“Відмиття” від наслідків комуністичної ідеології в Україні розпочалося відразу після розпаду радянського союзу.
З навчальних програм прибирали дисципліни присвячені комунізму, зникали “ленінські кімнати” і загалом все, що мало на меті пропагувати “культ особистості” представників комунізму.
Поступово перейменовували підприємства, установи та організації. Першим знесеним пам’ятником став монумент великій жовтневій соціалістичній революції, який прибрали у Києві у 1991 році. Масовано процес декомунізації розігнався під час президентства Віктора Ющенка. Тоді в Україні розпочали загальний демонтаж пам'ятників і пам'ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення голодоморів і політичних репресій в країні у радянські часи.
Сам же узаконений процес декомунізації почався у 2015 році.
Був прийнятий Закон України № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки».
В Українському інституті національної пам’яті створили список осіб, які підлягають декомунізації.
В рамках цього закону по Україні почали активно перейменовувати не лише вулиці, сквери, бульвари чи провулки, але і назви населених пунктів.
За 2015-2016 роки в Україні перейменували понад 51 тисячу топонімів, 991 населений пункт. Саме тоді з’явилися Горішні Плавні, Кропивницький, а Дніпропетровськ став Дніпром. У багатьох містах почався своєрідний “ленінопад”. У тому числі і у Слов’янську та Краматорську, що на Донеччині
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну процес декомунізації доволі вдало перейшов у процес дерусифікації. Дерусифікація ставить за мету прибрати назви, що звеличують, увіковічнюють, пропагують, символізують російську федерацію і все, що пов'язано з росією з часів московського царства. Це регулюється Законом України "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії" від 2022 року.
Таким чином процеси декомунізації та дерусифікації безпосередньо пов’язані з протидією російським наративам та росії загалом.
Разом із “розсекреченням” історії певних радянських та російських особистостей їм на заміну приходять наші українські історичні постаті.
“Цей процес є природним і корисним для осмислення того, хто ми є, а також корисний для появи нового символічного простору, пов’язаного з власним минулим, яке було спотворено, затерто під нашаруванням імперських міфів”, — запевнив свого часу Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті в інтерв’ю "Інтерфакс-Україна", коментуючи процес дерусифікації у нашій країні.
То ж яким чином декомунізація та дерусифікація може протистояти російській пропаганді?
Перш за все - це протиставлення російським запевненням про “один народ”. Адже відмова від радянського та російського несе за собою повне відмежування від історії ворожої країни. Натомість ми розвиваємо саме українську історію та даємо змогу згадати за важливих українських діячів, які мали вагомий внесок у розвиток країни.
Так, наприклад, на противагу вулицям Лєніна, Комунарів, Пушкіна, Рози Люксембург з’явилися вулиці Винниченка, Вернадського, Чорновола, Стуса чи Левка Лук’яненка.
Разом з новими назвами вулиць люди починають більше цікавитись історією України та важливими процесами, які у нас проходили. Навіть на підсвідомому рівні люди, які не цікавляться історію, будуть цікавитись, як мінімум іменем того, на чию честь перейменовано саме його вулицю.
Найперше, що роблять окупаційні війська, коли заходять в окуповані населені пункти України - змінюють вивіски та назви, пишуть їх російською мовою. Це один з методів запровадження та просування російських цінностей та історії в той простір. Ворог не гребує зміною назв під час війни, проте в Україні досі існує ланка населення, яка щиро впевнена, що це є необов’язковим і “не на часі”.
Важливо розуміти, що топоніми, які підсвідомо чи напряму пов’язані з росією, прославляють її чи її діячів мали на меті розповсюдити вплив цієї країни. Через однакові назви вулиць чи міст росія напряму могла показувати “взаємність” інших країн.
Дмитро Браславський - журналіст та активіст, який почав займатися темою декомунізації на Донеччині ще до повномасштабного вторгнення. За його спостереженнями, після початку процесу ще декомунізації, коли по Україні прибирали пам’ятники радянським діячам, звичайно що точилися обговорення і були ті, хто був незадоволений новими процесами, але при цьому, ніхто не влаштовував мітингів чи скандалів безпосередньо після “прибрання” цих пам’ятників,
“Люди звикають до всього і цінність цих пам’ятників така, що про них забувають наступного тижня і більше не згадують. Важливим фактором є те, що знесення цих пам’ятників не впливає на дорослих людей, але впливає на дітей, бо вони їх не бачать і не знають”, - додає Дмитро.
З початку війни, яка почалася ще у 2014 році і Україна почала поступово процес декомунізації, виросли цілі покоління дітей, які вже не застануть пам’ятників Леніну чи бюстів Пушкіна, не ходитимуть вулицями комунарів, чи проспектом Рози Люксембург.
“Можливо, вони його не будуть так вивчати, як вивчали раніше ми, не буде героїзації цих радянських представників, не буде мозок засмічуватися. Росія багато у це вкладає. Це зайвий гачок, на який можуть попастись люди, тому головний ефект декомунізації буде видимий на молодому поколінні”, - впевнений журналіст.
Якщо це стосується назв вулиці - все відбувається так само. Люди доволі швидко звикають до нових назв. Правда у тому, що окрім Леніна та 5-10 відомих діячів того часу, тієї епохи, багато українців і не знали, чиїм іменем названо той чи інший район. Умовно, меншість людей дійсно розуміла, чого вулиця називається комінтернівська, або хто такі Щорс чи Чубар.
Поточні зміни направлені на те, щоб вимити зв’язок з росією.
“Якщо подивитись російське ТБ, то може з’явитися таке відчуття, що все повертається (прим срср), наче всі такі молоді, щасливі і “ленін молодий”, - це все масована пропагандистська акція. В нашому суспільстві цього треба позбуватися.
Я точно знаю, що люди вже звикають до всього нового. Можливо це і була така задумка. Я для себе це так бачив, що перший етап - це вибиття усіх стовпів пропаганди у вигляді пам’ятників, вулиць. Перший етап пройшов успішно. Це все було не дарма. На прикладі, згадаємо криваву битву за Бахмут. Люди не казали битва за Артемівськ, навіть Пригожин (прим. російський воєнний злочинець, власник ПВК “Вагнер”) казав “Битва за Бахмут”.
Процес декомунізації продовжила дерусифікація, яка активно триває і зараз. Варто одразу додати, що міста та населені пункти на заході України швидше адаптувалися до нових умов і взялися за перейменування топонімів, проте, інша частина країни не відстає. Так, наприклад, «Прозорі міста» Transparency International Ukraine у новому дослідженні щодо деколонізації на місцевому рівні виявили, що з березня 2022 року по травень 2024 року перейменували 7,8 тисяч топонімів. Містами з найбільшою кількістю перейменувань стали Кривий Ріг, Харків, Дніпро, Київ, Запоріжжя, Вінниця, Краматорськ, Кам’янське, Полтава, Одеса.
Попри те, що населені пункти Донеччини перебувають або в зоні бойових дій, або окуповані росією, процеси деколонізації там відбуваються досить активно. Так, за данимиДонецької ОВА перейменовано понад 70% топонімів (2898 із 3704).
Серед найбільших міст регіону (програма досліджує саме міста, не територіальні громади), які не перебувають в окупації рф, найбільше назв змінили в:
Краматорську — 278
Слов’янську — 235
Покровську — 154
Костянтинівці — 139
Дружківці — 60
Нові топоніми стосуються, зокрема:
українських військових та борців за незалежність (вулиці 81 бригади, вулиця 95 бригади Захисників Маріуполя, Українських Героїв, Добровольців, Січових Стрільців, Євгена Коновальця, Героїв Крут тощо)
діячів культури, мистецтва та науки (вулиці Олександра Довженка, Бориса Патона, Миколи Леонтовича, Сергія Параджанова, Марка Кропивницького тощо);
представників дисидентського та шестидесятницького рухів (вулиці Опанаса Заливахи, Вячеслава Чорновола, Алли Горської, Надії Світличної);
інших українських міст (вулиці Бахмутська, Соледарська, Авдіївська, провулок Рубіжний тощо).
Аналітикиня Transparency International Ukraine Вікторія Онищенко розповіла про те, у чому саме найбільша важливість дерусифікації.
“Дерусифікація топонімів є набагато більшим, ніж контрпропагандою.
Це спосіб відвоювати й повернути власний символічний простір у наших містах та селах, створити нові суспільні орієнтири.
Росія через топоніми, що прославляють її представників чи віхи історії, продовжує культивувати ідеї «руського міра». Погодьтеся: досить складно довести іноземцям, що ми абсолютно різні народи, якщо ми вшановуємо одних і тих самих особистостей, частина з яких робила все, аби знищити нас як націю.
Імперські топоніми — це про спроби нав’язати нам спільне минуле й майбутнє, стерти нашу ідентичність та викорінити самобутність, залишивши згадки про «безпечних» осіб чи сторінки історії, що не підривають основи російської пропаганди про велику імперію та братні народи”.
Згідно із дослідженнями соціологічної групи “Рейтинг” у суспільстві існує стійкийзапит на перейменування російських назв — понад65% українціввиступають за це.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.