'янськ, стало таким рідним. Говорю про це дружині, вона відповідає, що переїде до мене жити і переїхала на Донбас," – розповідає гвардієць.

У складі 15-го Слов'янського полку нацгвардії служить в автомобільній роті. Він – водій мікроавтобусу і бере на себе важливу роль – евакуація і перевезення військових з бойових позицій, а також повернення тіл загиблих воїнів до рідних родин.

"Після початку повномасштабної війни я почав займатися евакуацією 200-тих саме з бойових позицій, пізніше почав повертати цих діточок додому, до батьків", - не ховаючи сліз, говорить Микола.

Моральне навантаження такої роботи важко переоцінити.

Водій розповідає: "Морально складно, коли ти вже заїжджаєш у село чи місто, там люди на колінах стоять вдовж дороги. І цей моторох, мурахи по шкірі і ти розумієш, що це страшно – хтось втратив свого земляка, а хтось свого сина чи чоловіка. Ну це війна і війна забирає кращих."

Найважче і найстрашніше в цій роботі, говорить Микола, коли везеш своїх побратимів з якими прийшов служити чи познайомився від час проходження служби.

"Є завдання. Наші хлопці повинні бути вдома якомога можна швидше, їх чекають рідні. Не зупиняють ні прильоти, ні погана погода, нічого".

За словами Миколи, адаптуватися можна до всього, але кожна поїздка, кожен побратим – дуже болить.

«Коли проводжають героя в останню путь, це колона машин та людей яка йде позаду. Якось, була траурна хода в центрі міста, і люди, які просто йшли на роботу, чули «Пливе кача по Тисині» одразу ставали на коліна – ось це доводить до сліз, навіть мене», - ділиться він.

Читайте: