Де живе слов’янський андеграунд. Історія місцевого пост-панк гурту

Чи можна заробляти музикою в Україні? Чи потрібна людям депресивна музика? Чи легко влаштувати концерт інді-гурту? Сайт 6262 поспілкувався в інтерв’ю з рок-гуртом Delirium, який представляє андеграундну культуру Слов’янська.

Чи є у Слов’янську альтернатива мейнстрімній культурі? Звісно, є, і сайт 6262 продовжує про неї розповідати. Занурення в місцевий андеграунд почалося зі знайомства з місцевими субкультурами. Ось невеличкий фільм про них:

Культура біля трансформаторної будки у Слов’янську (відео)

У вересні авторці цієї статті пощастило відвідати перший за довгий час карантину рок-концерт “КРОК 2.0” у платформі ініціатив “Теплиця”, де виступали локальні гурти. Одним з учасників концерту був гурт Delirium. Це колектив, який грає у жанрах пост-панк та дарк-вейв. Мене гурт зацікавив вже тому, що обрав для себе такий незвичайний для української сцени музичний напрямок. Тому вирішила поспілкуватися з Delirium та розповісти про них докладніше.

Про інтерв’ю домовилися в Instagram Direct, коли я їхала увечері в автобусі. Вирішили, що поспілкуватися буде зручно у БК “Карла Маркса”, де зараз і відбуваються репетиції гурту.

Коли підійшла до БК, виявилося, що просто так туди не потрапиш без попереднього дозволу і повз суворого охоронця не пройдеш. Якщо дивитися на зовнішній занедбаний вигляд будівлі, важко повірити, що там ще проходять репетиції, та й взагалі є якесь життя. 

Аж ось збираються музиканти, і ми проходимо всередину. Там дім культури має такий же гнітючий вигляд - бите скло, іржа на дверях, темрява та холод. Поки піднімаємося сходами, спадає думка, що саме в цьому антуражі було б круто влаштувати андеграунд-двіж, якби не карантин. 

Потім ми заходимо за пластикові двері та потрапляємо в інший світ. У досить невеликому приміщенні хаотично розміщені стільці, барабани, різні музичні пристрої, дроти. А ще стоїть обігрівач, бо холоднеча страшенна. Саме тут і починаємо розмову. 

Де починався слов’янський пост-панк

Гурт заснували у 2017 році, і зараз у його складі троє учасників: Іван Приходченко - вокал, Олександр Гармаш - бас, Роман Смик - гітара. 

Ідея створити гурт належала їх спільній подрузі, яка була у першому складі колективу. Тоді вони з’їздили на концерт гурту Ploho і настільки були вражені, що подумали: “Ми хочемо так само”.

Delirium з латинської перекладається як “безумство”, “маячня”, “марити”, “біла гарячка”. Ідею назви гурту підкинула вже інша знайома. Усі погодилися, що ідея крута. Але відразу додають, що назва немає відношення до заборонених речей.

- До речі, як ви ставитесь до поширеної думки, що всі геніальні ідеї приходять у не зовсім тверезому стані?

- Не погоджуся, необхідний настрій можна створити і на тверезу голову, - каже Іван. 

- Оточення та обстановка також можуть вплинути на настрій, - додає Роман.

Ще на етапі заснування колективу музиканти точно знали, в яких жанрах створюватимуть музику, вектор руху був заданий одразу. З дитинства слухали пост-панк, дарквейв та шуґейз, але тоді просто не здогадувалися, що ці жанри так називаються. Спочатку смаки були як у всіх - Наутілус, Кіно та інші. А вже коли подорослішали, стали слухати Joy Division.

Довідка:Пост-панк - жанр рок-музики, який сформувався наприкінці 1970-х років у Великій Британії. Замість енергетики і гітарної агресії панку для пост-панку характерний повільний монотонний ритм з переважанням басу і ударних, відчужений вокал, депресивні меланхолійні тексти.

Дарквейв - музичний напрямок, що виник в кінці 70-х. Музика дарквейву характеризується мінорною тональністю, вдумливими текстами, її описують як похмуру, романтичну та безрадісну, з відтінком смутку.

Шуґе́йзинг або Шуґейз.З англійської shoegazing/ shoegaze - втупившись на черевики, Shoe - черевик, gaze - пильно дивитися. Один з жанрів британського альтернативного року, що зародився в кінці 80-х. Термін придумали журналісти британської музичної преси NME і Melody Maker, щоб описати стиль поведінки музикантів під час живих виступів

Лейбл - це пасивний піар

Вокаліст зізнається, що в Україні жанр пост-панку дуже збіднений. Але, на щастя, є лейбл “элек///чество”, який активно просуває українську інді-музику. Delirium також знаходяться у складі цього об’єднання. Зараз там 10 учасників. Слов’янський гурт також знайшли представники лейбла і “покликали у свою сім’ю”. 

Довідка:лейбл - бренд, створений компаніями, що займаються виробництвом, поширенням і просуванням аудіо- та відеозаписів (головним чином музичні відеокліпи та відеозаписи концертів) у різних форматах форматах. Назва походить від паперової етикетки, що містить загальну інформацію про запис, що наклеюється на центр вінілової платівки.

Іван пояснює, що бути у лейблі - це підписати контракт, а потім мати можливість випускати свої релізи під цим лейблом, влаштовувати “гіги” - концерти, на яких збираються гурти-учасники лейблу. 

“Це пасивний піар для всiх резидентiв, а також активна взаємопоміч водночас. У нас там різні жанри. Основний, звісно, шугейз, але “прокльовується” щось експериментальне та психоделічне”

Довідка: гіг - з молодіжного сленгу перекладається як концерт, який передбачає танці слухачів, і відповідно не передбачає для них сидячих місць.

Хочеш концерт - організуй його сам

Подібний “гіг” 7 листопада влаштовували у Києві учасники лейблу. Для Delirium це був перший панк-концерт за межами Слов’янська, якщо не враховувати минулорічний виступ на фестивалі в Урзуфі. Там виступали ще три гурти, окрім слов’янського: Povod з Запоріжжя, Мулька з Харкова та corn wave з Києва.

“Усе було влаштовано силами учасникiв лейблу. Зібралися, виступили. Усі задоволені, усі щасливі. Народ прийшов, потанцював”

Вокаліст каже, що у теперішніх умовах складно влаштувати концерт, бо червона зона, карантин та обмеження. А в будь-який інший час це не проблема, особливо у великому місті. Там багато клубів з апаратурою.

“Приходь, давай гроші і домовляйся. Це у нас тут складно, у нас немає ніяких умов”

Вартість організації концерту залежить від клубу - хтось готовий взяти за оренду три тисячі, хтось - півтори, а дехто - усі 7 чи 10. Щодо нещодавнього “гігу”, то там вартість квитків була 100 грн. Прийшло близько 70 людей. Хоча вже зараз навіть такі заходи не влаштуєш, бо карантин пожорсткішав.

Музиканти зізнаються, що публіка у столиці та у Слов’янську дуже відрізняється. 

“У нас люди сидять як трупи. Вони до такого жанру ще не готові, хоча він існує більше 40 років. Хоча знаходяться ті, хто каже: о, схоже на “Технологію”, схоже на Depeche Mode. Ті, хто помолодше, порівнюють з “Молчат дома” (прим. авт. білоруський пост-панк гурт) А в Києві видно вогонь в очах, люди реагують”.

Записати якісний альбом можна і вдома

За свій відносно недовгий період існування гурт встиг вже записати три повноформатних альбоми. Їх можна послухати на всіх доступних музичних майданчиках, зокрема на Spotify, Sound Cloud та Youtube. Для того, аби розмістити свій реліз на якомусь майданчику, необхідно зареєструватись на спеціальному агрегаторі, завантажити туди свої пісні та обкладинку до них. Також від обраного агрегатора залежить, чи треба платити за розміщення музики на різних ресурсах. Далі пісні проходять модерацію та розсилаются на різні платформи. Вартість релізів для цифрового придбання також призначає той, хто їх публікує. Головне, щоб музика була якісно записана, без порушень прав та “нецензурщини”.

- Я бачила, на YouTube Music є пісні із позначкою “контент для дорослих”

- Так, але ти повинен це вказати попередньо. І не факт, що хлопець років 16 знайде цю пісню із позначкою, якщо увіб’є її у пошуковик. YouTube за цим суворо стежить, - пояснює гітарист.

Від публікації музики плавно переходимо до процесу її написання. Кожен з гурту робить начерки протягом певного періоду. Потім музиканти ними діляться, хтось може щось доповнювати. Іноді навіть нічого змінювати не треба, і пісня подобається усім трьом. 

У будь-якому випадку, кожна пісня узгоджується колективно. Буває так, що композиція не підходить до альбому за настроєм чи концепцією.  Тому її якось відкладають на наступний раз. Зазвичай концепція альбому обирається стихійно: назбиралося декілька “темних” пісень - отже, альбом буде темний.

“Наприклад, альбом темний, а пісня, ну не радісна, звісно, а більш лірична чи електронна, чи просто не “вливається” в картину. Ми намагаємось робити концептуальні речі, щоб слухач повністю занурювався”

- Якщо придумується щось веселе - краще це випустити окремим синглом, - пояснює вокаліст.

- Ти кажеш “веселе”. Із того, що я чула, у вас не помічається веселого, - кажу зі сміхом.

- Веселе - це не сильно темне, не дарквейв. Це те, що грають на більш високих нотах.

Не можна заздалегідь вгадати, скільки часу займе запис. Для нового альбому Post Factum вокальні та гітарні партії записали за три дні. Окремий процес - зведення та мастеринг музики, тут швидкість залежить від звукорежисера.

“Ми записували у Слов’янську, вдома. У нас є гарний друг, Микита, він займається зведенням звуку. Зараз вдома записуватись досить зручно, бо все, що тобі потрібно - це звукова карта, яка коштує копійки, особливо якщо бу-шна. Мікрофон, котрий коштує пару тисяч гривень. І на OLX можна безліч гітар знайти”

Хоча музиканти кажуть, що і справжні інструменти зараз можна замінити спеціальним програмним забезпеченням. Існує багато плагінів (прим. додаток, незалежний модуль до основної програми), які емулюють звук - не відрізниш від справжнього. Грубо кажучи, гітарну партію можна “наклацати на клавіатурі”, використати потрібний плагін - і воно звучить як живе, навіть краще. 

“Якщо розібратися, то все можна робити самотужки, і ніхто не зрозуміє різниці - жива це людина грає, чи хтось сидить пару годин увечері на комп’ютері “клацає”

- Тобто не можна сказати, що запис альбому - це дороге задоволення?

- Взагалі недороге, - каже Іван.

- Дивлячись де записувати, - додає басист Олександр, - якщо на студії, навіть із людиною професійною, це буде дорого.

- Але якщо там сам у всьому розбираєшся, це коштуватиме кілька тисяч гривень.

Хочеш кліп  - також зніми його сам

Гарний кліп також можна зняти за відносно невеликі гроші, якщо мати потрібні навички. У випадку Delirium їх має Олександр, саме басист їх зйомкою і займається. Каже, що головне - цікава ідея та гарні актори. Пригадує, що під час зйомок останнього на сьогодні кліпу постійно виникали якість проблеми. Ніяк не вдавалося зробити просту історію, оскільки у когось зі знімальної команди постійно не співпадали графіки, щось зривалося. Фактично короткий кліп розтягнувся на три тижні, при цьому більшість часу пішла на пошуки, перемовини, домовляння. 

“Це виробниче пекло. Самі зйомки зайняли 5-6 днів. За сюжетом дівчина та хлопець приходять на концерт прямо сюди (прим авт. у БК Карла Маркса), збирали масовку, щоб створити ефект концерту. Збирали людей зі всього світу. На щастя, все вдалося”, - говорить Олександр.

Мозок - не флешка, “гарячі” ідеї забуваються швидко 

Виявляється, що за тексти в гурті відповідає дві людини - Іван та Роман. Вони пишуть окремо, не лізуть один до одного. Максимум втручання у текст - це виправлення орфографії, тавтології. Двоє людей не можуть бути соавторами однієї пісні, тому що в кожного своє бачення. Головне - записати кудись ідею пісні, як тільки вона прийшла у голову. 

“Я вже стикався із тим, що от їду я у маршрутці, щось мелодія мені придумалася. І поки доїжджаю - мені нікуди її ані наспівати, ані записати, - я просто про неї забуваю, вона пропала. Дуже маловірогідно, що вона колись до мене повернеться”

Ідеї пісень, як і концепція, народжуються стихійно. У певний момент є якийсь, так би мовити, подразник, який змушує миттєво виплеснути свої думки щодо нього.

“Немає чогось типу: “от мене хвилює вбивство корів, напишу я пісню про корів. Хоча є пісня “Изоляция” про коронавірус. Але, гадаю, тільки лінивий не написав пісню про коронавірус”

Музична освіта: не обов’язково, бажано, необхідно

- Щоб створювати музику, музична освіта потрібна? - озвучую питання, яке цікавить багато кого, хто збирається спробувати

- Ні. Я ніколи не вчився і просто пишу, як відчуваю, - відповідає Олександр

- Бажано дуже. Я взагалі нічого не знаю у плані музичної освіти. У мене це якось із душі йде. У нас є Рома, котрий на цьому розуміється і все відкорегує, якщо десь щось не так, - говорить вокаліст.

- Рома, а в тебе, я так розумію, в єдиного музична освіта?

- У мене в школі просто був музичний профіль. Ми співали в хорі, грали на сопілці. Що таке ноти та тональності я знав. А потім, коли все це знадобилося, я почав сам у все вникати, - згадує гітарист.

Трійця зізнається, що бувають моменти, коли відчувається брак музичної освіти. У такому випадку допомагає інтернет. Це не стає перепоною у записі пісень, а, скоріш, просто виникає бажання зробити щось нове та поекспериментувати. 

На думку музикантів, займатися музикою в Україні не прибутково, а, скоріш, навпаки. Доводиться вкладати свої ресурси, гроші, час. 

Заробіток на андеграундній музиці: “Це ж не концерт Вінника”

“Це ж андеграунд, а не концерт Вінника. Ми не ставимо за мету розбагатіти, робимо для душі, для себе. Для мене музика - це все, це спосіб показати свій світ людям” - продовжує вокаліст, гітарист із ним погоджується.

Раптом бесіда переходить до досить філософської теми сприйняття людьми чийогось внутрішнього світу.

- У нас взагалі люди дуже дивні.

- Ти маєш на увазі Слов’янськ чи Україну в цілому? - уточнюю

- В усьому світі. Вони упереджені, люблять ярлики, рамки. Не кожен захоче зазирнути до тебе в душу - тут на допомогу приходить музика.

- Як гадаєте, у нас в країні є попит на темну музику?

- Так, люди сумують, у будь-якому випадку. Але це є андеграунд, - знову акцентує увагу Іван із посмішкою, - а наверху танці, веселощі. І це добре, тому що якби наша музика була б популярною, то усі б вже давно пострибали з даху.

- Тобто повинен бути баланс.

Тут не можу не помітити, що поведінка гурту у повсякденному житті відрізняється від сценічного образу. У відповідь хлопці пояснюють, що на сцені їм не доводиться одягати маску, щоб виглядати переконливо - вони просто живуть із цим світовідчуттям, а на сцені простіше звільнятися від нього.

Після ліричного відступу розмова знову повертається до заробітку на музиці. Вокаліст каже, що заробляти, все ж таки, можна. Але є декілька умов: постійно влаштовувати концерти, знайти гарного менеджера, постійно розвиватися, нарощувати публіку, зацікавлювати людей. 

Коли є публіка, є затребуваність серед слухачів. Є затребуваність серед слухачів - є їх потреба у концертах. Є потреба у концертах - ти завжди впевнений у тому, що на тебе прийдуть люди, і ти якусь копієчку заробиш чи, принаймні, проїзд відіб’єш. Ось така проста схема. Тут одразу на думку спадає, що англомовні пісні допомогли б розширити коло слухачів, але Delirium не збираються цього робити.

“У мене жахливий акцент, я не зміг би нормально заспівати англійською мовою. А у мене по життю така позиція, що краще взагалі ніяк, ніж як-небудь” - зізнається вокаліст.

Поки що музика не є основним джерелом доходу музикантів, і поза темною сценою є звичайна робота. Іван - контент-менеджер, Олександр - оператор та відеомонтажер. Роман - студент медичного університету. Гітарист, а за сумісництвом ще й майбутній медик, каже, що встигає поєднувати навчання та музичну діяльність.

У найближчих планах гурту - записати сингл сумісно з друзями з лейблу, зняти новий кліп ближче до квітня. Далі - знову працювати над новим матеріалом, а колись у майбутньому - записати музику на матеріальному носії (диск чи касета).

Коли розмова добігає кінця, ми разом з музикантами збираємося та виходимо зі студії у темний коридор будинку культури. На виході ми прощаємося із суворим сторожем. Вже на вулиці я ще раз кидаю оком на новенький щойно відремонтованій стадіон ім. Скиданова, який стоїть просто навпроти обшарпаного будинку культури. Вкотре дивуються їх підкресленому контрасту і думаю: “То ось де живе слов’янський андеграунд”.