Ми там були не заради крові, а заради змін. Історія двох слов’янців, які були на Майдані

Історії з Майдану розповідали вже тисячі разів. Все, що відбулося, давно обросло подробицями, а в деяких випадках - і легендами. До річниці початку Майдану, ми поспілкувалися з тими, хто безпосередньо був учасником Революції Гідності.

Коли кажуть, що на Майдані не було людей з Донбасу, ми розуміємо, що це неправда. Адже вони є серед нас. Історії слов’янців, які стали учасниками Революції Гідності.

Сергій Лілеєв

Коли розпочався Майдан, був у Слов’янську. Дізнався про його початок зі ЗМІ та від своїх друзів - київських свободівців. Протести я повністю підтримував. Мене обурювали дії тодішньої влади - відмова від курсу співпраці з Євросоюзом та згортання демократії, встановлення авторитарної влади. На підтримку Майдану вийшли люди в Донецьку. Це були щоденні зібрання та мітинги. Я почав приїздити туди на вихідні, підтримувати своїх друзів-однодумців. Мені важливо було, щоби вся Україна бачила, що донеччани підтримують демократію та співпрацю з ЄС. 

У січні на запрошення євромайданівців Донецька з концертним виступом приїхав гурт “Гайдамаки”. Я зі свободівцями Донецької області забезпечував охорону цього заходу. 

Згодом, разом з такими ж противниками діючої влади, влаштовували акції на підтримку Майдану у рідному Слов’янську. 

В Київ я поїхав 30 грудня та залишився на декілька днів. Новорічну ніч провів на Майдані. Перебував в КМДА та прес-центрі Будинку Профспілок, де займався організаційними питаннями. Актив Донецької області був потужно представлений в столиці. Це були представники політичних партій, громадських організацій, та небайдужі мешканці Донеччини. Над Майданом панувала віра в перемогу демократичних сил.

Наступного разу приїхав на політраду 21 січня. Був присутній у суді, коли обирали запобіжний захід журналісту з Бахмута, Андрію Лозі. Він був першим арештованим на Грушевського. Обвинувачували у масових заворушеннях. З початком війни на сході він служив у батальйоні “Січ”, перебував у Слов’янську після звільнення міста. Засідання було призначено на 17:00 (при тому, що суд працював до п’ятої), але розпочалося приблизно о восьмій вечора. Тому я не встиг повернутися на відзначення Дня Соборності у Слов’янську. Ночував у знайомих, за що їм дуже вдячний. Андрія звільнили тільки 27 січня. 

Після втечі з України колишньої влади по всій Україні були організовані скорботні заходи по загиблим на Майдані. Так у Слов’янську: 23 лютого ми організували вшанування загиблих від рук кривавого режиму. 

Потім, з початком російсько-української війни, організовували заходи за єдину Україну. Наш захід був проанонсований на 15 березня. 

14 березня в Донецьку під час мітингу був вбитий голова прес-служби Донецької обласної організації ВО “Свобода” Дмитро Чернявський. 

Але, незважаючи на небезпеку, все одно ми провели свою акцію 15 числа. 

Олександр Марущенко

На Майдан я поехал потому, что захотел сам узнать, что же происходит там на самом деле. Было много сплетен, поэтому хотелось узнать правду.

Когда начался Майдан, всем нам хотелось изменений. Потому что к власти пришел Янукович, а это бывший бандит. Бывших бандитов не бывает. Они начали захватывать и подминать бизнес, начала меняться политическая ситуация в стране. Я не хотел оставаться к этому равнодушным.

Когда разорвана цепочка между депутатами и народом, это уже не демократия. Это может привести к тоталитарному режиму. Связь низов и верхов была потеряна. 

Люди, которым было не все равно, подключились к Евромайдану. Когда был разгон студентов, избиение студентов, тогда начался настоящий Майдан.

В нашем регионе (Донецкая область) эти понятия были перевернуты. Потому что поджали информацию, что это все устроили “бэндеры”, что это американцами нанятые люди. 

Когда я приехал в Киев, увидел тысячи силовиков. И, конечно, на Майдане было много людей. Нас там встречали, помогали размещаться тем, кому негде было остаться. 

Я хотел узнать, поддержать. Протест мы выражали лозунгами. Никаких провокаций или эксцессов. 

Проанализировав ситуацию сейчас, я могу сказать, что если бы была команда разогнать Майдан, его б разогнали в течение одного часа. С трех сторон стояли баррикады, с четвертой - их не было. Метро работало. Все, кто приезжал, могли свободно выйти на Майдан и оказывались прямо возле сцены.

Атмосфера на Майдане была доброжелательная, ощущалось необыкновенное чувство приподнятости, воодушевления. Будто это друзья собрались. Киевляне, которые приезжали туда, приносили медикаменты, одежду, продукты. Прямо там, на Майдане, готовили еду и раздавали всем, кто хотел есть.

Когда я в начале января был на Майдане, вооруженных столкновений там не было. За этот период мы ходили к Администрации Президента с лозунгами. Но все было мирно и тихо. Тогда силовики не вмешивались. 

Запомнилась доброжелательность людей, которые там находились и всеобщее желание изменений. Это чувствовалось. У нас такого не было. Да и не могло быть.

Отсюда (прим. из Донецкой области) массово отправлялись люди на Антимайдан. Многие из них быстро разочаровывались. Антимайдан был в Мариинском парке. Там был забор, их охраняли, не выпускали. Некоторые перелезали через забор и приходили на Майдан Незалежности. Там видели, что происходит, убеждались, что ничего такого, о чем им рассказывали, не происходит. Они и ели тут. Я с ними разговаривал. Они рассказывали, кто из Макеевки, кто из Донецка. Рассказывали, что их с работ принудительно отправляли, что их обеспечивали сухими пайками и водкой. Плюс оплачивали проезд туда и обратно.

Говорят, что из Донецкой области не Евромайдане людей не было - это не правда. Когда я приехал на Майдан, сразу же увидел палатку Донецкой области. Зашел туда, пообщался, познакомился. Тех, кто хотел, регистрировали. Некоторых из тех, кто там был, я уже знал.

С Майдана я возвращался с надеждой, что, все-таки, люди будут услышаны, что демократия победит, что направление Украины будет европейским. Как оказалось, жадность и алчность победила. 

Я думаю, что все, что было на Майдане, прошло не даром. Но жалко людей, которые погибли. Непонятно и до сих пор, как эти расстрелы прошли на Майдане, затем был Иловайский котел, Дебальцевский котел. Ответов на это пока нет и на сегодняшний день. Кто виноват? Почему произошли эти трагедии?

Хотелось бы для людей нашего региона объяснить, что те, кто поддерживал Майдан, хотели не кровопролития, а изменений. Власть должна принадлежать народу, а депутаты должны контролироваться людьми. Не наоборот.