У Краматорську попрощалися з військовослужбовцем Володимиром Войтюком, який вчився у Слов'янську

У Краматорську попрощалися з військовослужбовцем Володимиром Войтюком, який загинув у день народження батька.

У неділю, 30 квітня у Краматорську поховали військовослужбовця 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, старшого лейтенанта Володимира Войтюка, повідомляє інтернет-видання kramstorsk post.

З загиблим військовим попрощалися спочатку біля будинку по вулиці Катеринича, де він жив зі своєю родиною, потім - у храмі святого великомученика Юрія Переможця Православної церкви України, а завершували службу на кладовищі по Аероклубній. 

Попрощатися з загиблим військовим приїхали його батьки, дружина та інші родичі, сусіди, друзі і побратими. 

Олександр мобілізувався у той самий час, що і Володимир - у червні 2022 року, але на три дні пізніше. Воювали разом і багато труднощів долали разом. 

"Відверто: дуже порядним, дуже відважним був. В боях було дуже важко, але він завжди йшов [у бій]", - сказав Олександр під час промови над труною з Володимиром Войтюком.

"Ми не довго встигли з ним подружити, усього пів року. Але, я вам скажу, це була Людина з великої літери. І як людина, і як боєць він міг вислухати, зрозуміти. Я вважаю, що це дар Божий, це честь, що я з ним міг спілкуватись, хоч і такий малий проміжок часу. Це величезна втрата як для країни, так і для родини, для суспільства. Величезна втрата", - сказав ще один співслужбовець краматорця.

Дуже важко втрату переживають рідні Володимира. 

"Я тебе знала, ти був найкращим з усіх. Все, чим ти жив, все, що тобі боліло, все, що турбувало, я завжди це знала. Ми розуміли одне одного з півслова. Мені так тебе буде не вистачати! Ти був найкращий чоловік, найкращий син, найкращий батько", - плачучи, сказала дружина загиблого воїна. 

Не зміг стримати сліз і батько Володимира, відомий український режисер театру і кіно Іван Войтюк. Він у своїй промові більше звертався до живих.

"Вовка, я дуже прошу, від твого імені я прошу, щоб всі твої хлопці були живі. Хлопці, я вас дуже прошу, не опиніться на його місці, - зі сльозами звернувся Іван Семенович до побратимів його сина. - Будьте всі живі і здорові. Давайте переможемо цю сволоту! Давайте прийдемо додому, до своїх батьків, до своїх рідних, своїх дітей... Це наша плата, ми платимо цими смертями за нашу перемогу. Ми маємо перемогти, хлопці, як скоріше!".

Навчання в САТУ, успішний бізнес, родина

Володимир Войтюк народився у Краматорську 11 липня 1981 року. На той час його батько працював художнім керівником і режисером спочатку студійного, а потім державного міського театру Краматорська. Володимир та його старший брат Андрій навчалися спочатку у 5-й школі, а потім - у 22-й, після школи Володимир закінчив Слов'янське авіаційно-технічне училище (САТУ).

На початку 2000-ї брати вирішили започаткувати власну справу - вони займалися лізингом автомобілів. Справи йшли добре, але у 2006 році життя Андрія трагічно обірвалося - він загинув у ДТП. Володимир продовжив бізнес самостійно і керував ним аж до того часу, як відправився на фронт.

Володимир одружився, у подружжя народилося двоє синів - зараз їм 18 і 15 років. Жили вони у тому самому дворі, де він виріс, навіть квартира була схожою на ту, в якій виростав.

"Ми жили на Катеринича, 1, і Вовка не захотів нікуди йти з цього двору, і він купив квартиру на Катеринича, 3 - точно таку, один в один. Він казав: "Я хочу так жити, як ми жили". Вони з дружиною купили цю квартиру, потім у них почали діти народжуватися", - розповідає Kramatorsk Post Іван Войтюк.

Вранці привітав батька з днем народження, а по обіді його не стало…

Володимир Войтюк вирішив піти на фронт добровольцем - 27 червня 2022 він був мобілізований і потрапив до лав 92-ї бригади. Після закінчення САТУ він був випускником і військової кафедри, мав офіцерське звання, а на фронті звання підвищили - він став старшим лейтенантом, його призначили заступником командира роти. Разом зі своїм підрозділом воював під Сватовим на Луганщині, потім - на Бахмутському напрямку.

За цей час Володимир зарекомендував себе як вмілий воїн і командир батальйону зробив йому пропозицію - стати командиром роти. 

"Вовка сказав, що йому треба час подумати, бо це велика відповідальність. Але комбат його "підкупив": сказав, що дасть відпустку, якщо син погодиться. І тоді він погодився. Мав піти у відпустку 25 квітня і вже з відпустки приїхати командиром роти", - розповідає батько військового.

24 квітня Іван Семенович святкував 67-й день народження. Близько дев'ятої ранку він отримав у месенджері повідомлення від сина: "Папа, привіт. Ледь не забув у цьому хаосі війни. З днем народження! Здоров'я тобі, процвітання у новій сфері бізнесу, ну і звичайно, тихого і спокійного життя!". 

Іван Войтюк каже, що Володимир згадкою про бізнес його трохи "підколов": режисер вирішив на схилі літ залишити викладання в Університеті режисури кіно і телебачення, відкрити власну справу і вони з другом побудували столярну майстерню у мальовничому місці на схилах з видом на Дніпро на Київщині. Володимира, як досвідченого бізнесмена, дуже тішила затія його батька, він давав йому поради, як починати справу, і казав, що після війни буде його головним консультантом.

Іван Семенович у відповідь відправив фото краєвиду, зробленого з вікна його столярки. Він подякував синові за привітання і написав: "Усі мої думки про тебе. Ти мусиш жити, бути здоровим і перемогти нелюдів. Це моє єдине бажання [...]  З нетерпінням чекаю на тебе в гості!".

На день народження до Івана Семеновича прийшли гості, вони святкували, сиділи за столом, коли о дев'ятій вечора пролунав телефонний дзвінок. Це був замполіт, він повідомив страшну звістку: "Вашого сина немає". 

Пізніше Іван Войтюк дізнався, що Володимир загинув о 14:15. Був російський мінометний обстріл Часового Яру, де в той час перебував підрозділ його сина після добового чергування на позиціях під Бахмутом: уламок російської міни влучив військовому в голову. 

Володимира поховали на цвинтарі по вулиці Аероклубній, поруч з могилою його старшого брата…

"Це ціна нашої свободи, нашої незалежності. У нас немає вибору, нам треба цю війну виграти! Для когось ця війна триває рік, для когось - дев'ять років, а я кажу - вона триває 300 років! Ця орда суне - якщо ми зараз з ними замиримось, вони нароблять зброї, підкачають сили і знову підуть на нас, і ми залишимо ще нашим внукам і правнукам цю війну. Наші воїни, які гинуть, захищаючи нас, боронячи нашу землю, нашу віру, нашу свободу - це святі, це мученики. Те, що в кінці свого земного життя Володимир вчинив цей подвиг - це велика справа, це мучеництво. Ми повинні його пам'ятати і молитися за нього", - сказав під час прощання з військовим отець Віталій Лімішенко, священнослужитель Православної церкви України.