Ветеран "Шахтаря", ідеолог українського самостійництва та естрадна співачка. Історії невідомих слов’янців

Історія міста - це не тільки історія будівель, природи чи подій. Це також історія людей, які народилися або жили у цьому місті.

Ми вирішили зібрати декілька не дуже відомих, але цікавих осіб, які народилися або жили у Слов’янську. Ті, про кого ми розповімо, не сильно популярні серед міста особистості, але, безумовно, варті уваги.

У попередньому матеріалі ми розповіли про п’ятьох слов’янців з цікавою історією. Цей матеріал можна подивитись тут: Французька акторка, підполковник в УНР та художник. Історії невідомих слов’янців

Сьогодні ми розповімо ще про трьох людей, які народилися, або якимось чином пов’язані із нашим містом.

Михайло Соколовський

Соколовський Михайло - народився 15 листопада 1951 року в Слов'янську. Був вихованцем слов'янського футболу (тренер - В.К. Куц). Виступав за «Авангард» (Краматорськ), СКА (Київ), СК «Чернігів» (Чернігів), «Металург» (Запоріжжя), «Кристал» (Херсон, граючий тренер).

Срібний призер чемпіонатів СРСР 1975, 1979. Бронзовий призер чемпіонату СРСР 1978. Володар Кубка СРСР 1980, 1983. Фіналіст Кубка СРСР 1978, 1985, 1986. Володар Суперкубка СРСР 1984. Член клубу ім. Г. Федотова (103 голи). Володар призу «Вірність клубу» (400 ігор, зіграних у складі одного клубу).

Багаторічний капітан команди, найтитулованіший футболіст «Шахтаря» в період радянського футболу. За "Шахтар" виступав в 1974-87 роках. Нині - голова Ради ветеранів ФК "Шахтар".

Починав ігрову кар'єру у друголігових командах: «Авангард» Краматорськ, згодом СКА Київ, де він відбував військову службу, і СК «Чернігів». У перші роки для юного гравця кумиром був Валерій Лобановський, який відмінно «підрізав» м'яч та надавав йому несподівану траєкторію. Ще з дитячих років Соколовський захопився таким виконанням подач і завдяки багатолітнім тренуванням вже виконував такі паси майже досконало.

Дуже успішним у плані футбольного росту став сезон 1973 у першоліговому «Металурзі» (Запоріжжя), після якого Михайло Соколовський став одним з ключових футболістів клубу і почав отримувати запрошення від багатьох команд: «Зеніту» (Ленінград), «Дніпра», київського «Динамо» і московських клубів. Півзахисник вибрав донецький «Шахтар» — однією з причин було просто те, що футболіст родом із Донеччини. У «Шахтарі» й пройшла переважна більшість його кар'єри.

Прихід Соколовського в "Шахтар" збігся зі зміною наставника — новим керівником став Володимир Максимович Сальков. Саме з його іменем будуть пов'язані успіхи «Шахтаря» у середині 1970-х років (пост головного тренера він покинув у 1978 році). У 1975 році донеччани стали «срібними» призерами чемпіонату СРСР, що дало змогу команді вперше в історії виступити в єврокубках (у Кубку УЄФА), а центральний півзахисник «Шахтаря» увійшов до списку 33 найкращих футболістів країни.

Кінець 70-х років став дуже успішним для донеччан — «бронза» чемпіонату і фінал Кубка СРСР у 1978 році, віце-чемпіонство у 1979 році. Це «срібло» стало найвищим досягненням «гірників» за всі чемпіонати Радянського Союзу. Донецька команда, яка ще на початку 60-х рр. здобула славу кубкового бійця, виграла Кубок СРСР у 1980 та 1983 роках і входила до фіналу у 1985 і 1986 роках. У «Шахтарі» Соколовський, можливо, не став зіркою радянського футболу, оскільки команда не була лідером чемпіонату, зате після 1987 року півзахисника відзначили нагородою «Вірність клубу» — за найбільше зіграних матчів серед усіх футболістів команди (400 ігор у вищій лізі за «Шахтар»). Тричі входив до списку 33 найкращих футболістів СРСР (1975 — 3 місце, 1982 та 1983 рр. під № 2)

Як на футболіста середини поля, Михайло Соколовський багато забивав, ставши найкращим бомбардиром клубу в історії виступів у першостях СРСР — 87 м'ячів. Зумів поєднати вміння допомагати нападникам та самостійно бити по воротах. Від 1981 до 1987 року — капітан «Шахтаря» (Донецьк). Зумів увійти до символічного Клубу ім. Г. Федотова для гравців, які забили понад 100 голів у вищій лізі, Кубку СРСР та єврокубках.

Закінчував виступи у друголіговому «Кристалі» (Херсон) як тренер-гравець.

Наразі він входить у ветерани "Шахтаря". За його коментарями стосовно гри гірників часто звертаються різні ЗМІ.

Елеонора Скиданова

Елеонора Сергіївна Скиданова народилася 24 серпня 1982 у місті Слов’янськ Донецької області - естрадна співачка, соліст-вокаліст Академічного ансамблю пісні і танцю Міністерства внутрішніх справ України, заслужена артистка України, лауреат міжнародних та національних конкурсів.

У 2001 - 2011 роках артистка-вокалістка Державного академічного ансамблю пісні і танцю внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, при цьому у 2004 році – закінчила Київський національний університет культури і мистецтв, а у 2008 році – закінчила Національну академію внутрішніх справ України.

У 2007 році Указом Президента України від 20.08.2007 № 718/2007 Елеонорі Скидановій присвоїли почесне звання Заслужений артист України.

Співачка виступала на багатьох важливих концертах і зустрічах. Серед відомих: виступи на день міст Києва, Донецька, Миколаїва. У свій час також виступала на святковому концерті присвяченому футбольному клубу "Динамо".

З 2012 року перебувала на державній службі в Київській обласній державній адміністрації. У 2014 році виїхала з донькою до Канади, місто Торонто, де вийшла заміж. Наразі співачка активно гастролює, співаючи пісні перед українською діаспорою в Канаді. 

Елеонора Скиданова неодноразово брала участь у концертах та урочистостях на вищому державному рівні, присвячених Дню міліції, Дню Збройних Сил України, Дню внутрішніх військ, Дню Перемоги, річницям визволення України від фашистських загарбників, інших концертних та благодійних заходах, у тому числі перед миротворцями в Косово. Пісні та відео-кліпи пісень у виконанні співачки неодноразово транслювалися на каналах центрального телебачення та радіо, хоча і не є широко популярними.

Микола Міхновський

Здавалося б, як ідеолог українського самостійництва, член Братства тарасівців та засновник Української народної партії пов’язаний зі Слов’янськом? 

Але є і у цього чоловіка невеличкі зв’язки з нашим містом. Почнемо з історії.

Микола Іванович Міхновський (народився 19 [31] березня 1873, помер - 3 травня 1924) — ідеолог українського самостійництва, адвокат, публіцист. Діяч Української Республіки і організатор її війська, збройних сил. Представник священницького роду Міхновських. Народився у селі Турівка, Полтавська губернія, Російська імперія. Член Братства тарасівців, засновник Української народної партії (1902), один із лідерів Української демократично-хліборобської партії, член Братства самостійників. Один з популяризаторів словосполучень «козаки-українці» і «українці-козаки» в якості назви і самоназви представників українського народу. Прихильник розпаду Російської імперії і перетворення її на спільноту пов'язаних спільною історією країн і народів. Автор брошури «Самостійна Україна» (1900), підготував проєкт Конституції (1905). 

Все те, чим займався діяч, ми перерахували на початку. І все ж, головною його метою було поширення національної ідеї серед українців. Всіх українців. 

То ж, як Микола Міхновський пов’язаний зі Слов’янськом?

Останні п'ять-шість років перед Першою світовою війною Міхновський присвятив пропаганді національної ідеї серед тих кіл, які досі були далекі від українського руху, а саме серед промислових та хліборобських кіл Слобожанщини та Донецького басейну і брав участь у організації соляних промислів у Слов'янському районі на Донбасі.

Під впливом визначного теоретика українського націоналізму ідеєю створення самостійної Української держави загорілися безліч мешканців Слов’янська, в першу чергу – з числа інтелігенції та підприємців з промислових і хліборобських кіл.