Психологічне відновлення військових – це тривалий процес, який вимагає підтримки не лише з боку професіоналів, але й суспільства загалом. І Україна має про це турбуватись, адже ті, хто зараз на війні, повернуться до цивільного життя і мають знати, що тут їх розуміють.
У цій статті ми говоримо про важливість психологічного відновлення українських військовослужбовців.
Коментарі стосовно адаптації військових нам надав Офіцер-психолог Національної гвардії України Дмитро Панченко. Також ми поспілкувалися з діючими військовослужбовцями, які поділилися своїм досвідом спілкування з психологами та відновлення.
***
Якщо говорити про адаптацію військових до цивільного життя після бойових дій, то проблеми, з якими найчастіше доводиться зіштовхуватись, можна поділити на дві групи: психологічні та медико-соціальні. Вони пов’язані між собою.
Психологічні проблеми стосуються емоційного вигорання та виснаження через бойовий та службовий стрес, невизначеність майбутнього, а відтак – проблеми у плануванні свого цивільного життя, проблеми в стосунках, втрата мотивації, неможливість переключитися в цивільне життя тощо. Якщо військовослужбовець отримав поранення, він може зіштовхнутися з життєвою кризою, пов’язаною із переосмисленням себе, своїх сил, планів на майбутнє. Може з’явитися страх, якого раніше не було.
До медико-соціальних проблем можна віднести нерозуміння порядку дій з отримання грошового забезпечення внаслідок поранення, неможливість отримати вчасну медичну допомогу чи реабілітацію внаслідок перевантаження медичних та реабілітаційних закладів, відсутність високоякісних імплантів чи протезів при ампутаціях тощо, пояснює психолог.
З досвіду роботи з військовослужбовцями, я б виокремив такі психологічні виклики, що стосуються відновлення власного здоров’я, реабілітації після отриманих акубаротравм чи поранень, проблема стосунків у сім’ї, проблема пристосування до тривалих та інтенсивних службових навантажень навіть після повернення із зони бойових дій, неможливість бути вдома в скрутні для сім’ї хвилини, підвищена конфліктність або навпаки - замкнутість при поверненні додому. Можливі випадки втрати сенсів, - пояснює Дмитро Панченко.
Окремо можна виділити проблеми в стосунках із сім’єю, коханими. І без війни стосунки на відстані - це виклик для пари. А в умовах постійної небезпеки та невизначеності, в умовах щоденних повітряних тривог, необхідності грошового забезпечення рідних та вирішення побутових нагальних питань, не усі сім’ї мають ресурс пройти такі випробування.
Олексій пішов захищати Україну у 2016 році. З того моменту і дотепер він є військовослужбовцем ЗСУ.
Олексій впевнений, що кожному військовому, який повертається до цивільного життя, потрібна психологічна допомога. Необхідна вона навіть тим, хто впевнений, що може впоратись сам.
Потрібно хоча б пройти огляд і консультацію, щоб переконатися у своїй думці. Тобі може здається, що ти справляєшся, а насправді може бути зовсім не так.
***
Якщо ж говорити про цивільних людей, які переходять у статус військових, тут також доречно говорити про своєрідну адаптацію.
На думку психолога, цей момент припадає якраз на те, що у нас називають "учєбкою".
По-перше, при мобілізації ніхто відразу не виїжджає в зону бойових дій. Усі військовослужбовці проходять курс підготовки відповідно до своєї посади та специфіки діяльності.
По-друге, усі ми колись мали виклики до пристосування до нового колективу, починаючи з дитячого садка, далі була школа, далі - вступ до вишу та пошук роботи, можливо – переїзд до іншого міста. Усі ми маємо цей досвід. Питання в тому, щоб мобілізувати внутрішній ресурс військовослужбовця для найбільш ефективної адаптації в підрозділі. Тут допоможе підтримка сім’ї, друзів, колег по роботі.
Допомагає розуміння своєї місії, як захисника, а для декого професія військовослужбовця навіть стає покликанням. Пригадую, як один хлопець, що в цивільному житті був програмістом, на стрільбах показав найкращий результат, хоча для нього це було вперше. Також допомагає усвідомлення того, що ти знаходишся серед однодумців, серед тих, кому небайдужа доля України, хто прийшов захищати себе та своїх близьких від загарбника. Також інколи наводжу цитату Стіва Джобса "Єдиний спосіб робити велику справу — це любити те, що ти робиш”. Тобто, якщо вже ми тут зібралися, то чому б не опанувати своє ремесло якнайкраще, адже ми маємо усе для цього, - впевнений Дмитро.
Євген - військовий, який боронить Україну з 2014 року у лавах Збройних Сил України. Він також поділився своїми думками стосовно адаптації цивільних до війни.
Євген впевнений, зараз кожен чоловік в Україні має зрозуміти, що таке армія і військо, має обдумати, що він буде там робити, якщо потрапить, чим буде займатися. Окрім того, важливо розуміти, що військова служба - геть не така ж, як звичайне життя. Ти не зможеш в будь-який момент робити те, що тобі хочеться. Це структура, де є начальники і підлеглі, а робота триває цілодобово.
***
Одне із частих психологічних порушень, з яким зіштовхуються військові (але не лише вони) - це ПТСР.
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це хронічне порушення психічного стану, що може розвинутися після травматичної події. Підступність цього порушення психіки полягає в тому, що воно може виникнути дуже неочікувано для людини, та через дуже тривалий час після самої травматичної ситуації – через місяць, через рік, чи п’ять, - наголошує Дмитро Панченко.
Якщо військовослужбовець переживає такі симптоми, як проблеми зі сном, уникнення згадок про минуле, перебування в постійному емоційному та фізичному тонусі, відчуття хронічного головного болю та інших тілесних відчуттів чи періодично проживає як наяву якусь певну ситуацію, яка відбулася в минулому, чи навіть має прояви суїцидальної поведінки, тоді можна з високою ймовірністю діагностувати ПТСР. Проте цей діагноз може поставити лікар-психіатр, а не психолог і тим більше не товариш по службі.
Наразі важко відповісти на питання, як часто військові отримують ПТСР. Адже усі ми різні, отримали різний життєвий досвід та маємо різний тип нервової системи. Тому деякі військовослужбовці проходять надзвичайно важкі випробування, і при цьому зберігають свою ефективність без потреби в реабілітації. А деякі люди можуть бути свідком травматичної події і цього вже досить для розвитку ПТСР. Тому індивідуальна вразливість та стійкість (резілієнтність) – це ключові чинники розвитку ПТСР.
Які методи найчастіше використовуються для лікування та адаптації військових.
Найбільш ефективні методи лікування, впевнений Дмитро – це медикаментозне лікування в поєднанні з груповою та індивідуальною психотерапією. Психотерапія потрібна для подолання самої причини, безпечного та екологічного перепроживання обставин, що призвели до травматичних переживань та призвели до психічних порушень. Медикаментозне лікування, перш за все, стабілізує стан людини та знімає симптоми.
Проте, якщо ми знову говоримо про адаптацію – я постійно роз’яснюю своїм побратимам, що основна навичка, яка допоможе відновитися – це вміння перемикатися із "військового режиму" в режим "цивільний". Це дуже нелегко, але в цьому ключ.
В Україні існують спеціальні державні або громадські програми чи ініціативи, які допомагають військовим.
Як чудовий приклад громадської ініціативи з адаптації військовослужбовця та його родини, я б навів Антона Семенова, який заснував волонтерський проєкт "Як ти, брате?".
Також на сайті Міністерства охорони здоров’я України є багато гарячий ліній допомоги, які працюють цілодобово, за якими можна звернутися за необхідності, - ділиться з нами психолог.
Ось декілька контактів, за якими можна звернутися військовим:
за номером 7333 цілодобово працює «гаряча лінія» з попередження суїцидів та психологічної підтримки для ветеранів Lifeline Ukraine;
0 800 501 701 - Всеукраїнський телефон довіри;
(044) 456 17 02, (044) 456 17 25 – лінії Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи;
0 800 211 444 – лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції.
Важливо зазначити, що у бригадах збройних сил також є свої психологи.
Дмитро Панченко зазначає, що проблема ментального здоров’я актуальна ще з часів Революції гідності. Адже людей ніхто не готував до тих викликів, які ми зараз маємо.
А звідки тоді людині брати зразок наслідування та копінг-стратегії? Тому, якщо ви маєте пересторогу чи тривогу, пов’язану зі своїм здоров’ям – зверніться до фахівця. І не потрібно зупинятися, якщо ви не отримали результат одразу. Психологів багато, у всіх різний підхід, проте всіх нас об’єднує Етичний кодекс психолога та головне правило - "не нашкодити".
Це нормально, якщо "свого" фахівця не вдалося знайти з першого-другого разу.
Якщо говорити про армію – можливість звернутися до психолога є у всіх військовослужбовців, в підрозділах яких є психолог. Доцільно це робити вже під час відновлення або психологічної декомпресії, - вважає Дмитро. Хоча бувають випадки, що хлопці телефонують і з зони бойових дій, щоб отримати підтримку або просто поговорити.
Військовий Євген розказав, що мав декілька спілкувань зі спеціалістами, які працюють при бригаді, але конкретно для нього це толку не дало. Окрема причина - це те, що наразі військові не мають структурованого розділу на роботу і відпочинок. Ротація - це щось загальне, тому можливості відпочити і пропрацювати якісь питання - немає.
Коли ти в роботі, психолог не має сенсу. Якщо в людини є проблеми з психікою, йому не треба психолог на війні, йому потрібен психолог під час відпустки чи відпочинку.
Допомога собі чи близьким
Говорячи про те, як визначити чи потрібна допомога тобі, чи твоєму оточенню, Дмитро згадав про "Три кола допомоги". Перше коло – це ти сам. Ти сам відповідальний за своє життя, здоров’я і маєш ресурси справлятися з багатьма викликами сьогодення. Друге коло – ті люди, хто поряд з тобою – це побратими, сім’я, товариші, командири. І третє коло – фахівці, медичні заклади, держустанови.
Якщо ти не справляєшся сам, твої побратими чи сім’я мають тобі допомогти, якщо їх допомоги не вистачає – потрібно звернутися до фахівців чи спеціалізованих закладів, - пояснює психолог.
Якщо ви не розумієте, в якому випадку людина потребує допомоги, поставте питання "Чи мала ця людина такі ознаки раніше: чи була людина відлюдькувата та замкнена, чи навпаки була дуже говіркою та соціально-активною, чи мала постійні проблеми зі здоров’ям, чи такі проблеми з'явилися нещодавно, чи має така людина постійну потребу в отриманні адреналіну, чи справляється з потягом до алкоголю, чи психоактивних речовин, чи зловживає, чи має постійні конфлікти в сім’ї, чи на службі…".
Будь-яка кардинальна зміна поведінки може свідчити про те, що система адаптації особистості порушена.
Поради військовим, щоб полегшити процес повернення до цивільного життя від психолога.
Порада перша - знаходьте в собі сили кожного дня робити маленькі кроки назустріч життю.
Мене дуже мотивує фраза генерала Вільяма Макрейвена "Якщо ви хочете змінити світ, спочатку застеліть своє ліжко! Щоранку коли Ви застеляєте ліжко, Ви виконуєте своє перше завдання за день. Ви будете пишатися собою трішки більше, це заохотить Вас виконати друге завдання і третє, і четверте…".
Порада друга – ви маєте той досвід, який більше не має ніхто інший. Ви вижили! Щоб вижити та опинитися там, де Ви є зараз, Ви та Ваші побратими доклали чимало зусиль. Це вартує того, щоб цінувати те, що ви маєте. Адже, як сказав Валерій Федорович Залужний "Як би важко нам не було, але вже точно не буде соромно".
І третя порада – приймати виклики, коли маєш сили і приймати поміч, коли сил не маєш. Якщо з першим у більшості військовослужбовців проблем немає, то з тим, щоб попросити про допомогу, зазвичай проблеми. Ще донедавна нас так виховували, щоб ми ніколи нікого ні про що не просили, адже це може сприйматись, як слабкість.
Проте, якщо Ви маєте сили, маєте потугу та намір будь-що справитися із викликом - з цього приводу маю слова нашого капелана "Бог не дає не по силам нашим".
Ми створили цей матеріал як учасник мережі "Вікно Відновлення". Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win