Зараз місто Покровськ на слуху через важкі бої там. Люди залишають місто з надією повернутися, коли там знову буде безпечно.
Ми ж публікуємо історію Покровська, яку зробила студентка Покровського педагогічного фахового коледжу. Ця робота опублікована у Збірнику наукових праць за матеріалами Обласної студентської науково-практичної конференції 25 квітня 2024 року.
Місто Покровськ – прекрасний куточок Донбасу, його «західні ворота». Місто виникло на місці пристанційного селища Гришине, будівництво якого почалося в 1875 році, коли у Гришинської сільської громади була викуплена ділянка землі для будівництва залізниці.
Хоча полотно залізниці споруджувалося тільки в теплі місяці року і, щоб швидко вести роботу, було потрібно багато людей, недоліку в землекопах ніколи не відчувалося. У селі Гришине, яке розташоване в 6 кілометрах від майбутньої станції, в кінці XIX століття існував ринок робочої сили, відомий на всій Лівобережній Україні. Щоб найнятися на сезонні роботи, сюди щорічно прибувало дві-чотири тисячі безземельних селян. Вони і поповнювали ряди будівельників.
На місці майбутнього пристанційного селища спочатку з'явилося безліч землянок. Головним знаряддям праці землекопів, які в них поселилися, були лопата, тачка. Виснажлива праця тривала 14—16 годин в день.
У 1879 році залізниця була готова. Але потяги з Авдіївки через Гришине йшли тільки до Чапліно і Амура - Нижньодніпровська. Везли вони в основному будівельні матеріали для потреб самої дороги. Зв'язку з Кривим Рогом ще не було. Затримувалася споруда моста через Дніпро, який був введений тільки через п'ять років, — 18 травня 1884 року.
У 1881 році в селищі Гришине здано в експлуатацію паровозне депо, яке входило до числа основних на дорозі, в 1883 році — двоповерховий вокзал. Готові були також деякі станційні служби. Після введення в експлуатацію моста через Дніпро потік вантажів між Донбасом і Кривбасом швидко зростав.
Швидко росло і пристанційне селище. Декілька кам'яних житлових будинків, які з'явилися одночасно із службовими приміщеннями, не могли вміщувати всіх робітників. Тому по обидві сторони залізниці, біля вокзалу і паровозного депо, забудовували цілі вулиці глиняних і дерев'яних халуп.
До початку XX століття в пристанційному селищі Гришино проживало близько 2600 чоловік. В основному це були залізничники і їх сім'ї. Робочі були зайняті не тільки на залізниці, але і на трьох парових млинах, маслоробні, миловареному, цегляному заводах, в слюсарний-токарній майстерні. Гришине щорічно відправляло близько 3 мільйонів пудів кам'яного вугілля, здобутого на навколишніх селянських шахтах, число яких з року в рік росло, і 1 мільйона пудів хліба.
У числі перших на Єкатерінінськой дорозі відкрилася в Гришино школа. Все гостріше відчувалося, що для роботи на транспорті потрібні хоч трохи грамотні люди. На її зміст залізничники повинні були відраховувати пів відсотка свого заробітку. Спочатку це була однокласна, потім двокласна школа. Дітей робочих інших підприємств сюди не приймали.
У 1902 році було відкрито ремісниче залізничне училище, яке почало готувати слюсарів і токарів для майстрових депо. З'явилася і невелика бібліотека. Її відкрили на засоби добровільних пожертвувань службовців станції.
Через важкі умови праці в 1902—1903 роках відмічено зростання організованих протестів проти свавілля господарів, пройшло декілька дрібних страйків в паровозному депо. Організаторами страйків, які надовго блокували роботу залізниці були Микита Боровий і Захар Колосов. На їх честь названі вулиці міста.
Як відомо, головним багатством нашого краю є кам'яне вугілля. Аж до XX століття видобуток кам'яного вугілля відбувався переважно в кустарних шахтах, розпочавши свою історію ще у XVIII столітті. Перша промислова шахта була заснована у 1795 році в селищі Лисячий Байрак (тепер м. Лісичанськ). У Покровському районі розвиток кустарного видобутку відбувався вже в середині XIX століття, зокрема біля села Ново-економічне існувала Караковська копальня, де в останній третині XIX століття видобували понад 60 тисяч пудів вугілля. Селяни також користувалися вугіллям для своїх потреб, будуючи примітивні копальні навколо сіл. Ці копальні зазвичай обслуговувало 5-7 чоловік, які рубали та вантажили вугілля, а потім підіймали його нагору. Проте на початку XX століття ці копальні поступово змінювалися більшими вугільними підприємствами, що спричинило зростання промислового видобутку. Робітники на шахтах складалися переважно з місцевих селян та сезонних робітників з інших районів України та росії. Також навколо копалень почали з'являтися робітничі селища.
У 1903 році підприємці анонімного акціонерного суспільства, правління якого знаходилося в Петербурзі, відкрили западно-донецку копальню на хуторі Табурном. Ця копальня була першим крупним вугільним підприємством, які йшли на зміну кустарним селянським шахтам. Але вугілля в ньому здобували старим способом за допомогою обушка. Доставку вугілля від забою до стовбура здійснювали санками, в які запрягався сам шахтар, а на поверхню паливо діставали лебідкою з кінним приводом. Западно-донецкий копальня видавала на- 55 гора вугілля вдесятеро більше, ніж селянські кустарні шахти.
Бурхливо розвивається розвідка, розробка і видобуток вугілля і на землях Гродівської общини, на територій якої вугільні пласти виходили на поверхню. А 1916 року дала перше вугілля Гродівська копальня згодом шахта імені Димитрова. Оскільки це вугільне підприємство знаходилося на землях селянської общини с. Гродовка, власники шахти безкоштовно забезпечували вугіллям жителів сіла, а збіднілі селяни, влаштовувалися на шахту робочими.
Умови побуту і праці шахтарів в ті часи були дуже важкими. На шахтах, які в народі називали «мишоловками», часто був відсутній навіть натяк на охорону праці. Всі роботи проводилися вручну знаряддями праці були кирка, обушок, санки. На шахтах не було вентиляції, частими були завали, вибухи, багато шахтарів гинули, ставали інвалідами. Шахтарські сім'ї жили в землянках або в загальних бараках, де сім'ї відгороджувалися простирадлами. Лише небагато з шахтарів змогли побудувати окремі будинки.
Не дивлячись на небезпечну і важку працю зарплата у гірників була мізерною. По щонайменшому приводу стягувалися штрафи. Зокрема, вони стягувалися «за зухвалу або грубу поведінку з начальством», «за порушення під час роботи тиші криком, шумом, лайкою або бійкою», «за гру на гроші» і інші порушення. Розвиток вугільної промисловості в районі зумовило зростання населення робочих селищ, підвищення значення залізничної станції Гришино. Тоді, на початку XX сторіччя були закладені перші шахтарські традиції, перші шахтарські династії.
Перша світова війна і громаданяська, що послідувала за нею, порушили трудовий ритм вугільних підприємств, різко скоротилося вуглевидобування на всіх копальнях Грншинського повіту, утвореного в період війни. Після закінчення громадянської війни почався тривалий період відновлення шахт.
Глибокий слід в історії міста Покровсь залишили події Другої світової війни. 21 жовтня 1941 року німецько-фашистські війська окуповували місто. Оборонні бої за місто вели військові частини 12 й армії генерала К.А.Коротеева. У боях за місто загинули сотні жителів, що вступили в загін народного ополчення, і радянських воїнів. У районі залізничного вокзалу йшли жорстокі бої. Втрати були великі. Загиблих радянських воїнів і наших земляків поховали в братську могилу біля східної стіни залізничного вокзалу, де були поховані учасники боїв громадянської війни.
Перед окупацією міста гітлерівцями підпільний райком партії організував партизанський загін в кількості 97 бійців, які вели підривну роботу в тилу ворога. Начальником одного партизанського загону був призначений Халява Іван Матвєєвіч, 1095 року народження, працював начальником відділу кадрів станції Красноармійськ (стара назва Покровська). Комісаром загону був призначений Свеженцев Василь Володимирович, а начальником штабу Саричев Григорій Іванович. Першим з числа цього партизанського загону був убитий партизан Драган, а 21 грудня 1941 року були повішені колісник вагонного депо Юровник, машиніст паровоза Чорноморець, коваль Рабіновіч, начальник вагонного депо Льовітов, працівники залізничного транспорту Парадюк і Ткаченко.
8 вересня 1943 року військами 3-ої гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта Лелюшенко Д.Д. було звільнено місто Красноармійськ від німецько-фашистських загарбників. Загиблих воїнів поховали в братську могилу, розташовану біля залізничного вокзалу. У 1954 році на могилі був встановлений пам'ятник скульптура воїна, що тиражувала, з автоматом в руці на постаменті.
Розглянувши трохи фактів про минуле міста, давайте дослідимо походження назви «Покровськ».
Це ім’я пов’язане з релігійним святом – Покрова Пресвятої Богородиці. Згідно з легендою, саме під час цього свята було засноване місто. Ім’я «Покровськ» було вибране як символ захисту і благословення Богородиці. Також, як відомо за версіями місцевих краєзнавців та співробітників історичного музею, під час обговорення цього питання висловлювалося декілька пропозицій, зокрема, повернути місту первинну назву – Гришине або Гришин. Але історичну назву місцеві жителі не схвалили, тому що вона викликала асоціації з селом, що розташоване поруч. Пропонувалося також назвати місто на честь видатних композиторів М. Леонтовича чи С. Прокоф’єва, життя яких з ним пов’язане. Але ця ідея провалилась через труднощі вимовляння назв. Тому було вирішено назвати місто Покровськ. Богородиця захищала козаків, а в Гришино була церква Покрова Пресвятої Богородиці, парафіянами якої колись були жителі села. До того ж, в місті вже існувало потужне вугільне підприємство – шахта «Покровська».
Російська агресія
Схід України зіткнувся з агресією російської федерації ще з початку російсько-української війни, яка розпочалася 20 лютого 2014 року. Цей конфлікт мав своїм результатом низку трагічних наслідків для східних областей України, які зазнали окупації і агресивної експансії з боку рф.
Російська агресія виявилася не лише військовим вторгненням, а й підтримкою сепаратистських рухів та використанням гібридної війни для дестабілізації ситуації в регіоні. Проте, завдяки відваги та героїзму українських військових, підкріплених добровольцями, було зупинено просування окупації та звільнено частину територій від загарбників.
Революція гідності, що розпочалася в 2013-2014 роках, перетворилася на національно-визвольну війну, в якій український народ відстоює свої права та свободи. Відтоді Україна веде справедливу війну за збереження своєї незалежності, за право на вільний європейський та євроатлантичний вибір, за свій суверенітет і територіальну цілісність. Цей конфлікт став випробуванням для українського народу, але й показав його волю та відданість відстоювати свої цінності та незалежність.
Боротьба України з рф триває набагато довше, ніж можна було б собі уявити на початку конфлікту в 2014 році. Цей конфлікт виявився складним і тривалим, і він має багато різних аспектів, включаючи військові, політичні, економічні та геополітичні виміри.
Початок повномасштабної війни підтвердив, що конфлікт з російською федерацією не мав швидкого вирішення і не обмежувався лише військовими діями. Він став випробуванням для всієї української нації і її здатності витримати економічний тиск, гібридні загрози та інші виклики, які ставила росія.
Україна продовжує боротьбу з агресією рф, прагнучи зберегти свою незалежність, територіальну цілісність та демократичні цінності. Ця боротьба вимагає відваги, вольових зусиль і підтримки як вітчизняних, так і міжнародних партнерів.
24 лютого 2022 року на наші міста полетіли ворожі ракети та літаки. У протистоянні ворогу наш народ об'єднався, показав всьому світові, хто така українська нація і те, що немає тої сім'ї, де немає військового, який б не взяв до рук зброї і не пішов захищати нашу державу. Цивільні волонтери, які допомагають силам оборони, шахтарі, які виконують свої завдання для того, щоб економіка нашої держави була дієва, комунальники, які прибирають наші міста після обстрілів – кожен докладає зусиль задля того, щоб наші міста, наша держава була мирна, соборна, цілісна та неділима.
Історія Покровська в роки війни, на жаль, вражає своєю трагічністю та безжальністю конфлікту. Місто постійно опиняється під обстрілами та атаками російських військових. Зараз ворог активно намагається окупувати Покровськ, але наші сміливі захисники роблять все, щоб відстояти наші міста.
Читайте також:
Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)
Слідкуйте за нами в Instagram
Та телеграм: https://t.me/news6262