Річниця загибелі військовослужбовця зі Слов’янська Романа Напрягло. Спогади

26 лютого 2017 року - дата загибелі захисника України зі Слов’янська Романа Напрягло. 

Двадцятирічний хлопець загинув від кулі снайпера, намагаючись врятувати товариша. У Романа залишилися батьки та маленька сестра. 

З самого дитинства хлопець проявляв любов до Батьківщини. Мама Романа, Олена, говорить, що цим пішов у свого батька. Під час окупації Слов’янська Роман підтримував українських військових. Навчався в СКНАУ, одразу знав, що після навчання піде служити, захищати свою країну. 

До річниці загибелі Романа Напрягло зібрали спогади тих, хто був з ним поруч. 

"Мне очень тяжело об этом писать, после того, как Рома погиб, на меня находило периодически и я заливался слезами иногда в людных местах, люди на меня таращились. После его гибели я начал принимать очень сильные антидепрессанты и чуть было не потерял себя. Контузии и нервы, непрекращающиеся головные боли, горы обезболивающего. Я тяжело это пережил. Мы не были лучшими друзьями, но я никогда его не забуду. Мы вместе с Ромой и ребятами праздновали его последний день рождения. Беседовали с ним в нарядах и я очень чётко помню последний день. Я познакомился с Ромой на Урзуфе в шестнадцатом году. Первое впечатление - я подумал, что этот парень опытный малый, подкован в тактическом снаряжении и, видать, сталкивался с войной не понаслышке... Некоторые ребята, с которыми я тогда общался, уже успели повоевать. Кто в правом секторе, кто в Азове. Это потом я уже узнал, что Ромчик состоял в "Соколе" и был искренним патриотом, как и вся его семья. Тогда я видел серьёзного парня с детскими чертами лица и румянцем на щеках. Он действительно был серьёзен в вопросах подготовки и обучения, но бы весёлым и добродушным в общении у костра. Мне запомнилось, что он был отлично экипирован, в то время, когда мы выглядели поголовно как слоны)))) Чувствовался опыт. В общем и целом, я бы в жизни не сказал, что парню нет ещё двадцати. Это были первые впечатления о человеке, дальше будет уже первый обстрел и война. Я напишу об этом в следующий раз", - поділився спогадами Ігор Міщенко, друг і побратим Романа.

"Познайомились ми після деокупації Слов'янська на недільному віче. Потім продовжували спілкування і в технікумі. Наприкінці навчання вирішили разом піти служити до морської піхоти, і, завдяки Ромчику, я потрапив до того підрозділу, до якого хотів. Потрапили до одного взводу, а згодом на одну позицію. Одним із яскравих моментів було, коли я зробив те фото, яке зрештою використали на меморіальній дошці. Тоді було холодно і тільки пройшов дощ, ми копали нову позицію і доводилося чергувати вечорами і ночами... І в ході певних обставин ми пішли з Романом вдвох, хоча нас мало бути щонайменше четверо. Це був один з його крайніх вечорів наодинці зі мною", - розповів Дмитро Федишин. Разом з Романом вони вчилися в СКНАУ, згодом разом пішли на війну, були в одній бригаді.

"Усмішка, рум'янець, добрі очі — перше, що спливає у спогадах про Ромчика. Він був серед перших, хто повертав Слов'янську українське обличчя. Я не можу згадати, як ми познайомилися, але, коли дивлюся фото з тих років...Він скрізь із нами. Жовто-блакитні мости, патріотичні автопробіги, мітинги, парад Вишиванок — ми разом, уся активна молодь. Ромчик приєднався до «Слов'янської Січі», тоді ми з ним почали спілкуватися ближче. Навіть їздили разом до Львову. Багато фотографувалися, сміялися, знайомилися з визначними місцями міста. Доброзичливий, відповідальний, мовчазний хлопчик. Він не любив багато говорити, але кожен його вислів — по справі. І завжди усмішка... час минув, я переїхала до іншого міста. І якось він мені написав, вітав із прийдешніми зимовими святами. Сказав, що їм передали мандаринів. Я тоді не зрозуміла, кому і куди, бо не знала, що Ромчик пішов на фронт. Не спитала...більше ми не бачилися. Світла душа, ЛЮДИНА", - так згадує подруга Романа Ївга Біла.

"З Ромою ми познайомились в період Революції Гідності. Йому тоді було всього 16 років, але вже був дуже завзятим хлопцем. Саме він був одним з ініціаторів акцій за Україну напередодні окупації Слов'янська. Ніколи не боявся показувати свою життєву позицію. До кінця травня 2014 року ми малювали синьо-жовті прапори на стовпах вулиць вже окупованого міста. Для нього це було дуже важливо - показувати іншим мешканцям, що вони не покинуті напризволяще. Малювали, хоч і усвідомлювали, що ризикували життям на той момент. Після звільнення Слов'янська вже всі разом фарбували мости. Тоді нам вдалося зібрати дуже багато людей. Можна сказати, що та акція стала точкою відліку для патріотичної громади міста - однодумці перезнайомились між собою, започаткувались нові громадські організації, нові традиції. Далі Рома з друзями утворили у місті Всеукраїнську молодіжну патріотичну організацію "Сокіл". Саме вони організували перший смолоскипний марш, на той момент до дня Героїв Крут. Зараз це вже стало традицією. Постійно волонтерив, їздив на бойові позиції. Завжди знав що робив і для чого, без жодного сумління чи остраху", - згадує про Романа Напрягло Сергій Лілеєв - знайомий Ромчика, колишній військовослужбовець. 

Своїми думками, хвилюваннями, історіями про Романа Напрягло поділилися і його батьки. Їх спогади та спогади знайомих Романа дивіться у відео: