"Я вирішила для себе, що маю перейти на українську - це остаточно”. Перехід на мову у Слов’янську

Через випробування, що спричинилися повномасштабним вторгненням, люди з усіх куточків України зазнали глибокої перетворчої зміни, яка дотикнула й найглибші шари їхнього життя. Але серед цих змін з'явилася яскрава та надійна нитка — поновлення спілкування українською мовою в повсякденному житті.

Багато людей остаточно вирішили для себе, що повертаються до свого коріння, переходять на українську мову спілкування навіть в побуті.

Цей перехід не був простим актом зміни мови. Він став символом сили та волі нації, що вистояла в найскрутніший час. Українська мова повернулася на Донеччину, як після тривалої зими, розтопивши серця і вкладаючи в них почуття гордості і належності до свого роду.

Ми поспілкувалися з мешканкою Слов’янська, яка за своїм власним бажанням перейшла з російської на українську і дуже цим пишається.

Лариса - домогосподарка, все своє життя живе на Донеччині. У її сім’ї колись давно спілкувалися українською, але радянський союз зі своєю пропагандою зробив свою справу, і якось зовсім непомітно усі навколо перейшли на російську.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну жінка прийняла для себе рішення - вона має знову заговорити українською.  

“На початку повномасштабного вторгнення перше, що прийшло на думку - а ти ж розмовляєш російською. Я вирішила для себе, що маю перейти на українську - це остаточно”.

У цьому рішенні Ларисі допомагала її донька. Вони разом розмовляли українською, донька їй нагадувала слова, виправляла там, де були помилки. Жінка вирішила всюди говорити державною мовою - у крамницях, аптеках, супермаркетах. Спочатку було важкувато. Вона могла плутати слова, або забувати, як щось перекладається. 

“Донька мені дуже допомагала. Ми з нею розмовляли українською. У моєму оточенні є люди, які із задоволенням перейшли б на українську. І переходять”.

З часом Лариса вже звикла, а української в її житті стало більше. Зовсім трохи знадобилося, щоб відігнати російську на другий план. Чим більше жінка практикувала мову, тим легше їй було спілкуватися у побуті.

“Бабуся розмовляє російською, бо вона не вміє. Але я і вдома теж спілкуюсь українською. Я у неї спитала, чи вона розуміє мене, вона сказала - так, я розумію. Перші тижні, два, три, місяць було складно. Я перелаштовувалась, я використовувала то російську, то українську. Ми з бабусею домовились. Їй приємно. Вона не знає українську, але їй приємно. Вона разом зі мною слухає українські пісні. Я можу сама заспівати, вона може підспівувати. Вона б і рада була б говорити українською. 

Спочатку я нервувала, не знала. А потім мені так якось легко стало, коли я остаточно вирішила. Це дякувати моїй доньці, тому що вона зі мною спілкувалась. І є люди, які в розмові якщо і використовують російські слова, але вони намагаються переходити (прим. на українську мову), їм складно, але хочеться. Подруга моя - вона взагалі росіянка, вона попросила, щоб я навчила її української. Мене вчила донька, а я вчила її”.

Насправді дуже багато людей у Слов’янську позитивно реагує на українську мову, вдячні за те, що чують її на Донеччині. Дехто, почувши, як Лариса перейшла на українську, кажуть, що також будуть намагатися говорити рідною мовою. Чужий досвід мотивує.

У вивченні жінці також допомагають українські фільми, або фільми з дубляжем нашою мовою. Там можна і почути нові слова, і дізнатись цікаві звороти, чи розмовні особливості. Ще вона слухає українську музику. Зараз українські виконавці просто шокують різноманітністю пісень та жанрів.

“Я помітила те, що люди з часом.. їм складно, але багато тих, хто намагається переходити на українську. Супермаркети - вони одразу перейшли на українську і здебільшого там ти зустрінеш людей, які розмовляють українською. І це дуже приємно”.

Також у більшості випадків молодь відповідає українською. Але є і дорослі люди, які не бояться переходити на мову, навіть якщо це їм дається дуже важко.

Є, звичайно, і ті,  хто навіть не намагається переходити на державну мову. Їм байдуже, як вони говорять. 

“Але їм прийдеться вивчати. Ти відчуваєш, що людина мала інший політичний погляд, але зараз всі розуміють, що прийдеться спілкуватися українською мовою”.

Звичайно, у такій справі не обходилося і без конфліктів. Адже не секрет, що у Слов’янську досі залишаються прихильники “руського миру” і, відповідно, їхнього ж “язика”.

“Конфлікт один був. Я відправляла доньці посилку. Я просто зайшла і стояла чекала біля Нової Пошти. Якийсь чоловік там стояв. Воно підійшло і образило мене нецензурними словами. Я йому у відповідь сказала слова, які вважала за потрібне. Він спочатку казав, що “ми - недораса, хахли - недораса” і українська взагалі - це просто отстой”, а потім дивлюсь - він потискає руку нашому військовому. Я його відстежила, звернулась до органів і вважаю, що з цією людиною провели бесіду”.

Для всього потрібен час. Ми переможемо не тільки на полі бою, але і в культурі, і в розмові. Саме так вважає мешканка Слов’янська, яка за власним бажанням вирішила повертатися до своєї рідною мови, якою говорив ще її дідусь. Так само вона радіє, коли чує історії інших людей про перехід на державну. 

Вона впевнена, що помилки, або недосконала вимова не мають ставати на шляху до мети. Почати можна навіть з вітання.

“З “доброго ранку” все починається, а потім вони всі будуть говорити українською”.