Цивільні мешканці Слов’янська, які загинули у війні - список (оновлюється)

Якийсь час назад ми презентували онлайн меморіальну дошку загиблих захисників та захисниць України зі Слов’янська та району.

Разом із тим голова краєзнавців Слов’янщини Тетяна Лисак упорядкувала і список загиблих цивільних мешканців міста. Сайт 6262 став майданчиком для цього списку пам’яті.

Читайте: У Слов’янську з’явилася меморіальна дошка (онлайн) загиблих захисників

Список загиблих цивільних сформований не повністю. Він буде оновлюватись і доповнюватись даними, на жаль, у цьому списку сьогодні не всі цивільні, які стали жертвами російської війни. Якщо ви маєте інформацію про інших загиблих, пишіть на сайт, або нашим журналістам у соцмережі і ми оновлюватимемо цей список. Наразі Тетяна Лисак використовувал відкриту інформацію, яка є в інтернеті.

Володимир Авдієнко народився 18 січня 1981 року в Слов’янську. Навчався у загальноосвітній школі № 11. Закінчив місцевий залізничний технікум та Українську державну академію залізничного транспорту (Харків).

Працював у слов’янському залізничному депо майстром з ремонту тепловозів. Був одружений, мав двох синів.

Володимир загинув 1 липня 2022 року на подвір’ї власного будинку на вулиці Підгірній. В той день він, як зазвичай, повернувся з роботи. Був у дворі, як раптом почався обстріл касетними боєприпасами. Чоловік помер від мінно-вибухових поранень.

Володимир Авдієнко похований на Смольному кладовищі у Слов’янську.

Володимир Буря народився 9 травня 1964 року в селі Онок Виноградівського району Закарпатської області.

У 1979 році закінчив місцеву 8-річну школу. З 1979 по 1983 р. навчався у медичному училищі у місті Хуст, де отримав спеціальність фельдшера. Після строкової служби закінчив педіатричний факультет Запорізького медінституту.

У 1992-1994 роках проходив інтернатуру в міській дитячій лікарні Слов’янська. З 1994 по 1999 р. працював лікарем анестезіологом-реаніматологом відділення інтенсивної терапії та реанімації, з 1999 року – завідувачем відділення.

У 2018 року очолив відділення інтенсивної терапії обласної дитячої лікарні у Слов’янську.

Разом із дружиною виховали двох дітей. Захоплювався походами, риболовлею, кулінарією.

Володимира Васильовича пригадують як досвідченого, грамотного, талановитого фахівця та висококваліфікованого лікаря, якого поважали колеги, любили маленькі пацієнти та їх батьки.

За мужність та бездоганне ставлення до лікарської справи під час проведення АТО у 2014 році Володимир Буря був нагороджений Подякою Міністерства охорони здоров'я та особистим цінним подарунком Міністра внутрішніх справ.

Загинув у результаті ворожого обстрілу Слов’янська 7 вересня 2022 року у власній квартирі будинку № 43 на вулиці Торській. Перебуваючи в евакуації, він приїхав додому, щоб забрати особисті речі.

Похований на батьківщині в селі Онок.

Указом Президента України посмертно нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Читайте: Історія лікаря зі Словʼянська, якого вбила росія

Сергій Бухтіяров народився 20 листопада 1970 року в Слов’янську. Навчався в загальноосвітній школі № 11, потім – у професійно-технічному училищі, де отримав спеціальність кухаря.

Після служби в армії працював токарем на підприємстві «АІЗ». Довгий час займався керамікою. Останні кілька років працював у ТОВ «Ремтяжмаш».

Батьки Сергія померли рано. Чоловік був двічі одружений – від першого шлюбу в нього залишився син, у другому він став вітчимом доньки. Захоплювався риболовлею, любив родину та онуків.

Сергій потрапив під обстріл 1 липня 2022 року у дворі власного будинку на вулиці Підгірній. Отримав важкі травми - осколкове ураження грудного відділу хребта та забій спинного мозку. Внаслідок поранення став інвалідом 1 групи. Помер 21 січня 2023 року.

Похований на Північному кладовищі у Слов’янську.

Віктор Серебрянський народився 1 серпня 1957 року в Слов’янську. Навчався у загальноосвітній школі № 9. Після служби в армії отримав професію водія у Донецьку.

До 1990-го року працював токарем на «Хімпромі». Згодом став працювати водієм, а токарем підробляв.

Був одружений. У шлюбі народилися двоє дітей: син та донька. Згодом подружжя розлучилося.

Віктор Васильович мав дуже цікаве хобі: робив замки та будинки із сірників. Ті, хто бачив його роботи, кажуть – це справжні твори мистецтва, які вражають.

Віктор Серебрянський став одним з тих, хто загинув внаслідок масованої ракетної атаки росіян 14 квітня 2023 року. В цей день він знаходився у себе вдома – в квартирі п’ятиповерхівки у провулку Парковому, 6, коли у будинок влучила ворожа ракета.

Похований на Смольному кладовищі у Слов’янську.

Олена Войтенко народилася 28 квітня 1992 року в Слов’янську. Жила у Билбасівці разом з мамою Іриною, мала молодшу сестру Яну.

Навчалась у Билбасівській загальноосвітній школі. У 2010 році закінчила 11-й клас, після чого вступила до Краснолиманського медичного коледжу. Закінчила його у 2013 році, отримавши кваліфікацію медичної сестри. Продовжила навчання у Міжнародному науково-технічному університеті ім. Бугая за спеціальністю «Фізична реабілітація», який закінчила у 2016 році.

З 2013 по 2023 р. працювала медсестрою призовної комісії 1-го відділу Краматорського РТЦК у Слов’янську, куди була направлена від міської лікарні № 1.

Дівчина дуже любила природу – гуляти у лісі, збирати гриби. Особливо полюбляла море – їй дуже подобалося ходити берегом, дивлячись на хвилі. Захоплювалась книгами.

Колеги кажуть - Олена була грамотним та відповідальним робітником. Працьовита, доброзичлива, уважна до хворих, у будь-яку хвилину здатна прийти на допомогу. За бездоганну репутацію користувалася повагою і авторитетом у колективі.

Трагедія сталася 27 березня 2023 року. В цей день Олена перебувала на робочому місці - у кабінеті лікаря-хірурга на другому поверсі терцентру комплектування та соцпідтримки. Близько 10:30 у будівлю влучили дві ворожі ракети.

Тяжко поранену та непритомну дівчину госпіталізували до міської клінічної лікарні Слов’янська. Майже одразу її перевели у Краматорськ, а наступного дня - у Дніпро, до обласної клінічної лікарні ім. Мечникова. Дев’ять днів лікарі боролися за молоде життя, але, на жаль, 5 квітня серце дівчини зупинилося.

Олена Войтенко похована у рідній Билбасівці.

Олексій Гаков народився 13 серпня 1981 року в Слов’янську. Закінчив одинадцять класів школи № 12, потім отримав спеціальність автослюсаря у професійно-технічному училищі № 57. Але працевлаштуватись за професією не зміг – був кінець 90-х, і молодого хлопця без досвіду роботи нікуди не брали.

Тому Олексій, як і багато слов’янців у ті роки, долучився до чисельної армії «посудників» - пішов працювати у керамічний цех, яких у ті роки створювалося дуже багато. «Часи були важкі. Виживали, як могли», - пригадує мати Любов Гакова, яка сама виховала двох дітей – Олексія та його старшу сестру Світлану. Виробництву кераміки Олексій Гаков присвятив 20 років.

Довелося хлопцю побувати і за кордоном – деякий час він працював на автозаводі в Чехії. Був добрим та чуйним. Любив рибалити, допомагав друзям на пасіці. На жаль, сім’ю створити не встиг.

Олексій Гаков трагічно загинув влітку 2022 року на подвір’ї власного будинку, що знаходиться на вулиці Рибалко у Північному мікрорайоні. Вдень 3 липня вони разом з матір’ю проводжали сусідів, які заходили до них у гості. Повернутися до будинку не встигли.

Олексій отримав смертельну мінно-вибухову травму голови. Мати вижила, потрапивши до лікарні з важкими пораненнями – їй пошкодило ногу, плече, відірвало пальці на руці. Згодом вона отримала інвалідність 2 групи.

Олексія Гакова поховали на центральній алеї Північного кладовища – поруч з рідними.

Микола Каминін народився 28 серпня 1975 року в Слов’янську. Закінчив загальноосвітню школу № 13 та залізничне училище, де отримав спеціальність слюсаря з ремонту вагонів. Останнім часом працював на будівництві.

Чоловік любив бувати на природі, захоплювався риболовлею. Опікувався безпритульними тваринами.

47-річний Микола Каминін загинув внаслідок обстрілу в селі Іванопілля Костянтинівської громади, коли приїхав допомогти хворій матері та тітці.

Похований у Слов’янську на кладовищі по вулиці Д. Галицького.

Валерій Кірнос народився 29 грудня 1973 року в Слов’янську. Після школи закінчив професійно-технічне училище № 56. Працював зварювальником в котельні ВО «Слов’янськтепломережа».

Колеги кажуть - як робітник, Валерій був на гарному рахунку у керівництва, та і взагалі майстром на всі руки. Міг виконати практично будь-яку роботу. Багато працював, щоб здійснити мрію про власний будинок.

Разом з дружиною Ольгою прожили 23 роки, виростили двох дітей.

Валерій загинув 3 липня 2022 року на власному подвір’ї, куди влучив російський снаряд. Ольга загинула разом з ним. Дітей врятувало те, що вони були у будинку.

Валерій Кірнос похований разом з дружиною на Північному кладовищі Слов’янська.

Ольга Кірнос народилася 8 жовтня 1980 року в Слов’янську. Закінчила загальноосвітню школу № 8 та професійно-технічне училище № 56, де отримала спеціальність апаратника-лаборанта. Останнім часом працювала у ВО «Слов’янськтепломережа» машиністкою котлів.

З чоловіком Валерієм Ольга познайомилася у Києві. Разом відсвяткували Новий рік, а потім одружилися. У них народилися двоє дітей. Сім’я була православною – Валерій та Ольга постійно ходили до храму.

Знайомі розповідають, що подружжя було гарною парою. Разом вони прожили 23 роки. Багато працювали, щоб придбати власний будинок. Завжди приходили на допомогу рідним та знайомим, були чуйними та добрими людьми.

Ольга та її чоловік загинули 3 липня 2022 року в Слов’янську. Вони разом сиділи в альтанці, коли у двір їхнього будинку влучив російський снаряд. Дітей, 22-річного Данила та 12-річну Настю, врятувало те, що вони були у приміщенні.

Ольга та Валерій поховані разом на Північному кладовищі Слов’янська.

Народилася 24 лютого 1996 року в селі Миронівка Світлодарської громади Бахмутського району Донецької області.

У 2015 році закінчила Артемівське музикальне училище ім. Івана Карабиця. Катерина мала музичну освіту і була талановитою скрипалькою.

Батьки дівчини загинули. Коли Каті було 19, вона переїхала до Слов’янська і самостійно опікувалась своїм молодшим братом Русланом.

Дівчину знали багато слов’янців, адже вона часто грала на вулицях міста.

12 серпня 2022 року журналіст Нік Тимченко зняв на відео, як Катерина виконує пісню «Весна» гурту ВВ.

26-річна скрипалька загинула 10 жовтня – росіяни влучили у будинок, в якому вона жила. Загинули також чоловік Катерини Олексій та свекруха Олена. 12-річного брата музикантки викинуло з домівки вибуховою хвилею. Він дістав поранення, але вижив. Після трагедії у хлопця не залишилось рідних людей. Згодом його усиновила прийомна сім’я з Билбасівки.

14 квітня 2023 року російська армія обстріляла Слов'янськ на Донеччині. По місту випустили вісім ракет «С-300». Цей обстріл забрав життя 15 людей. Серед жертв – батько та син: 29-річний Сергій і дворічний Максим Комаристі. Хлопчик помер у «швидкій». Тіло батька шукали під завалами два дні.

Коли у Насті та Сергія народився син, пара дуже раділа. Хлопчик був оточений любов’ю і турботою батьків. На останніх світлинах у соцмережах матері родина святкує уродини малюка – з великим тортом і кульками. Він любив ігри, мультики, спілкування з батьками.

У загиблого Максимка залишилися мама, бабуся та дідусь.

Сергій Комаристий народився 27 березня 1994 року в Слов’янську. Навчався у загальноосвітній школі № 13. Перемагав у обласних та міських шкільних олімпіадах з праці. Після 9 класу пішов навчатися у залізничний технікум за спеціальністю «Електронні комунікації та радіотехніка».

Працював підприємцем – в нього був магазин із ремонту мобільних телефонів та аксесуарів для техніки на ринку в мікрорайоні Лісний. Любив знімати кумедні відео для соцмереж. Захоплювався футболом, грав у місцевій команді.

Сергія пригадують як гарного сім’янина та друга. Він був добрим, комунікабельним, життєрадісним, душею компанії.

Чоловік загинув 14 квітня 2023 року під завалами власного будинку - п’ятиповерхівки у провулку Парковому, 6, у Слов’янську. В той день російські війська завдали по місту масованого удару ракетами «С-300». Разом із Сергієм загинув його дворічний син Максим.

У загиблого залишилися батьки і дружина.

Сергій Комаристий похований на кладовищі селища Мирне.

30 березня 2022 року у Харкові загинув 31-річний Ілля Корнієнко. Будучи у відпустці, він поїхав до сусіднього обласного центру у власних справах та потрапив під ворожий обстріл.

Ілля народився 17 серпня 1990 року у селищі Билбасівка. Закінчив місцеву школу, після чого вступив до Слов’янського сільськогосподарського технікуму, де отримав спеціальність механізатора.

Після строкової служби, яку проходив у 2010-2011 рр., змінив багато професій. Останніми роками працював монтером на Слов’янській дистанції колії.

У 2015 році був мобілізований. У складі ЗСУ брав участь в АТО/ООС на території Донецької області.

Нагороджений медаллю за зразкову службу ВВ МВС 1 ступеня, відзнакою Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції», нагрудним знаком «Учасник АТО», подякою ГО «Донецька обласна організація ветеранів Повітряно-десантних військ «Союз десантників». Службу закінчив у званні старшого солдата.

Після демобілізації у 2021 році повернувся на роботу до залізниці.

Найбільшим захопленням Іллі була риболовля. Рідні кажуть - людиною він був дуже чуйною, доброю, мав багато друзів. Завжди був готовий прийти на допомогу.

У нього залишилась дружина та двоє дітей.

Похований у рідній Билбасівці.

Ігор Середа народився 28 листопада 1965 року в Слов’янську. Середню освіту здобув у ЗОШ № 5, яку закінчив у 1982 році. Продовжив навчання у Слов’янському сільськогосподарському технікумі, де у 1988 році отримав диплом за спеціальністю механізатора. До речі, день отримання диплома замість урочистості став для хлопця трагічним – повернувшись додому, він дізнався, що його мати раптом померла.

За фахом Ігорю працевлаштувати не довелося. Натомість він разом із батьком працював на будівництві молодіжно-житлового комплексу на вулиці Свободи, 5.

Згодом Ігор освоїв професію бляхаря. Багато слов’янців запам’ятали його саме як гарного спеціаліста-покрівельника.

Близькі та знайомі пригадують чоловіка як дуже працьовиту та чуйну людину, справжнього майстра своєї справи. Він був умільцем на всі руки, міг впоратись із будь-якою роботою. Справжнім захопленням чоловіка були мотоцикли.

Ігор загинув увечері 1 липня 2022 року на подвір’ї власного будинку на вулиці Підгірній. Він спілкувався із сусідом Володимиром Авдієнко (також загиблий цивільний), коли раптом почався ворожий обстріл. Разом із чоловіками загинули дві собаки, які жили у Ігоря – Дік та Умка.

Ігор Середа похований на Північному кладовищі разом із батьками.

Тетяна Садович народилася 28 червня 1961 року в Слов’янську. Тут вона прожила все життя. Закінчила загальноосвітню школу № 8 та залізничний технікум, в якому отримала спеціальність продавщиці.

У 1979 році вийшла заміж. У шлюбі народила двох доньок.

Працювала старшою продавщицею в овочевому магазині. Останнім часом – на центральному ринку. Полюбляла тварин, піклувалася про бездомних собак та котів.

Загинула 5 липня 2022 року при обстрілі центрального ринку. Закінчивши роботу, йшла до охорони віддавати ключі та потрапила під прямий удар касетним боєприпасом.

Рідні та близькі пригадують Тетяну Євгенівну як добру, турботливу, працьовиту маму та бабусю. У неї залишилися два онуки, які тяжко пережили цю втрату.

Похована на Північному кладовищі.

22 червня 2022 року на власній дачі в селі Пришиб під час обстрілу загинув 77-річний Микола Турченко. Снаряд влучив у подвір’я будинку, де у той момент він був разом із сусідом.

Микола Турченко народився 20 вересня 1944 року в селі Малахівка Курської області СРСР. Трудову діяльність розпочав із професії токаря у відділенні «Сільгосптехніки».

Після служби в армії у 1966 році переїхав до Донецька, де на той час вже жила його сестра. З 1969 по 1994 роки працював у правоохоронних органах на різних посадах, деякий час - у Дружківці та Костянтинівці. Закінчив Донецьку школу та Київську вищу школу міліції.

У 1991-му разом із родиною переїхав до Слов’янська. Обіймав посаду заступника начальника райвідділу УМВС, згодом очолив установу.

Після 25-ти років роботи в органах внутрішніх справ Микола Турченко вийшов на пенсію. Але без діла залишатись не міг – працював єгерем спочатку у Краснопільському, а потім Маяцькомулісництвах. У 2004 році звільнився та цілком присвятив себе домашнім справам. Дуже любив доньку, зятя та онука.

Завжди приділяв увагу та допомагав їхній родині.

Під час повномасштабного вторгнення Наталія Турченко евакуювалась до Полтави. На жаль, Микола Ананійович їхати разом з нею відмовився – не захотів покинути господарство, яке було у Пришибі.

Похований на Смольному кладовищі у Слов’янську. 

Ігор Швець народився 5 вересня 1966 року в Слов’янську. Після школи навчався у професіонально-технічному училищі № 146 на водія. Останнім часом працював у службі таксі «3202».

Загинув 27 червня 2022 року у дворі власного будинку № 24 на вулиці Торській. Того ранку він чекав дружину, щоб відвезти її на роботу. Вийшов з квартири за 10 хвилин до обстрілу. Маленький уламок влучив Ігорю у сонну артерію. Чоловік загинув одразу, втративши багато крові.

Ігор Швець похований на Північному кладовищі у Слов’янську.

Вічна та світла пам’ять усім загиблим. Співчуття рідним та близьким трагічно загиблих.