Революція Гідності як символ свободи України. Річниця Майдану та Помаранчевої революції. Спогади

21 листопада в Україні офіційно відзначають День Гідності та Свободи України. Дата присвячена подіям, які відбувалися у Києві під час Майдану та Помаранчевої революції. 

Для багатьох мешканців України - це визначальні часи, які змінили нашу історію та свідомість багатьох українців.

"Рушієм стало бажання людей змінити систему влади, змінити країну на краще. Хтось вийшов за асоціацію з Європою. Хтось - щоб Україна не стала колонією Росії. Хтось - за демонтування корупційної системи влади", - Максим, 32 роки, учасник революцій 2004 та 2013-2014 років.

Тоді мешканці України вийшли з мирним протестом, щоб показати невдоволення діями влади. Першими учасниками протесту були студенти, яки висловлювали обурення через непідписання колишнім Президентом України Віктором Януковичем договору з Європейським Союзом. Після того, як до студентів силовики почали використовувати силу, на Майдан підтягнулися інші українці вже з метою поміняти владу в Україні.

"Ну яка тоді мета була. Європа - мета. Хотілося жити по-людськи. А ще сволоту вигнати звідти", - Микола, 67 років, учасник революцій 2004 та 2013-2014 років.

Саме тоді почали активно створюватися добровольчі рухи, об’єднуватися націоналістичні організації. Багато з них - учасники Помаранчевої Революції, яка відбулася у 2004 році. Обидві революції стали знакові в історії України.

"Під час Помаранчевої революції було піднесення, віра у те, що Україну чекає нова модернізована система влади", - Максим, 32 роки, учасник революцій 2004 та 2013-2014 років.

"Метою було створити Українську Соборну Самостійну державу", - Ярослав, 31 рік, учасник Революції Гідності.

У ніч на 30 листопада 2013 року спецпризначенці «Беркуту» отримали наказ розігнати протестувальників, які тоді ще залишалися на Майдані. "Беркутівці" під час силового розгону побили десятки активістів, переважно молодь. Частина протестувальників змогла знайти прихисток на території Михайлівського собору, який протягом кількох місяців був одним з оплотів революціонерів. За подіями на Майдані тоді стежила вся Україна. Більшість - через монітори телевізорів. Але після кривавого розгону студентів, до протестувальників почали долучатися люди зі всієї України.  

Учасниками Революції гідності стали люди зі всіх областей і міст України. Різного віку, статусу, положення, з різними способами життя, але єдиною метою - зробити Україну вільною і самостійною.

"В будь-якому поколінні є люди, які прагнуть змін", - Максим, 32 роки, учасник революцій 2004 та 2013-2014 років.

Вже з самого ранку після кривавого розгону на Михайлівській площі почали збиратися обурені громадяни, кількість яких значно перевищила кількість першопочаткових учасників Євромайдану. Народне Віче в Києві 1 грудня зібрало, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 мільйона людей. Хоча самі учасники кажуть, що людей було менше.

Почалася революція.

Учасники подій згадують про те, що серед силовиків, які розганяли активістів  Революції гідності, були представники російського ОМОНу.

"Дії не наших силових структур спричинили радикалізацію майдану, але в той же час, призвели до мобілізації людей, які після агресивних дій силовиків почали долучатися до учасників Революції", - Максим, 32 роки, учасник революцій 2004 та 2013 року.

Мирний протест переріс у справжню революцію. Внаслідок тих подій буде безліч загиблих і поранених. 

1 грудня 2013 року під час першого велелюдного маршу проти влади Віктора Януковича у Будинку Профспілок було створено Штаб національного спротиву. Там  діяли кухня, головний шпиталь, пункт збору-роздавання теплого одягу, а також прес-центр. Багато іноземних журналістів працювали саме тут. На верхніх поверхах був медпункт, а ще – місце для ночівлі самооборонівців.

19 лютого на верхніх поверхах Будинку профспілок почалася пожежа. Майдан тоді штурмували підрозділи внутрішніх військ, "Беркута" й СБУ. Поранених евакуювали в Михайлівський собор. На сьомому та другому поверхах загинули 25-річний Олександр Клітинський і 58-річний Володимир Топій. 

20 лютого 2014, зранку, було вбито 48 майданівців. Це був найкривавіший день всього протесту. 

Саме ці дні учасники Революції Гідності згадуватимуть як найстрашніші. 

Усіх вбитих під час Євромайдану згодом назвуть "Небесною сотнею". Наразі у Вікіпедії наведено 109 прізвищ та імен учасників Революції Гідності, які загинули від зіткнень під час Майдану.

Хоча в ті часи ходили активні розмови про те, що Революцію зовсім не підтримує Донбас, мешканці Донеччини і Луганщини також були учасниками з тих подій. Ось як згадує мешканець Слов’янська свою поїздку на Майдан:

"Я два місяці був на майдані. У грудні приїхав. Терпів-терпів, але поїхав.Страху не було, було цікаво. Ми були на пості між вулицею Шовковичною та Богомольця. Згодом нас силовики витіснили на Хрещатик. Вдень я ходив по палаткам людей з різних областей і міст, спілкувався, дізнавався що і як. А вночі чергував. Там були люди і з Донецька, і з Горлівки. Спочатку на майдані була одна Донецька палатка. Потім почали додаватися", - Микола, 67 років, учасник майданів 2004 та 2013-2014 років.

Як зазначає частина учасників Майдану, своєї мети протестувальники досягли лише частково. Проросійська влада у вигляді Януковича покинула країну. 

Акції протесту, що тривали в країні з кінця листопада до кінця лютого 2014 року, отримали назви Євромайдан, Майдан, а пізніше – Революція гідності.

"На чому закінчилася Революція гідності? Почалася війна", - Ярослав, 31 рік, учасник революції 2013-3014 років

"Революцію роблять романтики, а користуються нею покидьки. Але не можна сказати, що Майдан закінчився, бо рух до позитивних змін не можна знищити", - Максим, 32 роки, учасник революцій 2004, 2013-2014 років.