Велика війна дуже сильно торкнулася бізнесу в Україні.
Попри всі труднощі, підприємці намагаються адаптуватися до нових умов життя. Журналісти сайту міста Слов’янська 6262 поспілкувалися з людьми, які евакуювали бізнес з Донеччини і розпочали (або продовжили) свою справу у Чернівцях.
Говоримо про кафе “ULTRA Бабуся”, магазин одягу “Defile/Moda Mix” зі Слов’янська та кав’ярню “Kuguar” з Курахового.
***
"ULTRA" у Слов’янську був одним із найвідоміших барів-ресторанів. Коли почалося повномасштабне вторгнення, заклад закрили.
Шеф-кухар Ірина Михайлівна працює в ULTRA з найперших днів його існування. Саме у неї родичі живуть у Чернівцях. І на момент початку великої війни, вона була там в гостях. Довелось там і залишитись. Коли стало зрозуміло, що у Слов’янську залишатись було небезпечно, Ірина Михайлівна прийняла у себе колег з роботи.
Зі Слов’янська вивезти абсолютно все не вийшло, адже там було дуже велике приміщення. Але забрали найважливіше. Майже весь колектив ресторану переїхав разом із закладом. Їхали цілими сім’ями.
Ірина Михайлівна з сестрою допомогли колегам знайти житло у Чернівцях, облаштуватись. Перший час вони жили у дитячому садочку, в якому тоді організували прихисток.
Спочатку всі були розгублені і були зайняті виключно питаннями виживання, але коли стало зрозуміло, що так швидко все не закінчиться, вони вирішили, що мають відновити те, чим займалися у Слов’янську - відкрити кафе.
“Коли емоції трохи стихли, ми почали планувати майбутнє. Ми не знали, чи залишиться там наше обладнання, чи залишиться наше приміщення. І ми вирішили хоча б частково рятувати те, що можемо вивезти”, - ділиться власниця кафе Поліна.
У Чернівцях знайшли невеличкий склад, куди і вивезли частину обладнання. Все, що зробили - це за допомогою місцевих людей.
"ULTRA бабуся" - це відгомін того ресторану, що був у Слов’янську, адже весь декор, меблі, обладнання привезли саме звідти і гості, які були частими у Слов’янську, змогли б з легкістю вгадати цей заклад тепер тут, у Чернівцях.
Але різниця є. У Слов’янську це був більш сучасний заклад у стилі modern, у Чернівцях же вирішили зробити більш домашню і спокійну атмосферу.
“Ми спиралися на те, що Ірина Михайлівна виїжджала з Чернівців ще коли була дівчиною молодою, а повернулася вже у такому віці поважному, наче вона вже бабуся. Хоча фактично вона ще не є бабусею, вона молодше”, - розповідає з посмішкою Поліна.
Кафе вирішили зробити з домашньою атмосферою - наче ви завітали в гості до бабусі. Але лінія ресторану у Слов’янську збереглася.
Нове кафе облаштовували з радістю. Чернівці - безпечне місце, в якому можна думати і загадувати наперед, в якому є майбутнє. Можна було не хвилюватися за свої сім’ї і займатися улюбленою справою.
Про кафе з Донеччини писали багато медіа, розповідали по телебаченню. Дізнавшись, що це заклад зі Слов’янська, немало людей заходили подивитись і дізнатись, як тут працюють люди, що готують.
Їжа у закладі відрізняється від місцевої, тому багато хто заходив, щоб скуштувати щось нове. Хоча наразі "ULTRA бабуся" працює у Чернівцях вже два роки і має постійних гостей, які приходять за вже звичним смаком.
Декілька місяців тому "ULTRA" були близькі до того, щоб відновити свою роботу у Слов’янську хоча б частково. Але поки цю думку відклали.
І навіть якщо заклад вирішить відновити роботу на Донеччині, кафе у Чернівцях залишиться.
Наразі "ULTRA бабуся" бере участь у різних благодійних акціях, пов’язаних з ВПО (внутрішньо переміщеними особами). Нещодавно, наприклад, проводили майстер-клас для дітей-переселенців.
Зараз кафе надали фінансову можливість проводити курси навчання на кухарів для жінок ВПО, які хочуть навчатися, або які не знайшли роботу за своїм фахом. У закладі даватимуть початкові знання для того, щоб вони стали надалі кухарями. Досвід навчання в "ULTRA" є, адже при переїзді вони навчали кухарів для себе.
Благодійний фонд з Румунії підтримав ідею цього навчання. Жінки, які хочуть почати це навчання, можуть звертатися до них. Їм надаватимуть частково форму і взуття, а у деяких випадках навіть компенсуватимуть проїзд на навчання.
Зараз в кафе працює у більшості вже сформована команда, але є вже і місцеві. Двоє хлопців прийшли в кафе на практику і залишились тут працювати.
“За рахунок того, що ми були разом, у нас була сила. Коли ми разом - ми сила. Ми завжди підтримували один одного, через все пройшли разом. Ми навіть вихідні і свята проводимо разом”.
“Ми не починали спочатку, бо у нас був досвід і була команда - це найголовніший фундамент, який є у цій справі. Бо стіни можна зробити найсучасніші, найгарніші, але якщо людина не наповнює цей простір, то у цьому немає сенсу”.
Літній майданчик кафе ULTRA бабуся
***
Вікторія мала у Слов’янську два магазини одягу "Defile" та "Moda Mix". Це були дійсно великі магазини якісного одягу, який мав попит.
З початком повномасштабного вторгнення Вікторія закрила магазини. Товар з магазинів жінка вивозила фурами, телефони яких Вікторія знайшла просто в інтернеті. Працівників у місті вже не було, тому їй допомагав її син.
Під час погрузки місто обстрілювали, скло магазину дрижало. І замість того, щоб працювати два дні, товар вони завантажили за день.
“Там закидували ці всі речі в ковдри, покривала. Спішили. Йшов обстріл, торговельний центр підстрибував. Це вивозили не мої дівчата, які розбираються, а син із друзями, які взагалі не розуміли, як це все складати. І всі ці вибухи… Це був просто жах”, - згадує підприємиця.
Вікторія - власниця Магазину Defile у Слов’янську
Усі речі Вікторія вивезла на Хмельниччину, де на той момент вже оселились її друзі. Це було зовсім маленьке село. Біля дитячого садочка, де тоді жили ВПО, жінка побачила закинутий будинок культури і запитала, чи можна там залишити товар - їй сказали, що якщо вона полагодить дах, то зможе залишити там речі на той термін, який їй потрібно.
На якийсь час Вікторія виїхала до Польщі, але не змогла там бути довго і повернулась в Україну.
Тоді друзі запропонували переїхати в Чернівці - там у них була вільна квартира. Так жінка і зробила. Але сидіти без роботи довго не могла. Вона поїхала на відомий Чернівецький Калинівський ринок і придивилася найгарніший магазинчик. Орендувала його і відкрила свій маленький бізнес вже тут. Вона декілька разів їздила до Хмельниччини, щоб забрати свій товар.
“Одразу поїхала на базарчик. Пройшлась, побачила, де був вільний магазинчик і його орендувала. Хоч на якийсь кусок хліба, щоб заробить. Щоб не сидіти вдома, а працювати, бути на людях. За день знайшла найкрасивіший для мене магазинчик”.
Боротьба з апатією і сумом стала для Вікторії новою сторінкою її бізнесу. За речами вона їздить за кордон: Італія, Туреччина. Закупки робить сама.
Звичайно, цей магазинчик відрізняється від того, що було у Слов’янську. Якщо на Донеччині у жінки було два великих магазини, то у Чернівцях - зовсім маленький павільйончик.
Після звільнення Харківщини підприємиця вирішила повернутись у Слов’янськ. Так і сталося. Свій маленький магазинчик у Чернівцях вона залишила і він досі працює. Сама ж повернулася у Слов’янськ і відновила бізнес там.
Проте, Вікторія каже, що Слов’янськ і Чернівці насправді - це два різні світи. Головною особливістю Донеччини, яку вона помітила, як власниця магазину одягу, це те, що люди зараз не хочуть наряджатися. Їх більше цікавить щоденний та спортивний одяг. Разом із тим, що відбувається зараз в Донецькій області, це очевидно.
На противагу у Чернівцях цього немає. Там так само святковий одяг і гарні сукні мають попит.
“Змінилися смаки у народу. Якщо раніше люди хотіли щось нарядне, то життя внесло свої корективи і зараз людям треба більш практичний одяг - спортивний стиль. Люди по-іншому стали вдягатись. У Чернівцях я цих змін не відчула”.
Магазин Defile Moda Mix у Слов’янську
***
Альона переїхала у Чернівці з Курахового. Там у них була своя кав’ярня, яку вони з любов’ю розвивали.
У Чернівці Альона з чоловіком переїхали випадково. Вони просто дивилися, в якому місті наразі безпечніше - обирали між Ужгородом та Чернівцями. Але Чернівці здалися ближчими.
Альона виїжджала у березні. Але вже тоді місто обстрілювали. У Чернівцях Альона мала знайому, яка виїхала туди ще у 2014 році. Вона і допомагала шукати житло.
Спочатку жили у селищі, а потім переїхали до міста.
Кав’ярню в Кураховому Альона відкрила тому, що побачила, що ця ніша вільна - у місті були кафе і ресторанчики, а ось безпосередньо кав’ярні, куди можна було б зайти і просто попити кави - ні. Тому вони вирішили відкрити свій заклад.
“Нам подобалося пити каву. Чоловік цим цікавився, проходив курси. Потім і я навчилась, пройшла курси. Потім і барист наших навчали. До нас можуть приходити без досвіду”.
Коли через велику війну довелося виїжджати, обладнання і весь бізнес спочатку залишили вдома. Прогулюючись містом, Альона звертала увагу на заклади і думала про те, як би добре було б мати тут свою кав’ярню.
Коли у місті почалися ще більші обстріли, Альона вирішила, що треба забирати обладнання і відкриватись у Чернівцях. Вони мали досвід у 5 років і знали, що зможуть працювати у цьому напрямку.
Альона з чоловіком знайшли програму релокації. Це державна програма, яка частково компенсувала вивезення обладнання. Це обійшлося у більш ніж 30 тисяч гривень, тому допомога від держави була зовсім не зайвою.
Знайшли приміщення, завезли обладнання і почали працювати. Наразі у кав’ярні "KUGUAR" працює Альона і ще одна дівчинка - по змінах. Про кав’ярню багато хто дізнався зі статей та відео, які про них писали. Багато людей заходили подивитися на заклад, який евакуювався з Донеччини.
“Робота для нас - це як відпочинок для душі, і засіб для існування”.
Альона неодноразово в інтерв’ю розповідала, що відкриття кав’ярні для неї стало такою собі пігулкою від депресії.
Наразі про повернення додому мови не йде - місто зовсім поруч до лінії фронту, постійні обстріли і небезпека життя. Тому Альона з сім’єю планують залишатися у Чернівцях.
Кав’ярня KUGUAR у Чернівцях
Щодо планів, Альона розказала, що планує піти на курси випічки та десертів, щоб самій створювати смаколики для своєї кав’ярні. Зараз в кав’ярні продають десертики місцевих майстрів.
Жінка познайомилася з багатьма місцевими. Деякі гості стали навіть друзями.
Альона каже, що дуже хотіла б привчити мешканців Донеччини до такої культури кави, яка є у Чернівцях. Для міста на заході України є цілком нормальним, коли бабуся заходить до кав’ярні просто випити каву. На Донеччині таке рідко зустрінеш.
“У нас також є бабусі, у яких нормальна пенсія, яка може собі дозволити випити кави, але вона не буде заходити у кав’ярню. Бо у нас немає такої культури кави, яка є у Чернівцях. Хотілося, щоб у Донецькій області відкривалося більше кав’ярень. І щоб ми теж привчили людей пити смачну каву”.
У кав’ярні Альони є прозора коробочка зі збором на ЗСУ. Вони збирають на 79 бригаду, яка зараз боронить Курахове на Донеччині. Волонтери передають ці кошти на нагальні потреби військових.
***
За інформацією з Опендатабот з початку повномасштабної війни 1031 компанія, яка була зареєстрована на Донеччині, змінила місце реєстрації.
Бізнес евакуюється, закривається, змінює напрямки роботи. Хтось навпаки розширюється.
Війна стала великим ударом, але водночас - великим мотиватором.
Тож зараз, як ніколи, важливо підтримувати локальний бізнес, який бореться за своє існування.
Ми створили цей матеріал як учасник мережі "Вікно Відновлення". Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win