“Лише б не було війни”.
Саме так найчастіше реагували старенькі на будь-які важливі події в їхньому житті. Ми посміхалися і навіть уявити не могли, що це побоювання у наших рідних було не просто так.
Моє дитинство пройшло у розповідях бабусі про війну та евакуацію. Я народилась, коли їй було вже 70. Другу світову вона зустріла 18-річною дівчиною. Бабуся добре пам’ятала все-все, що їй з рідними довелося пережити. Коли вона розповідала про вимушену евакуацію, чи могла я уявити себе на її місці? Точно ні. Такими близькими стали зараз мені її емоції і сльози, які вона проливала, згадуючи ті роки.
Я пам’ятаю, як бабуся розповідала про перші дні війни. У цей день влітку вона з подружками дуже довго гуляла, ходила в кіно, на танці. Повернулася додому пізно вночі.
А вже зранку гучномовці почали оголошувати, що почалась війна. На противагу їй, ми дізнались про повномасштабне вторгнення у 2022 році через вибухи, які пролунали всією Україною.
Бабуся з мамою та сестрою одразу готувались до евакуації. Тато бабусі, мій прадідусь, одразу пішов на війну, тому вивозив сім’ю вже не він, а його брат.
Бабуся згадувала, як разом з собою люди забирали худобу, але брали мінімум речей.
Вони йшли пішки...
Метою була середня Азія - місто Алі-Байрамли, що в Айзербайджані. Зараз воно носить назву Ширван.
Ці спогади для бабусі були дуже болючими. Весь цей час вони не знали, як там їхні чоловіки. Тоді не було телефонів. Не дотелефонуватись навіть через WhatsApp.
Вони з мамою працювали на полі - збирали виноград, полуницю, різні фрукти та овочі. Поки збираєш - можеш їсти, скільки заманеться, але взяти з собою додому - ніц.
Заощаджували, як могли. Бабусина мама пекла прісні коржики з самої муки, молоко купували розбавлене водою. Бабуся до самої старості згадувала торговця молоком та сиром - старенький чоловік, зовсім брудний, тільки під очима були доріжки від сліз.
***
Ба, нам пощастило більше. Ми винаймаємо житло. Працюємо не за харчі. Ми, звичайно, заощаджуємо. Але держава дає нам допомогу.
Тоді, у Другій світовій ти з війни чекала батька. Вам навіть надіслали на нього “похоронку”, а він взяв і приїхав вас забирати додому. Уявляю, які щасливі ви були.
А я зараз чекаю чоловіка. Правда, ми можемо стелефоновуватись. Не завжди, на жаль.
А, ледь не забула, ми воюємо з росією. Не дивуйся, будь ласка. Ти і так здогадувалась, що українці їм були як кістка в горлі.
Бабуся, тепер я теж знаю, що таке евакуація і війна. Добре, що ти не дожила до цього часу.
І ще, коли ми переможемо, я теж на все буду думати: “лише б не було війни”.
Коментарі