Вони бачаться раз на декілька місяців, якщо пощастить. Вони часто не мають зв’язку один з одним. Вони чекають на заповітні повідомлення “++”. Вони бережуть почуття один одного і вірять, що попереду у них спільне і щасливе життя.
Сайт міста Слов’янська 6262 запускає серію матеріалів, у яких ми розкажемо історії жінок, які їздять до своїх коханих “на війну”.
***
Альона з Дмитром познайомилися у грудні 2022 року. Він вже був військовим, а вона, знаходячись в Естонії, займалася волонтерством. Щоб не зійти з розуму, була повністю поглиблена у волонтерську справу - сиділа на сайтах та фейсбук-сторінках організацій. Там вони і познайомилися. Довгий час спілкувались онлайн.
Сама Альона - зі Слов’янська, Дмитро - з Харкова. Там вони вперше і зустрілися. Чоловік працював митним брокером, об’їздив половину світу, але війна застала його вдома - у Харкові. До військкомату він пішов у перший день повномасштабного вторгнення, але через те, що не мав жодної підготовки - його відправили додому чекати на виклик. Його мобілізували у квітні. Чоловік воював і продовжує нести службу в Донецькій області - такій рідній для Альони.
Їхня перша зустріч відбулась у Харкові. Після поранення Дмитро мав 30 діб відпустки, а Альона вже остаточно вирішила, що не хоче залишатись в Естонії. Тоді вона взяла дітей, сіли в автівку і поїхали в України - до чоловіка, якого вона ще не бачила, але вже кохала.
Труднощів у подорожі вона не відчувала. Хіба що фізичну втому. І єдине що хвилювало - чи все вірно було зроблено для дітей.
Той місяць був чудовим для них усіх. Вони усі разом ходили у кіно, боулінг, кафе, гуляли парком Шевченка. Було враження, що вони знають один одного все життя. І це не лише про Альону з Дімою. Її діти та рідні також прийняли його і швидко знайшли спільну мову.
Але що особливо було відчутно - поруч з цим чоловіком Альоні не було страшно. Навіть у Харкові, який дуже близько до ворожого сусіда і часто знаходиться під обстрілом. Хоча тоді їм пощастило і у місті було дуже спокійно.
Альона закохалась у Харків по-новому, хоча завжди любила це місто. А ось Слов’янськ…
Коли Альона приїхала додому, до Діми у Слов’янськ (він там проходив службу) місто вразило, але не так, як того очікувала жінка.
Після того, як відпустка закінчилась, а Дмитро поїхав назад у війну, Альона з дітьми вирішила переїхати до Києва і чекати на чоловіка там. Їм пощастило і наступну відпустку вони провели разом у столиці. Хоча не все проходило так спокійно, як очікувалось.
Близько двох тижнів у Києві щоночі лунали повітряні тривоги, були обстріли. У молодшої доньки жінки почались панічні атаки, вона не спала і не їла. А коли відпустка чоловіка закінчилась, він порадив коханій знову повернутись в Естонію, щоб не травмувати психіку дитині. Але перед тим… зробив Альоні пропозицію. З України вона виїжджала вже нареченою.
Після розпису вони провели, як каже сама жінка, чотири щасливих дні на заході України. Попереду на них знову чекала розлука. Але коли почуття справжні, то не страшно бути не поруч, аби з дорогою людиною все було добре. А у тому, що вони скоро побачаться і реалізують свої мрії, ніхто не сумнівається.