Кінець маршрутів: прогулянка залишками об’єктів на Слов’янському курорті

Наша прогулянка починається від зупинки “Слов’янський курорт”. Транспорт сюди ходить рідко, довелось стояти на зупинці з півгодини...

Перше, що привертає нашу увагу - Водолікарня (Бальнеофізіотерапевтична лікарня), яка розташована ліворуч від основної дороги. Вона зачинена, двері опечатані датою 25.08.2020. Діяльність тут не ведеться вже декілька років і будівля водолікарні пустує. 

Водолікування було тут представлене штучними сірководневими, радоновими, ароматичними ваннами, гідрокінезотерапією в басейнах, гідропатичними процедурами, в тому числі підводним душем-масажем, гідромасажем ясен. Широко використовували підводне витягування хребта.

За новим корпусом розташована стара будівля, яку я усе своє усвідомлене життя пам’ятаю такою. Від неї залишились тільки коробка і дах. Лише шматки плитки на обідраних стінах нагадують, що колись тут було життя. 

Далі на нашому шляху - грязелікарня. Ця будівля завжди приваблювала своєю цікавою архітектурою. Раніше тут приймали цілющі ванни з грязями, які добували з дна озера Рапного (Ріпного). Їх властивості відомі з першої половини XIX століття. 

Зараз грязелікарня закрита, вікна подекуди вибиті, від вандалів захищають лише міцні решітки. Через вікна проглядаються залишки життя - стільці, старий телефон на реєстратурі, інформаційні плакати. Будівля, вочевидь, потроху руйнується, це можна зрозуміти по купі впавшої цегли, тріщинах та побитих сходах. Усі виходи забиті та опечатані. На верхніх поверхах навстіж відкриті декілька пластикових вікон, але до них, на щастя, не долізти. 

Поруч із грязелікарнею живуть декілька котів. Судячи з мисок, їх тут постійно підгодовують місцеві жителі. Вони єдині, кого ми тут зустріли. 

Проходимо повз Управління курорту. Тут все виглядає трохи жвавіше, навкруги відносно чисто. Єдине, що кидається у вічі - відчинені двері на зворотній стороні будівлі. Скоріш за все, хтось намагався залізти всередину, зламав двері, а там натрапив на ще одні. Поруч валяються господарські речі, чиєсь взуття. 

Після цього ми вирішили завітати до колишньої школи №14. Мені вдалось провчитись тут лише один рік, адже у 2001 році школу визнали аварійною і зачинили. Я чула дуже багато позитивних вражень про шкільні роки на курорті від старшого покоління. Тут був також великий сад з яблуками і персиками, вихід до озера. 

Мене дуже вразив стан школи. Частина спортивного залу, який був прибудований до будівлі школи, частково завалився, усі стіни у тріщинах, замість вікна на першому поверсі - суцільна діра і залишки згарища. У саму школу заходити вже небезпечно. Там темно, вогко, навкруги валяються якісь речі та старі матраци. Скоріш за все, тут хтось підживає у морози. 

Спортивний майданчик весь у чагарнику. На території також стоять обідрані старі майстерні, де дівчата і хлопці навчались ремеслам. Сумно дивитись на парадний вхід школи, він настільки обсипався, що у ньому вже не впізнати того світлого вікна у країну знань. Люди, які у цей день проходили повз школу дорогою, із жахом дивились на неї, шкодували, “яка ж була школа!”

Відразу на виході зі шкільного двору - Санаторій Ювілейний. В очі кидається його понівечений стан. Вибиті вікна, ганчірки, які висять на балконах, зарослий двір. Тут біля дороги ми побачили також залишки маскувальної сітки і колючий дріт. Військові виїхали звідси ще на початку 2019 року. Після цього були зняті усі блокпости та перегорожі. На жаль, цим могли скористатись вандали і не тільки...

Славянск без курорта? Что происходит со здравницей и кто в ответе

"Поки не пізно" - мешканці просять зберегти Слов’янський курорт

Місцеві з жахом спостерігали, як після виїзду військових з території курорту почали вивозити вантажівки з майном та металом. Зокрема, повиносили купу речей із санаторія Ювілейного. Обурені місцеві мешканці розповіли, що знищення курорту проводилось її ж керівництвом - "Укрпрофоздоровницею". 

Військові залишили санаторії Слов'янського курорту. Що каже влада міста

Головний вхід до санаторію виглядає жахливо. Пластикова обшивка посипалась, вікна побиті. Двері головного входу забиті і опечатані, проте стрічка вже декілька разів зривалась. 

Фонтан облущується, лавки зламані, скрізь купа порослі. 

А ось ми натрапили на танцювальний майданчик. Кожного літа тут вечорами збирались постояльці санаторію і місцеві мешканці, аби послухати живу музику, потанцювати і повеселитись. Тут теж пусто і занедбано. 

Ми пройшлись і до санаторію Слов’янського. Він єдиний працював і продовжував приймати пацієнтів після війни, проте з часом і його закрили. У 2020 році тут збирались колишні працівники і люди з інвалідністю, які вимагали припинити знищення курорту. 

Колишні працівники Словкурорту і люди з інвалідністю мітингували під стінами санаторію

Незважаючи на плачевний стан курорту, люди за звичкою продовжують приїжджати сюди на вихідні. Навіть цієї холодної неділі ми зустріли тут багато відпочивальників. Вони теж з цікавістю розглядали залишки колишньої оздоровниці…