Як росія створила фейкову історію українського сходу

Росія для своїх загарбницьких планів та пропаганди часто звертається до історії. А точніше - вона створює фейки та маніпуляції там, де є історичні “сліпі плями”, і де в історії бракує сторінок. Крім того, росія сама ж і створює з давніх часів ці “плями”, вириває сторінки з історії для знищення правди. Один з таких прикладів - знищення літописів та інших документів козацтва малоросійськими колегіями та іншими царськими органами "з питань України". Про те, як саме відбувалася підміна історії, ми поговорили з заступником директора Донецького обласного краєзнавчого музею Олександром Мовчаном.

Росія створила чимало пропагандистських наративів та викривлених тез про історію України. Формувалися ці фейки задовго до повномасштабної війни з Україною. Вони стали зручним підґрунтям спочатку для вторгнення на Донеччину й Луганщину та анексії Криму у 2014 році. Потім вони сформували в головах росіян впевненість у тому, що Україну необхідно повернути до “сильного старшого брата” - тобто в склад рф.

• Та як саме росія обирає, які сторінки історії стануть “родючим грунтом” для пропаганди?
• Чому пропаганда з’являється там, де знищена чи стерта історія?
• Які історичні фейки ми маємо зараз, а які нам дісталися від Радянського союзу?
• І як знання своєї історії допоможе вистояти в інформаційній війні?

На всі ці питання нам допоміг відповісти заступник директора Донецького обласного краєзнавчого музею Олександр Мовчан.

Радянський союз, а потім і росія нав’язували міф, ніби цивілізація та індустріалізація прийшли у Донецьку та Луганську область тільки з приходом радянської влади.

Та насправді така теза вже давно спростована. Згідно з дослідженням історикині Валентини Лазебник, наприклад, відомо, що до розбудови Юзівки причетні британці. У Краматорську до індустріалізації доклав зусиль швейцарець Конрад Гампер, Дружківка - це французи, Костянтинівка - бельгійці.

Тобто наприкінці 19 - на початку 20 століття в цей край вкладалися міжнародні інвестиції, оскільки тут були великі запаси вугілля та руди та інші сприятливі фактори для розвитку промисловості.

А до приходу на український схід іноземних інвестицій це був край козацьких поселень. І козаки тут налагодили виробництво зброї та амуніції, видобуток солі та гончарний промисел. Та все це було знищено після приходу російської імперії, і у 19 столітті - фактично поновлювалося, у тому числі на місці старих козацьких поселень.

Радянська ж пропаганда формувала в людях певне уявлення, намагаючись всіляко замовчати ці історичні факти. Сучасна росія використовує цей міф, щоб жителі сходу України відчували себе дотичними до історії рф та радянського минулого, а не до української історії.

Ще за царських часів донські козаки не ідентифікували себе як росіяни. Адже якщо зануритись в історію, Донське військо у 18 столітті цариця катерина друга включила у склад військової структури російської імперії. 

Ще в 19 столітті козаки дуже пишались, що вони не росіяни, не кріпаки, а вільні люди - каже Олександр Мовчан. За часів Визвольних Змагань кубанські та донські козаки співчували УНР і навіть виношували плани союзів або ж об'єднань, чим дратували "білий рух".

Цікаво, що під час Другої світової війни донські козаки воювали на боці Німеччини, в тому числі в операції на Балканах та під час Варшавського повстання. 

А щодо сучасних кубанських козаків - це зараз чи не найбільш завзяті росіяни та прихильники “русского міра”. Сталося так, за словами пана Олександра, саме через замовчування історії виникнення донського козацтва.

Якщо точніше, то музеї срср були підпорядковані відділу пропаганди. Логічно, що експозиції там могли бути тільки ті, що допомагали нав’язати суспільству наратив, ніби срср - країна мрії.

Упродовж понад 30 років українські музеї намагаються відійти від цього і зібрати ті свідчення, що розказують реальну історію.

Олександр Мовчан згадує, що якось помітив цікаву розбіжність. На заході України люди йдуть на релігійні свята на кладовище, де поховані поруч бабусі, дідусі, прабабусі, прадідусі та старіші родичі. На Донеччині ж в кращому випадку поховані тільки бабусі та дідусі. 

Тобто мало тих, хто ховав тут родичів поколіннями. Адже були тисячі тих, хто сюди приїхав в різні часи на заробітки. А з’їжджалися на схід люди з різних областей - і не тільки України. Хтось приїхав по розподілу, хтось шукав грошей, хтось повертався з заслання і лишився тут. Але і виїжджали звідси теж багато - за кордон чи в рідні краї.

Через переїзди та часту міграцію багато сімейних архівів було втрачено - це стосується і фото, і спогадів, і листів. Багато документів вилучалося органами НКВС як "буржуазно-націоналістична пропаганда", у тому числі сімейні архіви. адже вони були як правило у більш заможних і освічених селян, які першими потрапляли під репресії. Тому документів лишилось мало.

Крім того, у 90-ті роки, на межі здобуття Україною незалежності, радянські спецслужби знищили чимало архівів зі свідченнями та доказами антилюдських злочинів диктатури. Частково ці архівні секретні документи досі зберігаються в росії. Звісно, доступу до них Україна поки не має.

Отже, така політика знищення свідчень і призвела до того, що навіть в Україні у людей було уявлення, ніби сходу не торкнувся Голодомор і Червоний терор, і що це завжди був такий собі “русскій край”.

Заступник директора музею розповідає, що на початку 20 століття переважна частина території Донеччини та Луганщини була сільською. І люди там розмовляли українською або суржиком. 

У містах же радянська влада встановлювала такий принцип, що життя тут - це соціальний ліфт вгору. І щоб піднятися, треба переходити на російську, адже вона престижніша, для розумних і освічених людей. І буквально в другому поколінні це вже мало наслідки.

Вже за часів незалежної України росія скористалася тим, що почала радянська влада, і просунула в маси наратив про “російськомовний Донбас, який утискають, і який треба звільняти від українізації”.

Росія любить повторювати, що принесла на український схід цивілізацію, а до того там було дике поле. Це теж фейк, заснований на тому, що за радянських часів поглиблених досліджень історії краю археологи та історики не робили. Адже завжди можна було натрапити на покарання за те, що робиш щось, що йде всупереч партійній пропаганді.

Насправді ж відомо, що Донеччина зокрема - це був край козацьких поселень, на місцях яких потім виросли міста. Так було зі Слов’янськом, Маріуполем, Бахмутом, Соледаром, Макіївкою.

Тут видобували сіль, розвивали гончарство.

Але і це не все - найдавніші цивілізації тут відносяться ще до доби Бронзи - каже Олександр Мовчан. Так, біля села Клинове, що поруч з Бахмутом, до війни виявили місце видобутку руди, яке дивом збереглося. Навіть були плани досліджувати видобуток в Клиновому, але цього не сталося.

Радянський союз використовував тактику переселення народів з їх корінних територій та примусової депортації. Це допомагало стерти національну ідентичність та відірвати від коріння, створювати типову “людину радянську”.

Заступник директора музею каже: коли людина не ідентифікує себе зі своїми пращурами, її дуже легко змусити ототожнювати себе з будь-яким образом, який нав’язує диктатура. У випадку росії - це змушує людей тягнутися до “вєликой русской історіі”.

Те ж саме стосується і інших аспектів - історії свого краю та країни, мови, традицій, постатей. Коли на місці цих знань є пробіл, його заповнює імперська брехня та пропаганда, мета якої - приєднати до росії всіх сусідів та інші території, які рф вважає своїми.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.