Худий, чотириокий, довгоносий - як мешканці Слов’янська постраждали від бодішеймінгу

Часом люди страждають від упередженого ставлення оточуючих через свою зовнішність, яку подарувала їм природа. Якщо хтось виглядає якось інакше або має виразні особливості, він часто зазнає критики і насмішок. 

У нашому суспільстві дуже багато людей, які пережили бодішеймінг. Особливо це сильно проявляется у ранні роки і підлітковому віці, коли дитина ще не може за себе постояти і не має тієї впевненості у собі, як у дорослому житті. 

Ми поспілкувались з трьома героями, які у дитинстві і юності пережили бодішеймінг. Як вони живуть зараз, розповідаємо в трьох історіях.

Примітка: Фото ілюстративні

Ельвіра зі Слов’янська з дитинства стикалася з насмішками однолітків

Однокласники і діти на вулиці постійно дражнили і говорили, що у неї задовгий ніс. Казали, що спочатку у кімнату заходить ніс, а за ним - Ельвіра. Це травмувало її особливо у підлітковому віці. Тоді вона сказала батькам, що хоче зробити пластичну операцію. Ельвірі сьогодні 25 років і вона досі вдячна рідним, що вони відмовили її від ринопластики. Ті їй розказали, що усі люди різні і насправді вона красива, незважаючи на форму носа. 

Антон з народження має дуже поганий зір

Тому ще змалечку він був змушений носити окуляри. Діти називали його чотириоким, били по обличчю, аби розбити окуляри. Через це їх доводилось змінювати чи не кожного тижня. Це відбувалось і у дворі, і у школі. Тож, у майбутньому у нього виникли серйозні проблеми зі сприйняттям своєї зовнішності. Навіть замислювався про лазерну корекцію, аби тільки позбутись окулярів. Але лікарі сказали, що операція йому протипоказана. Тому довелось роками працювати над тим, аби навчитись любити себе в окулярах. Після багатьох років носіння окулярів він перейшов на лінзи і довго не міг звикнути до того, коли оточуючі казали йому, що він красивий, як в окулярах, так і без. 

Світлана постійно страждала через те, що її цькували за тонкий стан

“Ти щось схудла”, “ти не захворіла?”, “ти взагалі їси?” - ці слова часто ображали і дратували дівчину. Коли йшла в школу, важила трошки більше 20 кг, коли однолітки мали значно більшу вагу. Свою худобу Світлана просто ненавиділа, бо це приносило їй багато страждань. Через це вона мріяла стати пухкою, у підлітковому віці почала сидіти на дієтах, аби набрати вагу. Постійно носила штани і закриті кофти, аби тонкі ноги і руки не сильно виділялись.

Батьки постійно їй казали, що бути худим - це великий плюс. До того ж, проблем зі здоров’ям через її вагу не було. Все виправилось ближче до повноліття, коли Світлана стала стрункою і красивою дівчиною. А її тонкий стан почав навпаки приковувати увагу і захоплення однолітків. 

Тож, наші герої пройшли своєрідну школу життя через бодішеймінг, проте сьогодні ці люди абсолютно щасливі і задоволені своїм життям і тілом. 

Наші колеги з медіа Глуzд (місто Коломия в Івано-Франківській області) також поспілкувалися з людьми, які зазнали бодішеймінгу.

У мене на нозі помітний опік: я двічі в одному й тому ж місці обпекла ногу. Те що у мене слід від опіку, я усвідомила тільки тоді, коли мені усі дружно почали на нього вказувати. Я не бачила у ньому нічого огидно, він навіть подобався мені. Я уявляла, що у мене на шкірі карта недосліджених земель, поки не почула: “Яй. То вже навіть видно через шорти. Як ти тепер ходитимеш влітку?”.

Такий одиничний коментар не особливо мене вразив, але дедалі більше я чула багато “Ого”, “Звідки це в тебе?”, “Чому ти не сховаєш?”, “Замалюй, бо так страшно виглядає”.

З часом у мене в гардеробі почало з'являтися багато штанів, довгих спідниць та суконь. Я соромилася показувати опік і дивилася на нього, як на найбільшу життєву проблему. А згодом зрозуміла, що проблема не у моєму опіку, а в суспільному неприйнятті, а чужа критика не завжди буває здоровою. Тому почала пропрацьовувати комплекси і вчитися відстоювати власні кордони. 

Якщо я худа, то не обов’язково маю бути хворою

Героїня не відчувала прямої дискримінації, але виокремлення певних  ознак часом було на межі булінгу. 

При рості 175 см Світлана важить 45 кг. Її вага ніколи не відповідала росту. Дівчина каже, що її вага у школі була ще меншою. Проте, з особистого спостереження, у класі за худорлявість ніколи не принижували. Натомість страждали здебільшого повніші діти. 

Дівчина виросла у селі. Якщо однокласники не надавали уваги її фігурі, то старші люди часто кидали некоректні фрази. Подруга її мами якось припустила, що вона свідомо не їсть. Світлана розповіла, що недавно в гостях її сусід пробував розвинути розмову про її фігуру. Спершу все було на рівні жартів, але потім перейшло на некоректні припущення. Відкрито її не утискали, але це відчувалося по відношенню.

“У якийсь момент його навіть дружина почала заспокоювати. Було багато припущень і здивування як це так. Потім він взагалі сказав, що мені треба прокапатися. Те що я здорова і мені нормально —  ніхто не чув. Я бачу себе в дзеркалі. Мені не треба казати, як я виглядаю”

Коли Світлана працювали по господарстві, їй ніколи не діставалася важка робота, бо рідні вважали, що вона не може й не має сил для фізичної праці.

При знайомстві худоба дівчина  —  перше, що помічають. І хоч вона до цього звикла, все ж інколи буває некомфортно. Їй доводиться чути багато жартів: “Тебе не годують?” чи “Тебе вітром не здуває?”. Вона звикла до цього й інколи сама жартує. Проте, коли Світлану питають про здоров'я, то буває, що це виводять із себе. 

“Я почуваюся здоровою. Їм багато і жирного, і шкідливого. Буває, що люди це бачать, але все одно мусять сказати, що я не їм. Ті, хто знають мене до такого не вдаються. Я вже звикла, тому відкрито затикаю всіх. Вже звикла. Єдине, добре, що у нас нема вагових атракціонів, інакше я б точно пролітала і в мене було б сумне, нудне дитинство (сміється – ред.)”

Авторки: журналістка сайту 6262.com.ua Вікторія Повержук, журналістка медіа Глуzд Ірина Блаженко.

Приєднуйтесь до нас у Viber та підписуйтесь в Instagram