Український підпільний рух у Слов'янську 40-х рр. Інтерв'ю з дослідником ОУН на Донбасі

Незабаром у Слов’янську виходить книга "ОУН на Донеччині" том ІІ, яка являє собою збірник унікальних архівних документів, які дають можливість заново переоцінити роль українського політичного фактору на Донбасі під час Другої світвої війни.

Ми поспілкувалися з автором книги, дослідником підпілля "ОУН на Донбасі" Олександром Добровольським про результати його багаторічного дослідження та про те, як зараз переосмислювати нові історичні факти, які відкриваються.

Яка наразі ситуація з дослідженням українського руху на Донеччині під час Другої світової війни?

Власне дослідження фактично вже завершені і зараз готується публікація другого тому збірника документів "ОУН на Донеччині" том ІІ. Багаторічна праця завершилась успішно, ми все видаємо. Скоро мешканці Донбасу дізнаються з документів багато цікавого про те, що відбувалося в Донбасі під час Другої світової війни, що діяв місцевий обласний провід ОУН і виявилося, що мережа антинімецького та антирадянського підпілля ОУН в 1941-1943 роках була більшою і дієвішою аніж так званий хвалений радянський партизанський рух та інші радянські речі.

Наскільки мережа ОУН у Донбасі була більшою за радянську?

За радянською версію, червоні партизанські загони на Донеччині налічували 4 тисячі осіб, проте наразі нам вже відомо, що це не так. Реально їх було не більше декількох сотень і як такими, класичними, стихійно утвореними партизанськими загонами вони не являлися. 200-300 осіб, можна сказати, що це були партизани, це реально і це на всю Донецьку область.

Що собою являв український підпільний рух на Донеччині під час Другої світової війни? Якою була його чисельність і мета діяльності?

Чисельність і активність українського руху була набагато більшою за радянський рух з тієї простої причини, що це були етнічні українські райони, такі райони як Волноваський, Ольгинський, Костянтинівський, Слов’янський, де за документами ще в період 1917 - 1921 років активно діяли пізніше винищені радянською владою українські культурні і політичні організації. Тому ті, хто вціліли після Голодомору і радянських репресій 1930-х років, після початку війни і приходу в Донбас німців, ці люди вийшли на поверхню і ще до приходу ОУНівських похідних груп почали самоорганізовуватися. В тому числі і в Донецьку, де ОУН вдалося взяти під контроль Обласне Агроуправління, яке поставило на ноги економічну базу українського підпілля по всій області під час війни.

Коли сюди прийшли похідні групи ОУН (б), тут вже була маса людей, які ще пам’ятали боротьбу за незалежність України 1917-1921 років, пам’ятали школу українізації Скрипника і їм не треба було пояснювати що ця земля - Україна. Вони були готові без зайвих умов прийняти жовто-блакитний прапор і боротьбу за українську державу проти німців і СРСР. Якщо судити по тому, що за участь в ОУН після війни більшовиками було засуджено аж ніяк не менше 500-600 осіб, то це говорить про масштаби діяльності нашого українського руху.

Наприклад тільки в Ясинуватій після війни за діяльність в ОУН більшовиками було засуджено близько 40 осіб, в Ольгінському районі засуджено не менше 35 осіб і так далі. А якщо врахувати, що під контролем інфільтрованих членів ОУН перебувало 16-17 районів Донбасу, то помноживши цю середню цифру заарештованих на кількість районів виходить доволі серйозне число. Радянське підпілля такого затятого і відданого своїй ідеї активу тут не мало.

Яким чином агентура ОУН потрапляла в німецькі органи управління на Донбасі, з якою метою?

Українське підпілля активно інфільтровувалося у німецькі органи управління за наказом керівництва ОУН, тому що вважалося, що можна спокійно використовувати ворога у своїх національних інтересах. Тобто перефразувавши це сьогоднішньою мовою, ми ж не можемо звинувачувати деяких сьогоднішніх дисидентів в тому, що вони були членами комуністичної партії і в той же час видавали підпільний самвидав та антирадянські листівки.

Дуже логічний аргумент…

Так. Діяльність ОУН ставила перед собою задачу відновлення української державності, втраченої в результаті анексії України Радянською Росією в 1921 році, тому ця діяльність була всеохоплююча. Члени ОУН за наказом керівництва впроваджувалися в найрізноманітніші установи зайнятого німцями Донбасу. Вони інфільтрувалися навіть в німецьку розвідку та контррозвідку тут. Наприклад, один з членів українського підпілля, який діяв у місті Сталіно, Омелян Ортинський, був інфільтрований керівництвом ОУН в СД - німецьку Службу безпеки. Пройшовши всю війну, він виїхав до США, де і помер 2004 року у місті Філадельфія.

Яка мотивація була в Омеляна Ортинського працювати в СД?

Керівництво ОУН спеціально інфільтрувало своїх людей в ці структури, адже, як правило, члени ОУН були підпорядковані суворій ієрархії та дисципліні організації, тому не могли потрапити в ці німецькі структури без санкції свого керівництва.

Яка мета ставилася перед членами ОУН, інфільтрованими в німецькі структури на Донеччині?

Постачати інформацію керівництву ОУН, надавати допомогу українському підпіллю, допомагати ліквідовувати радянські диверсійні групи і намагатися за допомогою свого впливу зменшити німецький терор проти мирного населення.

Наприклад, у Слов’янську і Краматорську в абвергрупах 202 та 203 працювали інфільтровані члени як ОУН (м) так і ОУН (б).

Як німці реагували на діяльність українського підпілля на Донеччині? Що про це говорять архівні документи?

Німці реагували дуже жорстко, тому що німці мали тут свої задачі і цілі, що були відмінні від задач і цілей українських.

У зв’язку з активною проукраїнською діяльністю ОУН (б) в регіоні, яка була направлена на розбудову мережі українського підпілля, німці відповіли терором на Донбасі починаючи з літа 1942 року. За членами українського підпілля активно полювало Гестапо, німці навіть починали ставитися до місцевих бургомістрів з недовірою, підозрювали кожного, почався терор.

Чому німців так непокоїла діяльність українців, адже вони, німці, були тут господарями ситуації?

Організація, яка реально мала десятки тисяч бойовиків у Західній Україні, організація, яка себе проявила державотворчою, відкрито проголосивши Акт про відновлення Української Держави 30 червня 1941 року просто на очах у німців у зайнятому ж німцями Львові, починає на Донбасі, за тисячі кілометрів від Львова, будувати такі самі структури, організовуватися. До неї вступають місцеві колишні петлюрівці, гетьманці, просвітяни. Тобто починала виникати потенційна загроза німецькому режиму з боку українських державотворчих сил.

Тобто чи можна сказати, що організація являла собою загрозу для німецької влади?

В перспективі так, звісно. Тому що ОУН(б) в 1943 році змогла навіть створити обласну Службу безпеки (СБ ОУН) в Донецьку, яка планувала вбивство начальника німецької поліції міста Сталіно - Шильникова. І тільки швидкий наступ радянських військ завадив цьому. Вся ця інформація базується на архівних документах, які є в нашому розпорядженні. Це і німецькі звіти про арешти агентів ОУН в сучасному Покровську, де повідомляється, що ОУН починає становити загрозу німецькій владі на Донбасі і потрібно здійснити заходи у вигляді масових арештів.

Були дві хвилі подібних репресій у 1942 та 1943 роках. Ці хвилі репресій одразу забирали по 15 - 20 осіб, пов’язаних з українським рухом. Частину українців німці розстрілювали на місці, частину, як у Слов’янську, відсилали у концтабір Дахау, в Покровську (Красноармійськ) затриманих відсилали в концтабір Бухенвальд. Німці проводили репресії проти українського політичного підпілля, однак не так затято, як це робила радянська влада, яка вже після війни знищила майже всіх. Завдяки заходам конспірації втрати підпілля ОУН при німцях склали максимум 50-60 осіб на Донбасі, адже в регіоні діяла серйозна структура української безпеки. Так, якщо в місті Сталіно структура ОУН була побудована таким чином, що члени організації навіть не знали скільки їх є і хто вони, то осередок в Маріуполі був майже повністю винищений німецькою контррозвідкою внаслідок недотримання правил конспірації.

Яку кінцеву мету ставила перед собою організація в Донецькій області?

Про це можна судити, коли в Красногорівку приблизно в жовтні - листопаді 1941 року зайшли члени похідної групи ОУН (б) на чолі з Тарасом Шкаврідько, які під час свого виступу перед місцевим населенням заявили, що мета їхньої діяльності і їхнє завдання - відродити ту державу, яка була тут 20 років тому - Україну. Тобто кінцева мета - це відновлення Української Держави.

Як діяла організація ОУН в Слов’янську? Хто були ці люди?

Слов’янська організація ОУН (б) була підпорядкована Проводу ОУН в Краматорську. Організація діяла підпільно і мала до 80 активних членів. Завдяки впливу своєї інфільтрованої агентури, організації вдалося легально відродити в Слов’янську Українську Автокефальну Православну Церкву, яка правила службу в нинішньому храмі Олександра Невського. Підпіллю ОУН (б) завдяки інфільтрації своїх людей в керівництво міського відділу освіти вдалося українізувати 52 школи, що на той час діяли в Слов’янську та Слов’янському районі. Було організовано кооператив при товаристві "Просвіта" для членів якого діяла безкоштовна їдальня, магазин і це практично рятувало населення від голоду. Було організовано доставку лісу (палива), діяли столярна, слюсарна та взуттєва майстерні.

Чим були викликані німецькі репресії проти ОУН у Слов’янську в період 1942-1943 років?

Було дві хвилі німецьких зачисток українського підпільного політичного руху. До прикладу, у травні 1942 року в Слов’янську оперативниками Гестапо був заарештований український церковний староста Кравцов, якого було розстріляно та інші особи.

Друга хвиля репресій відбулася весною 1943 року, коли за членом ОУН - інфільтрованим керівником відділу освіти Слов’янська Петром Шинкарем Гестапо встановило таємне спостереження і при обшуку у нього вдома в районі енерготехнікуму слідчі Гестапо виявили українські листівки і газети “Самостійна Україна”.

Після цього почалися жорстокі німецькі облави і чистки. Було викрито та заарештовано агентів ОУН - завідуючого міською поліклінікою Слов’янська Семена Пасунька, завідуючого міським відділом охорони здоров’я Мякушка та інших ключових підпільників. Після цього було заарештовано Черніка - керівника церковної громади української автокефальної православної церкви, старосту Полікарпа Марапульця, якого після допитів в Гестапо одразу розстріляли за проукраїнську діяльність, а інших відправили на Дахау. З Дахау потім більшість із них повернулася, проте потрапила тепер вже в руки НКВС. Після цього частину цих людей розстріляли, а частину відправили тепер вже в радянські концтабори системи ГУЛАГ НКВС СРСР. Єдиний, кому вдалося вирватися як із рук Гестапо так і з рук НКВС та вибратися на захід - був Петро Шинкар, який помер у Філадельфії в 1984 році.

Як змінилася ситуація після відходу німецького і повернення радянського режиму в Слов’янськ 6 вересня 1943 року?

Для радянської влади після війни було шоком, що відповідно до донесення НКВС в Донецькій області під час війни організувались і діяли три надрайонні проводи ОУН - Сталінський, Горлівський та Маріупольський. У жовтні 1943 року радянськими спецслжбами була подана доповідна на ім’я Микити Хрущова, про те, що в Донбасі викрито велике підпілля, вказувалися ці цифри і радянська влада вона дуже серйозно ставилася до того, що були утворені дуже багато “Просвіт” на Донбасі. Особливо в Костянтинівці, Ольгінці, Волновасі, Слов’янську і це викликало у радянських “товаришів” шок. Одразу були проведені широкомасштабні арешти і чистки, була задіяна вся серйозна радянська агентура.

Арешти почалися одразу після приходу радянських військ і найбільше відбувалися в 1943-1944 роках і аж до 1949 року, коли були виявлені і знищені останні причетні до ОУН місцеві підпільники. Повністю було знищено керівне ядро “Просвіти” Костянтинівки, повністю була знищена “Просвіта” в Маріуполі. При чому це були як правило десятки заарештованих. Донецька область вважалася в структурі бандерівців однією з тих областей, де була найкраще розбудована мережа організації.

Яка роль оперативної справи НКВС “Мрія” у ліквідації українських сил Донбасу?

Оперативна справа “Мрія” складається з двох частин. Перша частина це розробка на обласний провід ОУН, яка виявила 14 осередків. Це багатотомна справа по якій пройшло більше двохсот осіб. До сорока з них станом на літо 1944 року були виявлені та заарештовані радянськими спецслужбами.

Друга частина справи у 1945 році була заведена на підпілля ОУН у Слов’янську і являла собою низку оперативних комбінацій радянських спецслужб, яка дозволила виявити та знищити “ловлею на живця” залишки українського підпілля. Так, з Новосибірська прийшли грипси (спецпослання ОУН - ред.) для зв’язкових. Ними спробували спровокувати тих колишніх членів підпілля, кому вдалося залишитися на волі і не виказати себе.

За два роки з 1945 по 1947 рік радянські спецслужби дуже сильно розробили Слов’янськ на предмет причетності до українського руху опору і виявили наявність цілої плеяди вчителів, які створювали та розробляли українські підручники з патріотичним ухилом для шкіл міста в 1942 році - так званих “Читанок”. Ця справа повністю збереглася, завдяки чому ми можемо судити про боротьбу членів ОУН у Слов’янську під час Другої світової війни.

Зокрема можна стверджувати, що Слов’янськ до радянських і німецьких “зачисток” мав серйозну національно-патріотичну базу, серйозну основу і найцікавіше, що окремі фігуранти цієї оперативної розробки “Мрія” померли буквально кілька років тому. Жахливо, що тоді ще суспільство сприймало їх за зрадників і німецьких колаборантів.

Яка історична роль діяльності ОУН на Донбасі під час Другої сівтової війни?

Цікавий факт, але сьогодні лінія фронту в більшості пройшла по межах тих районів, де діяло українське підпілля. Ми бачимо, що Україна утрималася в тих межах, де фактично діяв український антинімецький та антирадянський рух опору під час Другої світової війни.

Найближчим часом виходить книга з архівними документами “ОУН на Донеччині” том другий. Про що ця книга?

Це історія українського опору у центральному Донбасі. Це райони, в основному, на лінії зіткнення сьогодні - це сьогоднішній Донецьк, Іловайськ, Торез, Єнакієво, Макіївка, Докучаєвськ, Ольгинка, Горлівка, Покровськ, Селидове, Авдіївка. Зараз це вже абсолютно закінчена робота, після якої потрібно спокійно просто видати по ній методички нашим солдатам на фронті, де чітко ясно, що ці території наші, що там був наш опір.

Другий том - це ідеологічні основи для того, аби спокійно ідеологічно відсунути Росію з цієї території, а нашому Генеральному штабу роздати солдатам ці методички і сказати: хлопці, ось конкретно за що ви воюєте. Інакше я не бачу сенсу в цій роботі. Уявляєте, що таке для Донецька сьогодні дізнатися, що у них був обласний і міський провід ОУН, що у них була підпільна друкарня українського підпілля на шахті? Дізнатися, що така ж точно організація діяла в Макіївці, Іловайську і все це підтверджують опубліковані нами в другому томі документи.

Денис Бігунов, Донбаська ініціатива сприяння стійкості української державності та національної безпеки, рух "Сильні громади" для сайту 6262.com.ua