Підняв український стяг над Слов’янськом. Історія військового, який звільняв місто від терористів у 2014

Історія військового, який підіймав у Слов’янську український стяг.

Іван Журавльов - той самий військовий, який піднімав український прапор над Слов’янськом 5 липня 2014 року у День звільнення міста від проросійських терористів.

Чоловік зараз очолює спілку ветеранів АТО на Черкащині, але на початку гарячого 2014 року став до захисту українських територій. Першим звільненим містом російсько-української війни став Слов’янськ, а Іван був серед тих, хто заводив колону українських бійців до звільненого міста.

Одразу після Майдану, коли формувався 1 батальон Національної Гвардії, чоловік не зміг потрапити до лав захисників, якраз тоді у лікарні проходив лікування через отримані під час Революції Гідності травми. Одразу після того, як почав формуватися новий батальон, Іван з товаришами записалися до другого добровольчого батальону Національної гвардії.

До цього чоловік мав певний досвід, проходив службу в Афганістані.

Під час боїв за Слов’янськ Іван та його підрозділ виконували різні завдання: знаходилися на блокпостах біля Слов’янська (Билбасівка, 3-1 блокпост на Словкурорті), також біля блокпостів збирали розвіддані.На той момент про Слов’янськ Іван знав небагато. Головне те, що місто захопили терористичні угрупування, укріпилися там.

Коли військові приїхали на околиці Слов’янська, стало відомо, що під містом ведуться серйозні бої. Багато жителів розповідали, що відбувається безпосередньо всередині міста, навколо нього. Підрозділ проводив обстеження територій, збирали розвіддані та передавали їх командуванню.

На територію Слов’янська військові заходили ще напередодні його звільнення, тому те, що відбувалося там, вони бачили на власні очі.

"На той час у 2014 році було тяжко зрозуміти, що таке війна і як таке могло взагалі статися. Мирне населення не змогло зорієнтуватися у події. Частина людей, всім відомо, підтримали дії ворога, інша частина - підтримувала дії України".

Коли підрозділ Івана перебував в районі Билбасівки, було видно, що весь Словкурорт заполонили проросійські війська, вели звідти обстріли. Чоловік згадує, що було чітко видно, звідки і куди стріляли. Під час однієї засідки українські військові побачили, як нони терористів вели обстріл по позиціям українських військових, у той же час розвертали гармату і вели обстріл по своїх територіях.

Іван припускає, що це робилося для того, щоб переконати цивільних людей, що по мирному населенню стріляє українська армія. І такі випадки були нерідкими. У своїх спогадах для фільму “84 дні” декілька людей пригадує, як на їх очах сепаратисти стріляли по своїм же територіям.

Дивіться: До Дня звільнення Слов'янська. Фільм-спогад "84 дні"

Окрім того, є відео, на яких місцеві жительки просять, щоб терористи не вели вогонь з житлових районів міста. Не секрет, що такими діями сепаратисти провокували українську армію на відповідь. Озброєні конфлікти з сепаратистами траплялися часто. На блокпостах, де стояв Іван з іншими українськими військовими, часто були обстріли. Були постійними спроби захопити українські блокпости. 

Коли вже були зібрані розвіддані про те, що ворог залишив Слов’янськ, командуванням української армії було прийнято рішення створити колону військових для заходу в місто. Було багато замінованих шляхів, підірвані мости. Треба було шукати безпечну дорогу. Розвідники, які періодично перебували в окупованому місті, знали, як і куди треба йти.

Колону військових, яка заходила у вже звільнений Слов’янськ, очолили герой нашої історії Іван Журавльов та ще один військовий Василь Ковальчук. Колону завели прямо в центр Слов’янська.

Коли українські військові увійшли до Слов’янська, частина мирного населення боялася виходити на вулиці. Вони практично поховалися. Багато хто був наляканий розповідями про карателів, які будуть вбивати і знущатися над звичайними цивільними мешканцями Донбасу.

Колона військових на чолі з Іваном підійшли до приміщення міської адміністрації, тоді там поруч було декілька цивільних людей і міліціонер. Він охороняв приміщення і не знав, що відбувається. Коли українська армія біля приміщення запитала у міліціонера про замінування, той нічого не міг сказати. За допомогою місцевого міліціонера українська армія пройшла на дах міської ради, щоб зняти прапори так званої “ДНР” та повісити над будівлею прапор України. У цей же час вони спостерігали за його реакцією і зрозуміли, що чоловік дійсно нічого не знав. Замінувань не було.

Військові вже на даху зняли прапори “ДНР” (їх було три штуки, згадує Іван) і підняли український прапор, який до того вже підписали (Другий батальйон Національної гвардії України). Так над міською радою Слов’янська замайорів український стяг.

Було велике здивування, розповідає Іван, коли під час підняття українського прапору над міськрадою Слов’янська, вони почули вигуки від місцевих жителів. Вони кричали “Слава Україні”.

“Було надзвичайно приємно чути ці вітання з боку саме жителів міста Слов’янська”.

Іван згадує, як вже у Слов’янську до військових підійшли дві жінки, які просили допомогти розшукати їх чоловіків. Їх сепаратисти забрали до себе, щоб ті рили окопи. Коли вороги вийшли зі Слов’янська, чоловіки зникли. Чи знайшли тих чоловіків, Іван досі не знає.

Щодо того, які відчуття були у військового під час звільнення міста, Іван говорить так:

“Відчували, що це наша перемога. Перемога добра над злом. Тому що ворог утримував місто в заручниках, місто натерпілося від ворога. І коли нам випала честь підняти цей прапор, відчуття було неймовірне. Відчуття радості за те, що перемога у Слов’янську відбулася. Наступною буде перемога на всій території України”.