Сьогодні вшановують воїнів-інтернаціоналістів. Спогади учасника бойових дій зі Слов’янська

Відповідно до Указу Президента України від 11.02.2004 року, 15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.  

Цей день приурочений річниці виведення військ СРСР з Афганістану. Події відбулися 30 років тому. 

За час війни в Афганістані участь у бойових діях взяли близько 150 тисяч українців, з них - 606 мешканців Слов‘янська та Слов‘янського району, 22 людини загинули.

Як розповідає учасник бойових дій у Афганістані Олександр зі Слов‘янська, у 1984 році, коли йому було 18 років, він отримав повістку на проходження строкової служби у Радянській армії ( на той час проживав у Харківській області). Про те, що через 3 місяці він опиниться у центрі бойових дій, навіть не здогадувався. 

З військкомату молоді призовники поїхали до Полтавської області на пересилку, а звідти через два тижні хлопці вже прямували в аеропорт Харкова. Там їх чекав літак на Казахстан. Саме тоді вже прийшло розуміння, що попереду війна. 

У Казахстані хлопцям повідомили, що вони прибули на курси подготовки водіїв для служби в Афганістані. Близько трьох місяців бійці вивчали матеріально-технічну частину вантажного автомобіля, проходили нічні марші зі стрільбами та імітацією нападу на колону, навчалися водити автомобіль ГАЗ-66 у гористій місцевості. Тут і відбулась урочиста присяга.

По закінченню навчання Олександр отримав дозвіл на управління автомобілем ГАЗ-66, що і зазначили у військовому квитку. 

Після навчання бійців відправили потягом на кордон з Афганістаном, у місто Термез. Там вони переночували і відправились у Афганське місто Хайратон, звідки поїхали на постійне місце служби - м. Пулі-Хумрі ( Кілогайська долина). 

Тут Олександр пробув майже 2 роки, які не любить пригадувати. Перший рік ходили на бойові завдання у гори, де стикалися з ворогом - афганськими «душманами». Спочатку Олександр був коректувальником вогню артилерійської батареї, потім - водієм із забезпечення гарнізонів. 

Військова служба проходила важко, давався в знаки клімат. Ускладнювали перебування на чужині різні захворювання - тиф, малярія, гепатит А. Через неякісну воду багато хто страждав від недугів. Перебуваючи у госпіталі, Олександр вперше побачив,  як війна забирає молодих хлопців, яких доставляли у лікарню після бойових операцій. 

У 1986 році Олександр був демобілізований. Тоді у штабі військової частини у Пулі-Хумрі видали документи, до кордону бійці мали добиратися самостійно. У бік кордону їхали з колоною забезпечення, яка погодилася підвезти бійців. 

Повернувшись додому, Олександр розпочав нове, мирне життя, але спогади про війну завжди залишаються у пам‘яті. 

Попри те, що Україна визнала цю війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану, вояки-українці, котрі брали в ній участь, все одно прирівняні до учасників бойових дій та користуються відповідними державними пільгами, а пам’ятники учасникам війни не підпали до пунктів Закону про декомунізацію.

Афганська кампанія залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків.