Хто б міг подумати, що з рідним містом доведеться розлучитися так надовго? Але війна внесла корективи у плани на життя багатьох слов’янців, як і героїні нашого матеріалу - Ірини. Вона повернулась у Слов’янськ вперше з початку повномасштабного вторгнення рф. Ми розпитали, яким вона побачила місто через майже 1,5 року після евакуації.
Ірина виїхала зі Слов’янська у березні на захід України. Через кілька тижнів до неї приїхала родина. Тут влаштуватись було дуже складно, адже попит і ціни на житло були скажені. Спочатку довелось тулитись в маленькій квартирі, спати на матрацах і задовольнятися малим. Але тут не було чутно вибухів, що було найголовнішим. З часом життя налагоджувалось, завдяки роботі вдалось покращити житлові умови, звикнути до ритму нового міста і життя. Так промайнуло майже 1,5 роки. З’їздити додому хотілось, проте Ірина ніяк на це не наважувалась.
У серпні 2023 року жінка твердо вирішила їхати. Хвилювань від запланованої поїздки було немало, адже за цей час про те, як тепер живе Слов’янськ, знала лише з екрана телефону. Дорога машиною була довга і важкувата, але воно того вартувало. Місто зустріло привітною звичною вивіскою: "Вас вітає місто Слов’янськ!"
"Я очікувала, що місто буде сірим, похмурим і пустим. Але у той день була така гарна погода, навкруги зелень, світить сонце і таке враження, що війни ніколи не було, а мені просто все наснилось. У місті є люди, їздять автівки, майже все як у звичайний літній день."
Ірина каже, що не мала цілі їхати і дивитись на побиті будинки, але вже ж довелось проїжджати повз декілька з них. Стану шоку від побаченого не було, адже вже багато разів бачила все це на фотографіях і відео. Звичайно, їх вигляд засмучує, коли згадується, що Слов’янськ переживав за цей час і скільки життів забрала війна.
"Почуття страху з поверненням у місто не було. Хоч і головою розумієш, що у будь-який момент може прилетіти. Була радість від того, що нарешті я у своєму місті і на душі якось ставало від цього спокійніше. Пам’ятаю який був стан перед виїздом і це були зовсім інші почуття".
Ірина зізнається, що лячно стає, коли чути вибухи. Вони можуть бути глухими і далекими, але від цього трохи ціпенієш. Багато хто з мешканців вже звик до такого голосу міста, особливо ті, хто не виїжджав зовсім.
"Знайомі кажуть, що зараз у Слов‘янську добре і постійно згадують минуле літо, коли по місту часто прилітало. Ото де всім було страшно. А зараз, за їх мірками, дуже спокійно".
Незвично стає ближче до вечора - каже Ірина. Повна темрява і відсутність ознак будь-якого життя трохи давить. Лише яскраві зорі у небі та звичний звук цвіркунів тішать.
"Я думала, що у місті ситуація і обстановка буде набагато гірше. З часом, звичайно, кидається в очі поросла трава, закриті магазини, забиті вікна з написами “тут живут люди”. Але яким би не було понівеченим моє місто за час цієї війни, я його люблю безумовною любов’ю і відчуваю тут себе добре".
Для Ірини справжнім щастям було зустріти у Слов’янську своїх рідних та знайомих, з якими не бачилась більше року. Хоч сьогодні тут зі звичного кола спілкування залишилось зовсім небагато людей. Війна розкидала більшість у різні міста, області та країни.
"Трохи сумно це розуміти, але місто вже ніколи не буде таким, як до повномасштабного вторгнення. Багато хто з мешканців, ймовірно, ніколи не повернеться сюди. Проте Слов’янськ буде жити, хоч і своїм новим життям. Я вірю, що це життя буде мирним і світлим, під українським прапором".